Денис Остапук із Ракового Лісу добирався до спортзалу за десятки кілометрів
-
-
>
-
>
-
>
5000
Невеличкий спортзал ковельського відділення центру «Інваспорт», де тренуються вихованці Валерія Дружиновича, називають «кузнею кадрів чемпіонів-паралімпійців». Щотижня Денис Остапук добирався сюди за десятки кілометрів з рідного села Раків Ліс Камінь-Каширського району.
Нині 16-річний юнак навчається в коледжі. Мріє стати програмістом та захоплюється фотографією, - ідеться у сюжеті ТЦК.
«Дуже хотів займатися. Мене завжди підтримували батьки, рідні і тренер, - пригадує Денис Остапук. - Є багато спортзалів, скажемо так – елітних, куди ходять дуже багато людей. А от приходиш до Валерія Павловича, як додому... Це неповторна атмосфера...»
Те ж саме можуть сказати й інші вихованці тренера: дипломований реабілітолог Максим Бондаренко, для якого цей спортзал став другою домівкою. Невиправний оптиміст і майстер на всі руки Михайло Ющук, який вірить в те, що саме спорт допоможе йому відновити втрачене після аварії здоров'я. Чи тендітна Ксенія Токар — неймовірно сильна духом дівчинка, прикута до візка з дитинства. Ксенія навчається у звичайній школі та піднімає штангу, вдвічі важчу за себе. Нещодавно повернулася з медалями з чемпіонату України з пауерліфтингу.
«Повернулася з Дніпра. Приходжу в школу, ще нікому нічого не казала, а мене вже всі вітають, - ділиться враженнями Ксенія Токар. - Всі вже знають, що я зайняла 1 і 2 місця, радіють... У мене в школі багато друзів. Я ще виготовляю вироби з бісеру, допомагаю тітці, яка робить блокноти та шиє. А у спорті мрію про нові висоти...»
З цікавістю слухала аудиторія «Уроку доброти» і виступ першого в історії Ковеля параолімпійського чемпіона Віталія Романчука, який завоював «золото» у складі збірної України з футболу на Параолімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро.
У цій школі Валерій Дружинович відпрацював майже 20 років учителем фізкультури. Каже: особливий, «спартанський» дух — це не лише фізичне виховання, а духовний розвиток особистості.
Коментарі