#Позиція: обережно! Говорять «Юлі»

Йдеться передусім  про ветерана української політики Юлію Тимошенко.  Вона  проти зняття мораторію на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення. Її підтримують  не менш оригінальні політика з політ контори два Олега – Ляшко і Тягнибок.

Свою вимогу вони пояснюють трохи  економічними аргументами, трохи соціальними, але більш  містичними. Мовляв, земля є загальнолюдським чи загальнонаціональним багатством і тому її гріх продавати. Економічна аргументація зводиться до того, що олігархи, іноземці скуплять українські землі, що остаточно підірве українську економіку.  Соціальна аргументація заявляє, що тисячі селян залишаться без останнього джерела матеріальних прибутків і це приведе до остаточного їх збідніння. Є правда ще один аргумент, яким оперує Тягнибок – лідер ВО «Свобода» та керівництво Всеукраїнської Асоціації фермерів та приватних землевласників: «Розпродадуть українські землі – продадуть Україну….?».

Не буду вдаватись до статистики, бо не завжди вона відображає реальний стан речей. Побудую свою думку на простих логічних роздумах. Почну  з авторів вище зазначених аргументів,  бо кожний каже і відстоює те, що йому є вигідним.  Тимошенко, Тягнибок, Ляшко не є аграріями. Вони не живуть з аграрного бізнесу, не є фермерами чи пересічними землевласниками колгоспних паїв.  Усі вони ведуть політичний бізнес. Іншими словами – заробляють на політиці. А якщо так, то обслуговують чиїсь бізнесові інтереси.

Чиїх конкретно, важко сказати. На те потрібна конкретна інформація, але можна вирахувати кому не вигідно щоб в Україні земля стала товаром, щоб сформувався земельний ринок, а, відповідно, встановилась ринкова ціна на землю. Запитаємо у власника земельного паю – чи хотів би він вигідно продати свою ділянку, бо немає можливості її обробляти? Так, скаже землевласник. Чи хотів би він передати в оренду свою ділянку за вигідну ціну, а не за стільки, скільки запропонує йому «олігарх»? Так, відповість землевласник, а особливо, якщо його ділянка далеко від дороги, затиснута ділянками інших власників, а він навіть коней немає за що  замовити, немає  на  що купити добрива, насіння, гербіцидів, немає чим доїхати до своєї  землі.  То краще йому мати нормальні  гроші на життя за оренду, аніж спостерігати як земля заростає бур’янами та кущами, або перетворюється на пустку колишнім головою, колишнього колгоспу.

 Можна звернутись до тих, хто заробляє на своїй землі – чи хотів би він докупити собі землі, взявши  позику в земельному банку і збільшити свою ділянку? Так. Але немає земельного банку – скаже він. А звідки він візьметься, якщо заборонено продавати та купувати землю.

А чи прийде інвестор до господаря, який своєї землі майже немає, а лише орендує на незрозумілих умовах? Чи може сучасний український фермер купити сучасну техніку? І ще багато і багато запитань, на які є лише одна відповідь – Ні.

Натомість що ми маємо? А маємо ми нео-поміщиків, які господарюють і мають прибутки не завдяки щорічному підвищенню продуктивності праці, а дармовому  використанню землі.  Навіщо їм купувати і догляди землю, якщо її можна отримати задарма у вигляд оренди. Та ще навіть не уклавши з орендодавцем договір про оренду. А таких випадків в країні безліч.

Навіщо урізноманітнювати вирощування різних культур, якщо вигідніше гнати щось одне, що зумовлено масовим виробництвом. Тому і маємо вражаючі показники з експорту пшениці, але імпортуємо білоруське жито і льон, а ще завозимо овес і ячмінь.  Експортуємо кавуни і імпортуємо часник і цибулю. Невже ці імпортовані культури в нас не ростуть? Чи погано ростуть?

Все росте, але росту заважає монополізація, яка душить село.

З історії відомо, що поміщики з’явились внаслідок привілеїв від короля або царя за службу йому. Поміщик жив з нищівної експлуатації  земельних ресурсів та робочої сили. Це приводило до соціальної деградації селян та виснаження земель. Екстенсивний метод вимагає постійного збільшення земельних площ, збільшення та здешевлення робочої сили заради збільшення прибутку. Екстенсивний метод визначав життя колгоспів. Екстенсивний метод застосовують сучасні «поміщики» і мають з цього надприбутки.

Цих прибутків вистачає на купівлю депутатів місцевих рад, суддів, адвокатів і політиків усіх рівнів. Саме завдяки «поміщикам» ми довший час, допоки не припекло не могли відірватись від російського ринку, бо там брали все – і їстівне і напівїстівне.

Західна, Центральна Європа з їх бідними ґрунтами перетворились на високо розвинуті сільськогосподарські країни виключно завдяки тому, що відійшла від екстенсивного  і перейшла до інтенсивного методу господарювання – збільшення прибутку завдяки збільшенню продуктивності праці та зменшення собівартості продукції. Не треба багато землі, не треба  витискати з неї останнє, не треба цементувати її надлишками мінеральних добрив, не треба дурити працівників. Але для цього потрібний політико-економічний стимул – повноцінне право власності на землю. За такого врегулювання земельних відносин відкриваються можливості для економічної конкуренції, коли перемагає найпрацьовитіший і найрозумніший, а виграє все суспільство.

Інтенсивний метод господарювання породив середній клас і справжнє фермерство.

За наявності повноцінних товарно-земельних відносин виникає об’єктивна потреба постійно вдосконалювати земельне законодавство, розкручувати банківську систему можливостями земельного банку, розвивати переробну промисловість і перетворюватись із сировинного додатку на експортера готової до вживання продукції. Вся додана вартість має залишатись в Україні. В переробну промисловість повинні мати можливість вкладати зацікавлені фермери, а не «китайці», починаючи з елеваторів, млинів, ліній зі заморожування та інших видів консервування.

Поміщику потрібні політичні привілеї – фермеру чітка правова система та економічні гарантії. 

Але в Києві є Тимошенко і її однодумці, а у Волинській області місцеве, в інших областях не краще, с\г начальство, нео-поміщики, такі як Діброва та «лідер» Обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників Собуцький Микола Тихонович.

Коли обласним «лідерам» фермери запропонували укласти угоду про спільне вироблення та реалізацію Програми соціально-економічного розвитку села, воно, тобто керівництво, в особі того ж Собуцького Миколи Тихоновича, голови  обласної Асоціації категорично відмовилось це робити. Коли с\г керівництву запропонували і підказали як скласти повноцінну сучасну Програму аграрного розвитку у Волинській області – вони і їхні, обласкані обласною владою, союзники удали з себе глухих і сліпих. Про це я не раз писала на різних сайтах: на Район.Камінь-Каширський, ВолиньPost, Четверта влада.

Але коли місцевий с\г олігарх висловив своє занепокоєння з приводу втручання МВФ, по суті, в його бізнесове життя,  то вправно, другим голосом йому підспівали.

Спостерігаючи за цим людом, приходиш до гіркого висновку навіщо нам путлін,  ми своїх, що вийшли з минулого, маємо. Путлін вчинив збройну агресію і тим став помітним, після років загравання з  романтичними українцями. Тепер «найгуманніші» українці знають, що він наш ворог.

А що мають зробити  «юлі», щоб українці нарешті їх розгледіли?!

Вероніка Романович,

Голова асоціації фермерів та приватних землевласників Камінь-Каширського району.