#Камінь-Каширщина: чим займалися #ЧОЛОВІКИ зимовими днями

От і відгомоніли новорічно-різдвяні свята. Ці зимові дні до вподоби й дорослим, і малечі, бо вони, як ніякі інші, рясно супроводжуються багатою традиційною обрядовістю і звичаями.

Тішить те, що у нас, на Поліссі, народні традиції не переводяться. Чи були б такими пахучими й смачними  колядний борщ та кутя, якби під скатертиною – чи то пак – під обрусом! – не було хоч би жменьки запашного сіна із найкращих лугових трав?! Навряд чи. А в деяких селах клали в сіно ще й гроші та цукерки. Для дітвори, яка нетерпляче виглядала у вікні першу зіроньку, щоб якнайшвидше сісти за стіл та ще й знайти якомога більше принад у сіні, – то була цікава забава.

Цьогоріч святі вечори були напрочуд казкові! По засніжених стежках, місячними морозними вечорами ходили колядники з віншуваннями. «Пане-господарю, дозвольте заколядувати!», – доносилося з двору і весела ватага перебірників разом із потоком свіжого морозного повітря наповнювала оселю. Як-то звеселялася хата, коли в ній лунали колядки, щедрівки та віншування, коли маленькі хлопчаки, кваплячись першими переступити поріг, бо тоді й рік для господарів буде щасливим і в достатку, щедро обсівали зерном!

Уже й воду освятили... А це означає, що зимові свята підійшли до завершення і настають будні із щоденною клопіткою працею.

Чим же займались наші предки у таку пору року і чим займаються нині? Звісно, міське життя завжди різнилося від сільського хоча б тим, що міські жителі здебільшого мали роботу в установах та організаціях. А от побут селянина переважно однаковий. Повсякденний догляд за господарством то вже якби й не береться до уваги, бо важливішими в цей час стають інші клопоти для чоловіків і жінок, щоправда, у кожного свої.

Жінка товче в ступі просо, а чоловік меле зерно на муку. Фото 2010 р.

Хлібороби починають готуватися до польових робіт: міркують, чи вистачить насіння та передивляються, чи добре перезимувало, готують до робіт техніку й сільськогосподарський реманент, вивозять на поле перегній. У цьому році снігу на полях багато, а то найперша прикмета, що буде хороший урожай хліба.

Кожен господар мусить заготовити дрова та, як кажуть, довести їх до ладу. Хто хоч трішки знається на роботі з деревом, виготовляє граблі, майструє різні ручки, держаки, інші необхідні в господарстві знаряддя праці.

Чи не в кожному селі нашого краю живуть народні умільці, для яких виплести кошик із лози, молокіти чи навіть кореня сосни – робота зовсім не складна, а от біля бондарки треба добряче походити й прикластися. Пригадується, якими знаними й авторитетними були бондарі із Залісся Василь Кіптик і Максим Василюк.

Максим Василюк і Петро Кіптик бондарують. Фото 2008 р.

Вони виготовляли якісні й міцні дубові діжки, бодні, цеберка, біянки (маслобійки). Їх нарозхват замовляли не лише волиняни, а й жителі інших областей і навіть Білорусі. Ще б пак! Майстри добре знають, яку деревину і для чого треба підібрати: скажімо,  для діжки виберуть сосну, тоді вона буде легка й зручна, а от бочку для квашенини робитимуть із дуба. Та й господині обізнані з тим, що засолені в дубовій бочці огірки чи капуста набагато поживніші, аніж у скляній чи пластмасовій тарі, і сало із холодильника не зрівняється із куснем із діжки.

Василь Кіптик, с.Залісся. Фото 2008 р.

Максим Василюк, с. Залісся. Фото 2008 р.

До вподоби бондарська справа й Василеві Зеленкові із села Полиці. Виготовлені ним біянки просто бездоганні, як кажуть –  голки не підточиш. Зять Сергій розповідає, як-то клопочеться біля тієї бондарки його тесть, кожну дощечку ретельно вистругує, шліфує, добре висушує та припасовує під обруч. Така справа не робиться за два-три дні, а вимагає багато часу й уваги. Нині, в зимовій порі, на каміньському ринку до його біянок  так і приглядаються сільські господині, які звикли газдувати традиційним способом. Та й молодь нинішня не ганьбує навчитись народному ремеслу: он Сергій Батура із села Теклине робить якісні хомути, різну упряж, яка теж користується хорошим попитом. От же ж направду: хто дбає, той і має.

Маслобійки Зеленка Павла

Бондарство, представлене в експозиції музею

Зимова пора важлива й для теслярів: саме в цей час вони підбирають доброякісну деревину для будівництва. Колись теслярі були більш затребувані, адже церкви, хати та різні прибудови зводили переважно із дерева. Саме зимова деревина найбільше затребувана для будівництва, бо коли дерево не розвивається, то воно, як розповідають майстри, – здорове, смолянисте і його не їсть шашіль. Василь Ланевич із Волиці, окрім того, що плете з кореня сосни дивовижні кошики, вміє робити сани, дуги, оглоблі, копили, вити мотузки, – ще й хороший тесля.

Майстер плетіння Василь Ланевич за роботою. с. Фаринки, 2008 р.

Коробки та різні кошики (кошелі) на Поліссі плетуть також із дранки сосни та дуба. Шворак Володимир із Карпилівки добре знається на такій справі, його вироби навіть експонуються в районному музеї і багатьох музеях України. «Сосну для дранки треба вибирати таку, яка росте в багні і  щоб «літа», тобто річні кільця, були тоненькі і густі», –  ділиться своїм досвідом майстер.

Шворак Володимир, с. Карпилівка. Фото 2010 р.

Звісно, сучасні умільці не виготовляють терниць, коловороток, ціпів, рублів чи качалок для прасування тканин, човників,  берд чи ще якихось запасних частин до ткацьких верстатів, не плетуть постолів, не роблять ступи чи жлукта для вибілювання тканини, воскобійниці чи олійниці, музичні та столярські інструменти, бо нині немає в цьому потреби, а ще років п’ятдесят тому без таких предметів було немислиме життя.

Наталія Пась. 

Продовження у наступній публікації