Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Ольга Ліщинська: «Я дала клятву на вірність Україні»

11:00 10.12.2016
1193

Нещодавно вийшла друком книга Антоніни Пипко «Кілька історій для історії». Авторка, киянка родом із міста Конотоп Сумської області, розповідає про Революцію Гідності, події на Майдані в Києві й інших містах України, про «реальних людей» і «реальні події».

«Герої поміж нас. Свідчення самовидців», так називається другий розділ книги, в якому учасники Єврореволюції розказують власні історії про перебування на Майдані, вимальовуючи загальну картину від першого вечора акцій протесту до їх завершення. Відомо, що з-поміж інших чинників знакову роль під час історичних подій відіграли українські жінки.


Ольга Ліщинська(Чайковська), дівоче прізвище – Склезь, родом із Каменя-Каширського. Вона серед численного славного українського жіноцтва теж виконувала громадську місію під час подій на Майдані 2013-2014 рр. Загалом, не треба довгий час знати цю жінку – годі поспілкуватися з нею кілька хвилин і відразу, з перших слів, ви відчуєте, що маєте мову із щирою і гордою українкою, яка на ділі переймається й вболіває за долю України. Вона не зневірилась у ній, коли змушена була пережити трудову міграцію далеко від рідного краю, і не зможе зрадити своєму життєвому кредо й понині. Бо, як каже сама, «готова боронити Україну, бо я українська націоналістка, я дала клятву на вірність Україні, поклавши свою руку на Біблію, яка лежала на жовто-блакитному прапорі, що і в радості, і в горі буду разом із своїм народом битись за визволення України». Ці слова вимовлені ще в 2004 році, під час Помаранчевої революції, будучи в далекій Португалії, але такою й нині є життєва позиція Ольги, тому бути інакше не могло і зимою 2013-14 років.


… Ольга була на Майдані зі своєю подругою Ольгою Банитюк, громадською діячкою із Конотопу. «Я маю дуже добру подругу в Києві – Ольгу Ліщинську, читаємо спогади Ольги Банитюк, вона родом із Луцька, із Волині. Її дідусь був серед керівників Волинського підрозділу УПА й вона цим дуже пишається. Таке має патріотичне коріння. І сама Оля – велика патріотка. Ми запізналися з нею в Товаристві Олени Теліги. Вона очолювала на той час Київську міську організацію товариства, а я теж теліжанка».

До слова, Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги об’єднує жінок, які продовжують традиції відродження та утвердження національної самосвідомості, української мови, духовності, культурного рівня українства. Тому й не дивно, що Ольга Ліщинська (Чайковська) впродовж багатьох років активно співпрацює із своїми колегами-теліжанками.

У ніч з 29-го на 30-е листопада 2013 року готувалась зачистка Майдану. Від знайомих, що мали певне відношення до політики, Оля отримала застереження щодо небезпечного перебування на Майдані і могла б повернутись додому, однак цього не зробила: «Там стільки дітей, студентство зі Львова, з Івано-Франківщини, як їх можна кинути – їхні батьки так далеко… Я не можу піти: діти залишаться, а я втечу? Ні, я тут зостаюся».

Про те, що було згодом, Ольга згадує: «І ось о четвертій ранку дивлюся, а сходами, ліворуч від «Глобуса», наче горошини котяться, сходять беркутівці. Ми не збагнули відразу, що відбувається». Авторка книги А.Пипко описує наступні події: «А «Беркут» брав майданівців у кільце і, видно, їм наказали не просто бити, а забивати на смерть. Вони, власне, так і робили. Дівчата й жінки згуртувалися під Стелою, співали Гімн, поки беркутівці їх оточували. А коли з боку готелю «Україна» силовики підійшли впритул і почали гамселити всіх гумовими кийками, дівчатка, як ті горобенята, шурхонули з-під Стели сходами вниз у бік Музичної академії».

Тоді Ользі вдалось убезпечити себе й подругу від біди, але після жорстокого видива вони з Ольгою Банитюк поставили собі за мету щоночі бути на Майдані, бо в цей час там залишається найменше людей. То була щоденна турбота про харчування активістів, вони готували бутерброди й гарячий чай, будували барикади і допомагали всім, чим тільки могли.


Ольжине серце билось в унісон із серцем її сина: Валентин перебував у Третій сотні і стояв на барикаді по вулиці Михайлівській. Він так само майже щодня повертався на барикаду після нелегкого і відповідального робочого дня, бо на ту пору навчався в медичному університеті і проходив інтернатуру в 18-й клінічній лікарні Києва.

Коли вдарили морози й почалися простудні захворювання, а згодом – вогнестрільні поранення, Валентин до останніх днів протистояння надавав допомогу майданівцям. Ольга з сином були у вирі трагічних подій 18-20 лютого 2014 року: тоді під час сутичок на Майдані загинули 73 мирні жителі та 11 силовиків, а Будинок профспілок згорів ущент. Валентин допомагав евакуйовувати поранених із Будинку профспілок до Михайлівського Золотоверхого монастиря, де в трапезній було розгорнуто резервний госпіталь.


«А мама весь час телефонувала синові: «Де ти?». Будинок профспілок горить, а вона з острахом визирає з вікна намету-кухні, сама ж продовжує робити бутерброди, чай, каву. Хто розкаже, як материнське серце витримало те все?», – описує ті епізоди авторка книги.

Тієї ночі Валентин мусив бути й на барикаді, поруч із побратимами, щоб підтримувати вогонь. Нічний холод проймав до кісток, тому в якийсь момент хлопець побіг до намету-кухні, щоб погрітись гарячим чаєм і прихопити склянку-другу для друзів: «Ольга побачила сина, щойно він відкрив завісу при вході до намету, відразу підбігла, поклала руку йому на груди: «Сину, а в тебе є бронежилет?» Валентин запевнив, що має і бронежилет, і наколінники. А ось налокітників не одягає, бо важко згинати в них руки, коли виносять поранених.

Коли Валентин приніс хлопцям на барикаду бутерброди та чай, у хлопців від подиву очі зробилися круглі: «Де ти взяв?» А він: «У мами!» «В якої мами, що ти таке кажеш?», – подумали, що він жартує. Валенти пояснив: «Моя мама цілу ніч бутерброди у стрийській кухні робить, чай, каву – вона поряд із нами тут увесь час від самого початку Майдану!»

Кажуть, що сила жінки – в її слабкості. Але то не про Ольгу: її сила – то міць духу й рішучості. Після пекельної лютневої ночі в серця багатьох підкрадалася безнадія і відчай. З рішучими намірами жінка підійшла до сцени, де цілу ніч підтримував майданівців Євген Нищук, а нині «сидів змарнілий, виснажений, аж сірий», і попросилась на сцену. «Що ви хочете сказати?», – спитав він. «Я знаю, що говорити, – відповіла Ольга, – мій дідусь воював в УПА, а я очолюю жіночу організацію. Знайду потрібні слова». І, звісно ж, – знайшла. Вона звернулась до киян з проханням не зрадити долю Майдану й України, вона просила силовиків почути її слова, вона говорила від імені тисяч українських матерів, які «стояли навколішки перед образами й просили Господа врятувати їхні життя». А коли зійшла вниз, Євген Нищук промовив: «Ви добре сказали»…


До речі, свідому насичену громадську активність проявляла Ольга Ліщинська (Чайковська) й перебуваючи в трудовій міграції в Португалії: вона виконувала функції віце-президента Спілки українців Португалії (СУП) у 2003-2005 рр., голови осередку СУП у м. Порто, була відповідальною за вибори Президента України в 2004 р. у Північній Португалії. Спілчани пропагували українську мову, культуру, звичаї і традиції, допомагали емігрантам швидше інтегруватись у португальське суспільство, та все ж душею були вдома, на Україні, а надто тоді, коли розпочався Перший Майдан. «Туга з Атлантики» – то книга пані Ольги, в якій вона розкриває власні думки й переживання, викладені прозою й віршами, про португальський (чи то ба – заробітчанський!) період в її житті. «Прости нам, що в ті дні, хвилини, коли вирішувалась Твоя доля, ми були далеко від Тебе. На це була воля Господня. Але ми теж робили, що могли, аби ти, Україно мила, піднялася з колін», – такими словами вона закінчує свою книжну оповідь.


Тепер, коли Україна вкотре піднімалась із колін, Ольга з сином боролись за незалежність у самому серці Майдану, в епіцентрі його подій.

Деякі особисті речі з Майдану і книгу Антоніни Пипко «Кілька історій для історії» з автографом вона передала в районний музей: «З доземним поклоном моїм дорогим землякам із Каменя-Каширського, які у вирішальні дні в часи протистояння під час Революції Гідності у грудні 2013-лютому 2014 рр. стояли поруч із нами. Ольга Ліщинська (Чайковська), 21 листопала 2016 р.».

Наталія ПАСЬ.



Коментарі

Камінь

12:56 10.12.2016

Це вже історія. Але інші вже сьогодні говорять, що це було повстання як першого так і другого разу. Повстаннями були ще й в пізніший час нашої з Вами історії типу коліївщини. Тут Ми з Вами говоримо, що першого разу була революція так і другого разу революція-гідності. Що таке повстання і що таке революція?

київ

13:23 10.12.2016

а питання про революцію-повстання філософське... але щоб там не говорили про поліщуків що "моя хата з краю", - то далеко не істина. маємо один із тисячі взірців

Хрін

15:08 10.12.2016

Дійсно, в багатьох людей побутує думка, що поліщуки є інертними, існує переконання, що їх кредо -"моя хата з краю" тощо. Цьому є підстави, позаяк кілька століть панування тут російської імперії та колоніального православ'я, яке, зрозуміло, умиротворяло будь-які найменші прояви самостійної думки, накладало свій відбиток на цих людей. Тотальна бідність, різні зміни влади виробили у поліщуків інстинкт для виживання саме у такій формі - невтручання у радикальні рухи і здвиги. Разом з тим, не варто забувати, що свого часу, в доросійський період, ця територія належала до Великого Князівства Литовського, до Речі Посполитої, поліщуки боронили свою землю в загонах Хмельницького, Наливайка та інших лідерів національно-визвольних змагань. Варто пам'ятати і той факт, що унія, яка, як відомо, зародилася на великій Волині, у Києві, навіть на 100 років раніше аніж у Львові, безумовно наклала свій відбиток на свідомість її мешканців, вона генетично увійшла у покоління. Саме тому, та й з інших причин, на Волині в числі перших були зосереджені бази УПА, тут у лісах проходили свій вишкіл упівці, а прості люди, хто з переконань, хто з ляку, підтримували їх продовольством, майном тощо. Сповідь Олександри Кондратович на сторінках газети "Полісся" про голод 1946-47 років у районі, зокрема у її рідному селі Брониця, спалені червоними партизанами цілі сільські вулиці та інші колгоспно-атеїстичні витівки не могли "проковтнутися" навіть упослідженою життям народною масою. Як і у хворому організмі, завжди знайдуться якісь клітини імунітету, внутрішні резерви, що мобілізують тіло до одужування. Так і героїня цієї книги Ольга Ліщинська(Чайковська), чи це не та напрочуд мила і симпатична дівчина, що мала нещастя колись вийти заміж за лікаря Віктора Чайковського, котрий пішов з життя через свою специфічну хворобу?, вочевидь, має родинний з діда-прадіда ген гідності, боротьби за справедливість та свою ідентичність. Звичайно, що багато хто її зі своєї "крайньої хати" до кінця не розуміє навіть нині, але пройде час і до нас дійте, що саме завдяки таким відчайдухам, завдяки їхній жертовності та сміливості ми колись сміливіше будемо дивитися у очі своїм нащадкам. Скажемо, ми боролись! Дехто й з пафосом, приблизно так, як окремі з представників з нинішньої влади різних рівнів, раптом стали патріотами, чемно співають Гімн України з рукою на серці, збирають пакунки на АТО хлопцям, котрі боронять нашу землю на Сході. Тож я тішуся за цю тендітну і мужню водночас симпатичну жінку, котра у тяжкий час поклала на український алтар найдорожче, що мала - своє і синове життя та безпеку! Славна історія однієї родини у нашій історії! Бережіть себе, Олю!

Камінь

16:12 10.12.2016

Гмм. Складно сказати хто з ким боровся і з чим боровся. Інші можуть зовсім сказати Я/Ми боролися з безпорядком, оскільки рано чи пізно система приходить до впорядкованості але звичайно з іншим поглядом на життя та систему відношень держави та ЇЇ громадян.

777

16:21 10.12.2016

Пан Хрін "тримає" цей сайт. Дивуюся, як гарно він знає наших камінчуків та вміє грамотно писати та логічно мислити (недарма Юрій Якович наголошує на Вашому вченому званні професора). Мене цікавить, чи покійний Нонік (Ананій) Ліщинський, той, що родом був з Озюрка (носив солом"яний капелюх) та покійний екслікар Віктор Чайківський були родичами? Дякую,хто відповість.

із Волі

17:40 10.12.2016

ні, вони не родичі, хоч і жили через дорогу по вулиці Садовій. А Чайковський дійсно був першим чоловіком Олі

777

18:01 10.12.2016

Дякую. Думав, що Нонік був його,-Віктора, дядьком, чи свояком.

Хрін-777-у

18:51 10.12.2016

Ю.Я. думає, що він полемізує з Олександром Колбом, своїм сусідом по вулиці, що має ті вчені і наукові звання і ступені не в останню чергу через свою посаду - свого часу був начальником СІЗО у Луцьку. Але ж, як завше, він не може дотумкати, що такого сорту люди - пенітенціарнки ніколи не були схильні до публічної полеміки, нехай і під нікнеймом. Тому, нехай розслабиться.
Скажіть, а хіба тре обов'язково бути професором чи доцентом, кандидатом чи дохтуром наук, аби бачити світ більш-менш притомними очима? Я у своєму житті зустрічав велику кількість простих людей, роботяг, котрі мали мудрість від природи, вміли формулювати свою думку стисло, грамотно і зрозуміло. Водночас ще більше зустрічав і зустрічаю вченого люду з тими званнями і ступенями, котрі окрім своїх вузькогалузевих знань майже нічого у цьому житті не розуміють, не орієнтуються і не потребують якогось вдосконалення.
Не хотілося б розлогості, але візьміть ту ж Ольгу Ліщинську, яка (дякую за підтвердження мого припущення, краса не в'яне - впізнав))) ) мала доволі непросту долю, але завдяки своїй наполегливості, інтелекту, патріотизму має повагу і авторитет у суспільстві. Аби не бути голослівним, щойно заглянув до неї у ФБ, нехай пробачить Оля, і та кількість і якість її френдів багато про що каже. Взяти хоча б того ж Віталія Карпенка, колишнього редактора "Вечірнього Києва" - газети з тиражем щонайменше з п'ятьма нулями, чи: Олександр Палій, Віктор Шишкін, Анатолій Ткачук, Володимир Шовкошитний та багато інших відомих в Україні людей. То хіба Ольга професор? Вона звичайна Людина, яка має свою гідність, честь, совість та необхідну кількість знань та ерудиції, аби мати таких друзів у своєму фейсбучному портфоліо. Ми - волиняни! І не більше!
P.S. А на рахунок того, хто тримає сайт, то ще треба подумати. Ну не було б Каменя, з ким би я полемізував? ))) Взагалі, тут хтось згадував про Кукриніксів. Можливо це така гра у нас з Каменем, по системі доброго і поганого слідчого; двох євреїв, які продають товар за різною ціною, аби купляли дешевше, бо товар все одно від одного господаря))). Таке життя, що vb всі різні, от і маю кого скубати. Нехай не гнівається, бо це не його вина, це його біда..., у кожного своя- до слова)))

777

20:00 10.12.2016

Дякую пане Хрін. Ю.Я. не з кукриніксів, бо я його декілька разів бачив у "Нашому краї" в бейсболці (справа була влітку). Буду знати нашу славну землячку, бо до цього дня знав лише Ноніка, за яким декілька разів спостерігав в генделику "Дружба" та Віктора уже деградованого на жаль. Колб у Маневицькій тюрмі "бугрував", якщо я не помиляюся, але на фото в Інтернеті виглядає культурною людиною. Пан Юрій мав би знати, що Колб ніколи не був інкорпорований у суспільне життя Каменя, тому тонкощів знати не може, а Ви,-Хрін,таки інкорпоровані були або і є. Мені все цікаво про моїх земляків, тому ще раз дякую.

Камінь

20:44 10.12.2016

"Скажіть, а хіба тре обов'язково бути професором чи доцентом,": Я теж собі ні то й ні то але почуваюся таким, що можу розмовляти через те, що маю свою точку зору майже на весь спектр людської дільності або принаймі подумати над сказаним. Але справа не в тому і не в тому, що думає про "Камінь" як якусь біду.... Я тут для того, щоб К-Каширський став хоч би трохи відкритим містом оскільки на моє переконання тільки відкрита система має змогу розвиватися не залежно як і хто себе тут чи де- інде себе називає; популістом, економістом, націоналістом чи іншим -істом. Якщо кому не до вподоби мої слова чи переконання то принаймі Ви можете відносно моїх слів сказати чи відобразити свою точку зору. Ок?

777

20:52 10.12.2016

Камінь все файно. Не переймайтеся.

Камінь

00:08 11.12.2016

"Ми - волиняни! І не більше!!: Ви можете для К-Каширська зробити більше очолити земляцтво в Києві. Таж думається, що Ви все-таки там, а не тут.

Каменю

13:11 11.12.2016

а що те земляцтво там у Києві дасть для нас? Ніц. потусуються та й на тому все кінчиться

777

13:48 11.12.2016

Ще може по сто грам вип"ють, заспівають поліську пісню.

Хрін

16:29 11.12.2016

Чомусь ніхто в коментарях, якщо вже вести мову за земляцтво, не хоче підкреслити те, що Ольга Ліщинська, героїня цієї статті, свого часу очолювала Київську міську організацію товариства Олени Теліги. Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги об’єднує жінок, які продовжують традиції відродження та утвердження національної самосвідомості, української мови, духовності, культурного рівня українства. Ольга Ліщинська (Чайковська) впродовж багатьох років активно співпрацює із своїми колегами-теліжанками - йдеться у статті. Чом це не майданчик для земляцтва окремим сектором? Є й лідер! Чи, виходячи з риторичного коментаря "а що те земляцтво там у Києві дасть для нас?", хтось би, можливо, хотів, щоб земляцтво очолила така собі Світлана Лавринович (дівоче -Жумік), яка також родом з Каменя- Каширського і є вправною дружиною відомого політика, міністра юстиції Януковича (чуть не написав України) Олександра Лавриновича, що любив у кращі для нього часи зажїджати у Камінь до тещі на млинці одразу на кількох джипах. А охорона цього пана в автівці стояла майже впритул до сусіднього будинку довіреної особи на виборах нардепа від УКРОПу І.Констанкевич. Ось тоді б, звичайно, щось, вочевидь матеріальне мали на увазі, та й мали б? Запам'ятаймо, ніхто нічого нікому просто так не дає, це потрібно затямити твердо! Кожен, хто хоче, має привнести свою лепту чи то в земляцтво, чи то в громадську організацію Києва, як Ольга Ліщинська, чи у певне товариство Каменя, чи, скажімо, на цей сайт - бажано конструктивного і прогресивного для себе та своїх земляків. Бо, як слушно підкреслює відома уродженка Волині Оксана Забужко, у своїй книзі-бестселері "І знов я влізаю у танк..." відомі слова Ганді: "найважче - не змінити світ, а змінитись самому"!

до ХРІН

18:36 11.12.2016

файно сказав ХРІН! Файно.

777

23:07 11.12.2016

Цікаво про джипи Лавриновича. Любить тещу і жінку раз із Києва пре на джипах до Каменя. Щодо товариства, то не так лідер важливий, як мотив спілкування в ньому.

777-у

00:59 12.12.2016

Так то ж не обов'язково цільово до тещі з Києва, буває проїздом на Волині у справах чи в Шацьку на відпочинку. То ж на гарячі дерунці чи кров'янку чом не заскочити принагідно, або з Європів яких верта через Устилуг. Всяк буває...

Камінь

16:06 12.12.2016

Що таке земляцтво в Києві наших земляків? У першу чергу попри різномаїття політичних поглядів такої "команди" вони будуть проштовхувати інтереси нашої міцевості в політикумі Київського бомонду. Тут багато роботи; освіта, логістика, культура, децентралізація і багато чого іншого. Ось що таке земляцтво.

воля

18:30 14.12.2016

поговорили про земляцтво та й на тому закінчилось. А якщо до справи - давайте пані Ольгу й запросимо очолити поважне товариство?

23 червня
Сьогодні
Вчора
21.06.2018
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин