Антон Варчук: Пам’ятаю, стояв прив’язаний бичок: з одного боку шерсть є, а з іншого – обгорілий і тече з нього.
Вчора район відзначав 30-у річницю аварії на Чорнобильській атомні електростанції. А наш земляк, житель села Полиці, Антон Варчук – 82-й день народження. Але для Антона Федоровича 26 квітня скоріш заве – це щорічний спомин про свій життєвий шлях.
Про цього чоловіка неодноразово писали друковані засоби масової інформації, робили сюжети по телебаченню. Тож Район.Камінь-Каширський пропонує своїм читачам одну з останніх розповідей про шлях крізь атомну силу Антона Варчука для hromadske.volyn.ua.
ВОЛИНЯНИН 25 РОКІВ ЗБЕРІГАВ "ЯДЕРНУ ТАЄМНИЦЮ"
Одна з таких унікальних історій привела нас в село Полиці Камінь-Каширського району, що на Волині. Там мешкає Антон Варчук, учасник Тоцьких військових навчань (випробувань ядерної зброї із застосуванням «живої сили»), а згодом ліквідатор аварії на ЧАЕС.
Сьогодні чоловік, якого на сторінках преси називають «випробуваним атомом», святкує свій день народження. 26 квітня йому виповнилося 82. Вже підводить здоров’я, але не підводить пам’ять, бо забути те, що зазнав Варчук важко.
«У 1952–му закінчив сім класів, – згадує Антон Федорович. – Службу я проходив у Бресті. Навесні 1954–го з нашої танкової бригади, в якій було майже дві тисячі солдатів, відібрали сотню найміцніших, завантажили у потяг «Брест Східний» і повезли на Москву, а потім в Оренбурзьку область на північний схід під Уральські гори.
Було літо і була спека шалена. Ми проходили там спочатку навчання. Там був розбитий солдатський табір, стояла техніка, були вириті окопи. 14 вересня після сніданку нам повідомили, що нас чекає велика місія – взяти участь у випробуванні атомної бомби.
Ми полягали в окопи, притиснулись один до одного. Почули, як летить літак, а потім – вибух. Перед цим вирубали ліс і чи то білим полотном, чи вапняком позначили на землі білий хрест. Це мав бути епіцентр вибуху. Бомбу скидали з висоти 8 тисяч метрів. Вона звалася «Таня». Але зірвалася вона у повітрі. Земля, як колиска загойдалася. Далі пролунала команда «В атаку!».
Ми вилізли з окопів в самих лише протигазах. Чорні скельця змінили на прозорі і кинулись в наступ. У небі гули бомбардувальники, винищувачі. І хоча був день, все стало чорним. Командував операцією сам маршал Жуков. Він був там. Коли атака скінчилася, нас повезли на екскурсію, дивитися, що наробила атомна бомба. Пам’ятаю, стояв прив’язаний бичок: з одного боку шерсть є, а з іншого обгорілий і тече з нього. Степові орли лежали на поплавленому піску без пір’я. Вони були ще живі, але вже не рухалися. Участь у Тоцьких навчаннях, що мали кодову назву «Сніжок», брало близько 50 тисяч військовослужбовців. Усім Жуков оголосив подяку…»
Також Антон Варчук пригадує: «Коли нас повезли в Оренбурзьку область, то попередили, щоб навіть рідним ми не казали, де ми і що робимо. Треба було казати, що ми у Бресті. Листи можна було відправити тільки не заклеєними. А після випробувань ми всі підписалися про нерозголошення таємниці протягом 25 років. Навіть лікарям не можна було зізнаватися. Тільки вже в 91-му, як Союз розвалився, то я дізнався, що ця операція розсекречена…
Коли нашу бригаду розформували, я працював на будівництві. Коли вибухнув Чорнобиль, то мене командирували будувати поселення. В самому Чорнобилі я не був. В селі Королівка Макарівського району Київської області ми зводили будинки.
Термін перебування там мав бути 14 днів, але я ж був спеціалістом з комунікацій, не було ким підмінити. Я там пробув 28 днів. І хоча нам казали, що там безпечно, коли приїздили заміряти рівень радіації, то дозиметри зашалювало. Там я заробив щитовидку, язву і решту хвороб. Бог дає здоров’я і Бог його забирає, коли потрібно. Видно вже в мене така доля. Дожив до 82 років, дякувати Богові!»
Антон Варчук має двох внуків і трьох правнуків. Минулоріч овдовів. Живе сам. Тому, дуже радіє випадковим гостям. (http://hromadske.volyn.ua/)
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі