Маєток Косачів, «молода пані, яку звали Леся» та відомі діячі: те, що пам’ятає Запруддя
-
-
>
-
>
-
>
11490
Життєвий шлях родини Косачів тісно переплітається з волинським краєм. Луцьк, Ковель, Колодяжне, Волошки, Любитів, Скулин, Піддубці, Торчин, Немичне та ще чимало волинських куточків були освячені перебуванням Лесі Українки, Олени Пчілки та членів їх родини.
А ще – Запруддя. Село з дивовижними поліськими краєвидами, колоритне й трішки втаємничене. Довгий час Запруддя (в минулому відносилось до Ковельського повіту, тепер – село Камінь-Каширського району) було відсутнє на карті перебування родини Косачів, чи то через забуття, чи з інших причин.
А поміж тим – саме в Запрудді впродовж 1901-1907 років проживала з родиною тітка Лесі Українки по батьковій лінії Олена Антонівна Тесленко-Приходько. Батькова сестра мала великий авторитет серед Косачів, її називали «найлюбішою родичкою». Це їй, милій тітці Єлі, дев`ятилітня Леся Українка написала свій перший, доволі серйозний як на свій вік, вірш «Надія». Леся сильно перейнялась звісткою про арешт тітоньки і свої почуття вилила у вірші.
Ще в 1899 році чоловік Олени Косач Петро Васильович Тесленко-Приходько придбав у Запрудді маєток, землю і ліс. На той час Косачі проживали в Луцьку, а в 1880 році переїхали до Колодяжного. Відбувши заслання, Олена Антонівна прагнула бути ближче до родини брата, тому й пригледілося їм місце поблизу Колодяжного та ще й недалеко Ковеля – міста з хорошим залізничним сполученням. Саме з ковельського вокзалу в 1903 році Олена Антонівна з чоловіком і Оксаною Косач відправлялись на відвідини до сина Юрія в Мюнхен, а звідти – в Сан-Ремо до Лесі, де вона проходила лікування.
Нові поселенці Запруддя поважали місцевих жителів, а тим була до вподоби простота «непростих» господарів маєтку.
У Запрудді побували чи не всі члени родини Косачів, сюди навідувались відомі тогочасні українські діячі: Іван Франко, Лисенки, Старицькі, інші.
Неодноразово приїздила в цей далекий поліський куточок Олена Пчілка. У Запрудді вона досліджувала й збирала народну творчість, зустрічалась із селянами, знайомилась із їх побутом, захоплювалась непервершеною поліською вишивкою і чудовими візерунками, спілкувалась, з голосу занотовувала слова пісень і запам'ятовувала мелодії. Саме з голосу запруддянців у 1902 році Олена Пчілка записала 12 унікальних поліських колядок, які згодом друкувались у кількох номерах журналу “Киевская старина”.
З великою приємністю навідувались до тітоньки на гостину Оксана, Ольга, Ізидора, Микола Косачі, гостювали в сестри й Петро Антонович Косач із братом Григорієм. Із листування дізнаємось, що Петро Антонович був і в Сошичному та Камені-Каширському, де за обов'язками служби набирав солдатів-новобранців. У Запрудді брати відпочивали й ходили на полювання, позаяк мисливських угідь в околицях було доволі, а вони самі були вмілими ловчими.
Поза усіма сумнівами – приїздила до тітки й Леся Українка. «В родині згадувано часто прототипів дядька Лева, Лукаша й Килини, що їх Леся бачила в Колодяжному й зовсім поліському селі Запруддя, куди виїздила також кіньми», – ділиться спогадами Юрій Косач, син Миколи Косача й Наталії Дробишевої. Можливо, щирість запруддівських селян настільки вразила творчу уяву молодої поетеси Лесі Українки, що вони, так само, як і колодяженці, стали протопитами дійових осіб «Лісової пісні».
Ольга Косач-Кривинюк теж занотувала факт приїзду Лесі Українки в це село. У листі від 24 вересня 1902 року вона писала: «Ольга має везти сестру Оксану в с.Запруддя коло Ковеля, де жила тоді тітка Єлена з родиною. Леся має виїхати на «сих днях».
Про «молоду пані» розповідають й запруддівці-старожителі. «У нас по сусідству жила Прузина Михайлівна Мостика 1893 року народження, – ділилась спогадами вчителька запруддівської школи Ольга Шворак. – Її бабуся була в Косачів кухаркою і частенько брала з собою Прузину. Вона ж любила згадувати, що до панів приїздила молода пані, яку звали Леся. Тоді господиня розпоряджалась запрягати коней і Макар Телемонович Мостика, конюх Косачів (до речі, загинув у роки Першої світової війни), відвозив її на озеро. Там вона писала...».
Одним із перших фотохронікерів Полісся називають сина Тесленків-Приходьків Юрія. Він навчався в Мюнхенській політехніці, був спеціалістом у галузі рентгенівських променів. Приїжджаючи до батьків у Запруддя, Юрій постійно фотографував усе, що викликало в нього зацікавленість. Саме завдяки йому ми маємо уяву про те, як вигядало Запруддя на початку ХХ століття, чим жили і як проводили час члени видатної української родини Косачів – Тесленків-Приходьків. У вересні 1914 року, після початку Першої світової війни, інженер-фізик Юрій Тесленко-Приходько у складі ініціативної групи киян працював над створенням рентгенівського устаткування для військових госпіталів. Згодом він завідував одним із трьох відкритих у Києві рентген-кабінеті. У 1937 році, під час «великого терору», був заарештований і засуджений до розстрілу, пізніше вирок замінений на тюремне ув'язнення. Відбуваючи заслання, Юрій Тесленко-Приходько помер в м. Котлас Архангельської області.
Після 1907 року, коли Тесленки-Приходьки виїхали із села, маєтком опікувався колишній управитель дому Каплан. Перед початком Першої світової війни він емігрував за кордон. Хатні речі були спаковані в ящик і закопані неподалік маєтку, який у роки війни згорів.
Олена Антонівна померла 9 лютого 1927 року, поховали її на Байковому кладовищі в Києві; згодом поховання було втрачене. Петра Васильовича не стало через два роки після смерті дружини.
Нині місце колишнього маєтку Тесленків-Приходьків запруддівці називають Панським полем. Або – Двором. Воно розкинулось недалеко від ошатної сільської церковиці, до якої також приходили Косачі і навіть зробили щедрі пожертви. Надія Антонівна Антонюк, теперішня господиня Панського поля, радо приймає гостей, бо добре знає цінність і ціну того клаптика землі. Сюди частенько приїжджають туристи й прихильники славного українського роду Косачів, які здійснив неоціненний внесок у розбудову національної культури, літератури, науки, просвітницького руху другої половини XIX-го – XX-го століть.
Наталія Пась
Коментарі