Юнак із Карасина освоїв сім видів спорту

У селі Карасин увагу привертає саморобний турнік біля новозбудованої хати. А потім виявляється, що там мешкає цілеспрямований юнак.

Від гумового м’ячика – до чемпіонських медалей

І справді: власником спортивного інвентарю виявляється 17-річний Вадим Шворак: хлопчина, про якого в Карасині кажуть: «Та це той, якого три роки поспіль обирали гетьманом школи».

Про це пише ІА «Волинські новини».

Почувши запитання про спортінвентар, хлопець зізнається: турніка ще два роки тому зробив сам (тато лише порадами допомагав). І відтоді дня не минає, аби перекладина не відчула маси юнацького тіла.

– Турнікменом я став порівняно недавно, – каже мій новий знайомий. – А от від футболу фанатіти ще геть маленьким почав. П’ятирічним, пам’ятаю, подивився матч і кажу матері: хочу стати, як Шевченко чи Роналдо. «Добре, добре, – засміялася мати. – Виростеш – і станеш».

Утім синову мрію мама не розбила. Навпаки: вже наступного ранку купила в магазині гумового м’ячика, і з того дня футбольні баталії розгорталися спершу у дворі Швораків, а відтак – подалі від вікон: на сільській дорозі.

– Я тоді справді повірив у свої спортивні здібності. Навіть до старших хлопців у команду просився. Вони, правда, сміялися (їм по 17, а мені всього шість!). Але не виганяли: в оборону ставили, бо якби на воротаря – то міг би із м’ячиком у сітку залетіти, – і собі сміється, пригадуючи, Вадим.

А от коли хлопець уже серйозно підійшов до занять футболом, то це у школі. Учитель фізкультури Іван Петрович теж виявився фанатом іще тим. Серед найменших учнів відібрав чотирьох найперспективніших і весь вільний час витрачав на тренування хлопчаків. Тож уже восьмикласником Вадим у складі ФК «Карасин» відстоював честь села на районних змаганнях із футболу, та не ким-небудь – головним нападником!

А ще через два роки (тобто в десятому класі) став капітаном команди

– Зараз, щоправда, ФК «Карасин» призупинила виступи: більшість футболістів по сезонах роз’їхалися. Але ми (ті, що лишилися в селі) щовечора збираємося на шкільному стадіоні. Буває, тільки четверо прийдемо. Та не біда. Двоє на воротах, двоє атакують і – в бій! – весело каже Вадим.

Та повернімося до наших баранів, ой – турніків. Отож, три роки тому хлопець вирішив стати турнікменом, аби самому собі довести: я можу!

– Коли в 14 років відпочивав у таборі «Джерельце» (то Рівненська область), побачив, як там старші юнаки тренуються. Зацікавили вправи на турніках. Сподобалася їхня атлетична форма. З хлопцями із нашого загону ми теж почали підтягуватися (досягли рекордних 12 разів). Коли додому приїхав – поставив собі ще вищу планку. В інтернеті знайшов заняття для турнікменів. Трохи тато показував, які вони вправи в армії виконували. І тепер я цілий комплекс для тренувань розробив, легко можу 25 разів на перекладині підтягнутися, а в упорі лежачи – то й цілих сто!

Щоденні вправи загартували фізичну міць юнака. Та й психологічної упевненості додали. Раніше Вадим був худеньким і маленьким, та за два роки занять хлопець підріс на 25 см і добрав майже 30 кг ваги!

– Крім того, я ще непогано граю у волейбол, баскетбол, настільний теніс, – і далі дивує наш герой. – У складі сільської команди виступав на районних турнірах із волейболу. У змаганнях із баскетболу серед шкільної молоді теж здобував призові місця у складі команди. У пінг-понг в Карасині грав так собі. Та коли відпочивав у таборі – так наловчився, що поміж старшокласників із Волинської, Рівненської, Київської областей став найкращим тенісистом! – не без гордості каже хлопчина. – Крім того, на районних змаганнях зі спортивного орієнтування я став третім серед 70 учасників своєї вікової категорії.

Але й це ще не все! Крім шести вже перелічених видів спорту опанував Вадим Шворак і сьомий – плавання.

– Мій плавецький старт розпочався з екстриму, – знову сміється юнак. – Тато кинув мене, дев’ятирічного, у ставок і сказав: або ти гребеш – або на дно йдеш. У стані афекту я тоді до берега дістався. На тата дуже ображався. Задля примирення він мені ласти купив через кілька днів. І відтоді я на бабиному ставку поєдную приємне з корисним.

А «корисне» підтвердили минулорічні канікули

– Після десятого класу я в тьоті у Нововолинську гостював. І вперше у житті пішов тоді в басейн. Якраз тренер там за нами, хлопчаками, спостерігав. «Ану, – каже до мене, – пропливи басейн туди й назад, твій час засічемо». Я там зі шкури не вилазив, але так, для інтересу, 50 метрів проплив. Глянув тренер на секундомір та й питає: «У кого тренуєшся?». «Ні в кого, – кажу, – в баби на ставку плаваю». Тренер очі квадратні: «50 метрів за 30 секунд! Ти знаєш, що з таким результатом УЖЕ міг би стати чемпіоном міста! Подумай і до мене приходь».

У карасинського спортсмена від почутого аж крила виросли. Повернувшись у село, давай маму просити: дозволь та й дозволь до тітки у Нововолинськ переїхати. Утім те, що в юності здається простим, у дорослому житті геть по-іншому сприймається. Відтак мама мрію підтримала, але трошки в часі відтермінувала: «Школу закінчиш, у місто вчитися поїдеш – і будеш тоді спортивні вершини долати».

– Увесь одинадцятий клас вагався: який виш обрати? Який факультет? Так уже хотілося на фізкультурний, – зізнається юнак. – Але сіли ми з батьками, подумали: спорт – це класно, та чи дасть він заробити шматок хліба? Особливо потім, коли вже молодість мине... А ще подивився я на свого дядька, який програмістом добре заробляє і в якого я останніх років сім переймаю комп’ютерні секрети. На брата двоюрідного, який на програміста вивчився у коледжі та в університет пішов. Подивився й вирішив: спробую і я. А щодо спорту, то в будь-якому виші формують команди зі студентів, організовують змагання навіть міжнародного класу. Так що мої вершини – попереду!