Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

У Хотешові встановили перший на Волині пам’ятник вояку УНР

18:25 06.06.2018
1152

У вівторок, 5 червня, у селі Хотешів благодійним фондом "Героїка" встановлено пам'ятник на могилі старшини армії УНР, православного священика Олександра Білецького.

Це перший пам’ятник вояку армії УНР на території Волині.

Роботи з виготовлення і встановлення пам’ятника проводив майстер фонду Олег Собченко. На кладовищі допомагали монтувати його місцеві жителі.



Отець Олександр Білецький служив Хотешівським парафіяльним священиком з 1935 по 1943 роки. Він народився в 1903 (за деякими джерелами – в 1900) році в Новоград-Волинському повіті в родині священика.

Під час визвольної боротьби українського народу юнак воював у складі Армії УНР у рангу хорунжого 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії. У 1920 році, після окупації України більшовиками, українське військо було вимушене залишити свою території і відступити за Збруч; серед вояків був також старшина Білецький. З листопада цього року він перебував у таборах для інтернованих вояків армії УНР у Польщі; найбільші табори такого типу були розміщені в Ланьцуті, Александруві-Куявському і Каліші.

У 1924 році, після остаточного розформування Армії УНР і скасування режиму інтегрування, незначна частина вояків осіла на польській території, інші емігрували переважно до Західної Європи, Америки, Австралії або повернулися до УСРР, де вони змушені були перекваліфіковуватися на цивільні професії. Тоді чимало військових прийняло сан священиків. У 1924 р. у священики висвятився й Олександр Білецький зі своїм другом, теж вояком армії УНР – Григорієм Жуковичем. Вони разом навчалися у духовній семінарії і після закінчення, в той самий день, одружилися на сестрах Буйницьких із священицького роду: Олександр – з Неонілою, а Григорій – з Марфою.



Згодом Білецькі оселились селі Більська Воля на Рівненщині, а на початку 30-х років – у с. Тинне Сарненського повіту Волинського воєводства, де отець Олександр був настоятелем церкви Різдва Богородиці. Польська влада запідозрила священика в членстві ОУН і домоглася виселення його за межі воєводства.


Так отець Олександр Білецький потрапив у Хотешів, котре тоді належало до Поліського воєводства, і став настоятелем Свято-Михайлівського храму.

У їх сім’ї підростало дві доньки – Лідія й Ольга, пізніше народилося ще сини Микола й Мстислав.

Матінки Неоніла Білецька і Марфа Жукович мали велику втіху від того, що жили недалеко одна від одної, бо ж отець Олександр служив у Хотешові, а отець Григорій мав парафію у Велимчі (пізніше –у Річиці). У Жуковичів росло двоє дітей: син Анатолій і донька Алла.



Поряд із обов’язками парафіяльного священика Олександр Білецький проводив просвітницьку роботу серед населення, а передусім – серед молоді. Він проголошував проповіді і викладав Закон Божий у місцевій школі українською мовою, розповсюджував українську історичну та художню літературу, збуджував серед населення національну свідомість і в такий спосіб готував поповнення для збройних формувань УПА.


З 1942 року протоієрей Олександр Білецький був благочинним Ратнівської округи, до якої належала й Хотешівська парафія.

Радянські партизани мали свідчення про зв’язки священика з повстанцями, які угруповувались і проходили вишкіл у хотешівських лісах, тому постійно переслідували його і намагалися вбити.

26 квітня 1943 року, на другий день Великодня, під час святкової Літургії, партизани розстріляли отця Олександра. Один із них, уродженець сусіднього села Василь Наумік (на прізвисько Чухрій) в’їхав на коні в церкву і вистрілив у священика. Олександрові Білецькому тоді виповнилося сорок років.

Про цю подію майже детально згадує дев’яносторічна Катерина Свиридюк, жителька Хотешова. Вона дружила з доньками Білецьких, а передусім – із Ольгою, бо дівчатка були однолітками. «Ми тоді збиралися йти до церкви, аж раптом бачимо, що кругом такий галас здійнявся, рух. Ми з матір’ю думали, що то німці оточили село і будуть палити, як було минулої осені в Кортелісах і втікали за село, в сторону Черча, геть за міст. А коли побачили, що все стихло, – повернулися додому і почули від людей, що вбили батюшку. Згубник в’їхав конем у церкву і скомандував людям лягати на підлогу, а сам вистрілив у священика. Отець Олександр ще забіг у ризницю і намагався зняти одяг, але вже не зміг. Скільки здужав –хрестився». Тоді ж – згадують хотешівці – був вбитий і церковний староста.

Після похорону отця Олександра Жуковичі перебралася жити в Хотешів, куди з Велимча був переведений отець Григорій.

Після війни Білецькі й Жуковичі зазнали репресій.

У 1947 році були репресовані Білецькі, як «члени сім’ї активного учасника ОУН і підлягали виселенню у віддалені місцевості Радянського Союзу, з конфіскацією майна». Відбували покарання у Кемеровській області.

Звільнившись із спецпоселення, син Микола емігрував до Німеччини, інші – оселились на Дніпропетровщині. Внучка Миколи Білецького Тетяна нині мешкає в Києві, вона – видатна балерина Національної опери України імені Тараса Шевченка, народна артистка України.

Усі члени родини Білецьких були реабілітовані згідно Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Нині Ольга Білецька живе разом із двоюрідною сестрою Аллою Жукович у Дніпровській області. Вони обоє мають понад 90-річний вік.


Наталія ПАСЬ.

Довідково. Благодійний фонд «Героїка» благодійна організація, яка займається відродженням історичної пам'яті про боротьбу українців за незалежність. Основними напрямками діяльності є відновлення українських військових поховань, встановлення пам'ятників та пам'ятних знаків на честь борців за незалежність.


Коментарі

Хрін

15:43 07.06.2018

Цей пам'ятник варто сприймати дещо у ширшому ракурсі, як данину пам'яті окремому українцеві, котрий поляг від кулі ворога за свою патріотичну позицію. Це пам'ятник українському духові, українській боротьбі за свою землю, мову, віру і правду! Роль цього священника у формуванні патріотичної позиції парафіян та мешканців навколишніх сіл переоцінити важко. Хотешівці завжди були активні, освічені, креативні та ділові. Недаремно у часи війни тут була школа старшин УПА, а в повоєнні роки село було кузнею кадрів багатьох професій. А ті, що гонорово в'їжджали у храм верхи на коні зі зброєю на Великдень на довгі роки прокляті в поколіннях...

777

17:23 08.06.2018

Чорні ночі в наші очі,
В наші зорі кулі свищуть.
Хай обійме стан дівочий
Чорний дим од пожарища.

Нас весна не там зустріла
І не ті пісні співала.
Я стріляв із скоростріла,
Я набої подавала.

777

17:25 08.06.2018

ти

хріну

21:16 09.06.2018

Яка школа що ти мелиш.

Дід Матвій

21:43 09.06.2018

Василь Наумік (на прізвисько Чухрій) родом був із Видерти.

Хрін - 21:16 09.06.2018

15:24 10.06.2018

Друже, ти і не вихований, і не знаєш історії свого краю! Мало того, ти ще й цим чванишся.

Хрін

15:38 10.06.2018

Чемним діткам наводжу витяг з найдоступнішого джерела - енциклопедії України про наш К-К район:
"... Межує з Ковел., Ратнів., Маневиц., Любешів., Старовижів. р-нами Волин. обл. Утвор. 1940. Від червня 1941 до квітня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяли рад. партизан. загони під командуванням М. Коніщука, А. Бринського, О. Федорова, в с. Хотешів функціонувала школа старшин УПА. "
Навіть малообізнані користувачі ПК можуть загуглити детальнішу інформацію з нету. А якби районна влада була справді патріотичною, не боялася РПЦ і не наділася б на повернення старої влади, то інформацію про Хотешівську старшинську школу УПА вивчали б у всіх школах району та області. Але ж Пась ще з минулої влади, йому якось не пасю(у)є так "глибоко" копати українську історію своєї землі...

777

00:59 11.06.2018

В чорні ночі нам не спати
Із тривогами своїми.
Всіх кривавих окупантів
Проженемо з України.
Ми не вийдем з того бою
Ми не станем на коліна.
Стали ми на смерть з тобою,
Щоб не вмерла Україна!

23 червня
Сьогодні
Вчора
21.06.2018
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин