#Камінь-Каширщина: чим займалися #ЖІНКИ зимовими днями

29 Січня 2017, 14:20

7649

Для жінок зимовий період, який, до речі, у літургійному році зветься «м'ясниці» і триває від свята Богоявлення Господнього (Водохрещення) до початку Великого Посту, – завжди насичений. Саме після закінчення різдвяних свят майстрині вносять до хати ткацькі верстати, збирають їх, підготовлюють нитки і розпочинають роботу. Найважчий у цій справі почин ткання. У минулі часи, згадують гуто-боровенські жінки, тому, хто «затче», бувало, давали за роботу козу…Отакої!

Частенько один верстат прислуговувався кільком господиням, бо не завжди в хаті знаходилось місце для чималого за розміром ткацького «агрегата». А от у Ворокомлі, розповідає знайома, є майстриня, в якої верстат стоїть у старій хаті стаціонарно і працює на ньому цілий рік; навіть улітку, щоб перебути полуденну спеку і не згаяти часу вона віддається улюбленій роботі.

Марія Босак, с. Оленине.Фото 2010 р.

Жінка пряде пряжу на веретено.

Жінка пряде на коловоротці.

А загалом, нині ткацтвом займаються у багатьох селах нашого району: Гуті-Боровенській, Нуйні, Личинах, Ворокомле, Воєгощах, Клітицьку, Грудках, Волиці, Видричах, Оленине, Бузаках тощо. У кого ще збереглись старі запаси льону, той виготовляє такі модні тепер і затребувані серед сучасних поціновувачів старовини лляні рушники, обруси, прикрашені, як правило, різнокольоровими горизонтальними смужками, або, як у нас кажуть – пасками чи геометричними візерунками.

Популярними нині є ткані килимові доріжки або хідники. Барвисті, грайливі, вони просто осявають оселю і створюють життєрадісний, піднесений настрій. Подейкують, що в останні роки доріжки тчуть на продаж і «дають» за них по 200 грн. за 1 метр. А чому б і ні?! Ручна робота завжди була в ціні та ще й така трудомістка, як ткацтво!

Вироби Галини Бирук.

Вироби умільців краю і на районній виставці. (3)

Про улюблене рукоділля поліських жінок – вишивання – годі й говорити: мабуть, немає жодної хати в селі й місті, де б не було вишитих речей. Здавен кожна господиня намагалась якнайкраще прикрасити своє житло, оздобити одяг, придати естетичного вигляду предметам побуту. Почесним вважається вишити рушники чи хоругви в церкву. А вишитий одяг нині має кожен поважаючий себе українець.

Вироби умільців краю і на районній виставці.

Любов Зубач та Куцик Єва із Видерти, Галина Бирук із Личин, Марія Кошелюк із Нуйна, Марія Пугач із Пнівного, Марія Босак із Оленіного – знані майстрині краю.

Галина Бирук, с. Личини. Фото 2010 р.

Марія Пугач, с. Пнівне. Фото 2008 р.

Доробки Марії Пугач.

Любов Зубач, с. Видерта. Фото 2009 р.

Куцик Єва, с. Видерта. Фото 2009 р.

Любов Зубач і Куцик Єва за роботою. Видерта, 2009 р.

Марія Кошелюк, с. Нуйно. Фото 2009 р.

Диву даєшся, коли дивишся на старі невимовно гарні рушники, скатертини, сорочки, корсети, хустини, фартухи, доріжки, картини, давним-давно вишиті при світлі від лучини дрібнесеньким хрестиком чи тоненькою гладдю! Жінки й дівчата сходились на вечорниці (вечурки) в одній хаті і довгими зимовими вечорами, за різними оповідками, співами та жартами, ткали, вишивали, пряли, сукали нитки, шили... Звичай вечоркувати зберігся й до сьогоднішніх днів, щоправда, люди потрохи віддають перевагу не живому спілкуванню, а віртуальному.

А ще початку зимових м’ясниць завжди чекала молодь. Казали: напились води – можна й в свати, маючи на увазі, що після Водохреща дозволялося йти свататись і справляти весілля.

Оленинські вечорниці на сцені сільського будинку культури представляють учасники фольклорного гурту Дубровойка. Фото 2010 р.

Оленинські вечорниці на сцені сільського будинку культури. Фото 2010 р.

Ці дітки добре знатимуть, що таке вечорниці.

…Звісно, нині стрімко розвиваються нові технології, час вносить зміни в суспільне життя загалом і життя кожного зокрема, тому архаїчні промисли та ремесла поволі стають швидше винятком, аніж закономірністю. Однак зв'язок поколінь не перерветься доти, допоки жива людська пам'ять.

Наталія Пась.