Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Будівнича справа, втеча із гетто та бізнес у США: історія єврейської сім’ї із Каменя-Каширського

15:00 10.06.2018
1110

Соколи жили недалеко від площі Ринок у міжвоєнному Камені-Коширському.

Їхній дерев`яний дім був просторий, мав два входи і великі вікна.

Гершон сам побудував помешкання для сім`ї, коли вони переїхали в Камінь із сусіднього Любешова.

Гершона Сокола знали як хорошого будівельника. То був чоловік середніх років, кремезний і високий. До його голосу прислухались усі міські ремісники, навіть такі, як досвідчений, більш, як 60-річний майстер Іцхак Верба.

Гершон умів добре працювати з цеглою, тому багато мурованих будинків у місті були зведені ним або під його орудою. А ще йому легко давалась робота з деревом: він виготовляв якісну столярку, лави, крісла, столи, скрині, мисники і ще багато чого, що було потрібне для нехитрого побуту простих сімей.


У місті кожен, хто задумував змурувати дім чи крамницю, намагався найняти Сокола на будівництво або, принаймні, – отримати фахову пораду.

У Гершона і Нехами Сокол підростало троє синів: старший Шломо 1920 (21 ?) р. н., Хайм-Лейб 1924 (26 ?) р.н. і наймолодший Аарон з 1928 р., котрого лагідно називали Арцик.

Старший Сокол завжди був при ділі і непогано забезпечував потреби сім`ї.

Найкращим уроком для виховання синів був батьківський приклад. Він завзято навчав їх ремеслу, бо ж, як гласить єврейська мудрість, – «хто не навчив сина свого ремеслу, – навчив його розбою». Він так само ретельно виховував їх відповідно до релігійних заповідей і навчав Торі. У п’ятницю, із заходом сонця, вся сім`я вбиралась у святковий одяг, Нехам запалювала свічки і починали празникувати шаббат. Після повернення чоловіків із синагоги – разом сідали за святкову трапезу і читали молитви.



Коли хлопці підросли, батько віддав їх в хедер (юдейська початкова школа, в якій вчать біблійні тексти), а коли старший Шломо, пізніше – й Хайм, досягли єврейського повноліття – 13-ти років – разом ходили на молитву до синагоги рабина Тріскера, що була недалеко від дому. Вони ще й тішились, що їх батько приклався до її будівництва. Найменшому Арцику вже не довелось молитися у синагозі разом із батьком і старшими братами, бо його повноліття настало в 1941 році.


З початком німецької окупації звичний і розмірений ритм життя змінився з точністю до «навпаки». У Камені-Коширському організовувався гебітскомісаріат, один із шести на Волині. Нацистам впав у вічі добротний цегляний будинок на території колишньої урядової колонії (нині тут знаходиться БДЮТ, музей і СЮТ), який поляки будували, щоб розмістити в ньому стаціонарне відділення лікарні, бо ж головний корпус, побудований у 1935 році, знаходився неподалік. Проте приміщення було недобудоване і нова німецька влада змушена була сама завершувати будівельні роботи. Міську адміністрацію зобов’язали в короткий термін зорганізувати найкращих будівельників, щоб добудувати дім для гебітскомісаріату, а в майбутньому – розмістити в ньому поліцейське училище.

Логічно, що вибір впав на Гершона Сокола із синами, котрі вже знали толк у будівельній справі. Залучили й інших майстрів, але Гершону доручили очолити групу будівельників. Шломо і Хайм навіть були вдоволені, що можуть поліпшити свої навички, благо – їхній учитель завжди був поруч. Арцик залишався вдома з мамою, бо ще не був досвідчений у такій серйозній справі, і, маючи тонке інтуїтивне відчуття чогось трагічно-невідомого, – наполегливо молився, як того навчали батьки.

Події, що трапилися 2 і 23 (22 ?) серпня 1941 року, сколихнули місто і всю околицю. На початку серпня в Дубецьку німці розстріляли сім`ю Клюрмана, а через кілька тижнів така ж доля піджидала багатьох каміньських євреїв (до 80-ти чоловік, точна кількість не відома) за містом у лісі, де теперішнє урочище Силікатне.


У травні 1942 року в Камені було створене гетто. Його межа проходила від початку сучасної вулиці 1 травня, тягнулася вздовж Болотної, провулку Торгового, далі повертала до готелю «Bristol» (сучасний дім молитви по Ковельській) і тягнулася по Ковельській до центру міста. Цілий травень у гетто звозили євреїв, циган, українців із місцевого населення й переміщених осіб із приміських та районних сіл і хуторів. До початку літа гетто обнесли дерев’яним парканом і колючим дротом і утримували там до 3 тисяч осіб. Сім’я Сокол була серед них.


У серпні окупаційні чиновники гебітскомісаріату знову розпочали підготовку до наступних акцій розстрілу. На той час, коли нацисти планували хід своєї чорної справи, Гершон Сокол якраз працював на зміні і підслухав їхню розмову. Це врятувало життя його сім`ї.

Вони втекли в ліс і добралися до села Ветли. Ще раніше Гершон домовився із якимось чоловіком на ім’я Петро, хата якого стояла на околиці села, під лісом, що той допоможе його сім`ї в скрутний час. Однак залишатись там надовго було вкрай небезпечно як для господарів, так і для втікачів.

Чоловіки подалися в ліс до партизанів. Шломо перебував у одному із загонів з’єднання А. Бринського. Трапилося так, що біля с. Заріччя ( Рівненська обл.) він з трьома товаришами заміновував дорогу, але граната вибухнула і смертельно поранила юнаків. Усіх чотирьох похоронили у спільній могилі.

Навесні 1944 року був мобілізований в Червону Армію Хайм. З боями він дійшов до Варшави і загинув за звільнення Польщі 18 січня 1945 року. Похований Хайм-Лейб Сокол у с. Юрки Ольштинського воєводства Польщі.

Гершон Сокол з дружиною Нехам і найменшим сином Арциком, витримавши страшенні випробування долі, – все-таки вижили. Навесні 1945 року, коли відбулася репатріація колишніх громадян Польщі, вони перетнули західний кордон. Спочатку оселилися в Польщі, а далі дісталися табору біженців у Австрії, потім потрапили в Італію, а звідти їм пощастило добратися до Сполучених Штатів Америки. Оселились вони в Нью-Йорку.

Тут Арцик продовжував навчання, а згодом розпочав власну справу і став успішним бізнесменом. З часом одружився на дівчині, котра теж пережила страхіття Голокосту. У них народилося дві доньки.

Гершон і Нехам Сокол померли на схилі літ.


У червні 1993 року група колишніх мешканців штетлу Камінь-Кошерський з США й Ізраїлю відвідала місто, де минули їхні молоді роки, коли всі ще були живі та щасливі, де залишились нереалізовані мрії та сподівання. Тоді були встановлені пам’ятні знаки на місці гетто у центрі Каменя і на місцях розстрілу євреїв в урочищі Силікатне та на території колишнього єврейського кладовища.


До делегації приєднались Аарон (Арцик) Сокол із дружиною Фрадель. Їм вдалось віднайти могили старших братів Шломо і Лейба. Вони віддали шану рідним і, за єврейським звичаєм, – принесли на їх могили каміння.

Направду, є час розкидати каміння і час його збирати…

Наталія ПАСЬ,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.


Коментарі

777

19:32 10.06.2018

Цікаво. Проте є зауваження, щодо роботи на тартаку. Перекачувати колоди біля пилорами -це настільки виснажлива робота, що на неї навіть нині йдуть ті, яким нема куди подітися. Щоб євреї в ті часи розпускали колоди на дошки, то, -розумієте, абсурд. Бачив фотографії будівництва водокачки ліворуч "Сполешного дому" за 30-ті роки, так там працювали українці, наприклад, чоловік покійної (на жаль знаю лише місцевий діалектизм ім'я) "Мар"єчі".

Хрін-777-у

22:32 10.06.2018

Я би не був таким категоричним щодо факту роботи молодих євреїв Каменя на тартаку. Справа у тому, що у містах у 30-і роки переважала єврейська людність, подекуди їх кількість сягала до 60-80% від всіх міщан. Окрім того, у місті не було достатньої кількості вільних робочих місць інтелектуальної галузі (лікар/юрист/музикант/обліковець тощо), тому, допускаю, що якась частина пейсатих йшли на роботу в тартак не зовсім характерну для їх племені, все ж є заробіток. А от колоди котити, дійсно, могли й українці, позаяк це лишень частина тартачної роботи.
П.С. Принагідно, оскільки мова пішла за УПА, хотів би уточнити деякі події Камінь-Каширського терену, пов'язані з національно-визвольною боротьбою. Мова йде про спотворене трактування, здається Сергієм Усом, зв'язку упівців Каменя та загибеллю Клима Савура, до якого приплели старлея Саніна, нібито діда відомого кіномитця сучасності Олеся Саніна, що має коріння з нашого району. Маю достовірні архівні дані, що дійсно, біля Яйна нкведисти під керівництвом старлея Савінова піймали хворого на тиф і пораненого "Рудого", що займав високий пост в структурі крайового проводу УПА ( перший зам провідника), який на допитах видав місце базування Клима Савура. В результаті потужної спецоперації у лютому 1944 року Головний провідник УПА Північно-Західного районування був застрелений під час облави нквдистів. Пишу з телефону, можливі очеп'ятки, звиняйте...))

Хрін

23:44 10.06.2018

Додам це до попереднього коментаря, аби не склалось враження, що події цілком відбувалися у нашому районі. Клима Савура, знаючи про базування від Рудого, 12.02.'44 р. застрілили під час спецоперації поблизу хуторів Оржа Клеванського району Рівненської області.

Хрін

00:14 11.06.2018

Події з Климом Савуром відбувались у 1945 році -очеп'ятка, каюсь. А УПА згадане через публікацію у ці дні на сайті та інших ЗМІ інформації про відкриття пам'ятника у Хотешові.

777

00:48 11.06.2018

Облітає цвіт калини,
Перепел замовк у житі...
Ще учора тут жили ми,
А сьогодні тут чужинці.

777

00:51 11.06.2018

Пане Хрін не забувайте про лавки, мабуть була в Камені лавка по продажу пиломатеріалів і світлина саме з неї, а не з лісопилки. А ще видів ремесла багато було, а наш люд до ремесел був не дуже талановитий, наприклад, сирнєгу собі не вмів викроїти і пошити.

Хрін для 777

10:55 11.06.2018

Цілком розділяю Вашу думку, що для євреїв реалізація готових пиломатеріалів більш близька, аніж перекачування і розпиловка колод. І все це могло мати назву -тартак. Це щось схоже з нинішніми часами. Нижчі верстви населення поночі валять ліс, тягнуть його на різні приватні тартаки, а вже подальший рух дощок, палет в руках "вищої" категорії людей, своєрідних "євреїв", котрі свою малозаконну діяльність вже називають бізнесом. Вершки з цього всього збирають різного роду правоохоронці, чиновники та інші кришуючі елементи. ))

Читач

19:54 11.06.2018

Гетто – обмежена для доступу територія. Щось на кшталт резервації. З тією лише різнацією, що втративши своє етнічне «Я», з резервації можна було вийти. З гетто – ні. В гетто було все, навіть свої охоронці. У Варшавському гетто дві внутрішні лінії охорони складались з євреїв. Головна лінія охорони складалась виключно з есесівців. Щось на кшталт України. Найбільш запопадливими перед московською владою були етнічні українці. Ніхто стільки не зробив для дискредитації українства, української державності , як вони. Це псевдоУПА, це тонни антиукраїнської літератури. Ці «українці» й досі при посадах. Немає значення, що вбрались у вишиванки. Кожне правдиве слово, або спотворюється, або блокується. Не менш, аніж колись тисячі «рабинів» волали проти ідеї утворення держави Ізраїль. Держава повстала. Ізраїлю вже 70. Може, коли Україні виповниться 70 – не знайдеться редакторів для блокування правдивої інформації.

Хрін - Читачу

22:11 11.06.2018

Досить вдале порівняння Ви привели, яке має досить широкий спектр застосування - від сайту аж до Печерських пагорбів. Головне, що примітив росте, цвіте і пахне, він всіх влаштовує, бо створює іллюзію демократії, масовості, участі кухарок в управлінні державою тощо. І у "цензорів" місцевого розливу навіть нема уяви, що Мамона згодом забирає і їх -правителів з собою у чорну бездну. Бо цензори навряд чи знають, що до Бабиного Яру іудеї йшли організованими колонами на заклик 20 рабинів Києва, не знаючи що ця двадцятка також буде поглинута цим Молохом, але на завершення тієї масакри... Найчесніші європейці того часу, знаючи достеменно про наміри Гітлера, не запропонували політичний чи етнічний притулок євреям у своїх країнах, бо нащо їм був той клопіт, тим паче, що вони і так "висловлювали свою глибоку стурбованість тими подіями..."

Хріну

22:42 11.06.2018

Я не про те, я про те, що сучасні оплачувані українці утримують гетто. Я про те, що повідомлення Романович про працівників українського гетто заблокували. Це ганьба. Колись таку ганьбу зрозуміли євреї і збудували нормальну державу. Коли вже наші провінційні це зрозуміють. Не можна прикривати тих, хто веде український народ до московського крематорію

Читачу

08:44 12.06.2018

Так і я ж про це саме, хіба іншими словами:"... І у "цензорів" місцевого розливу навіть нема уяви, що Мамона згодом забирає і їх - правителів з собою у чорну бездну. Бо цензори навряд чи знають, що до Бабиного Яру іудеї йшли на заклик 20 рабинів Києва..." .

23 червня
Сьогодні
Вчора
21.06.2018
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин