Великі успіхи складаються зі своєчасного вирішення маленьких проблем або Шановному Василю Івановичу

Шановний Василю Івановичу

Щиро дякую за надану відповідь на моє звернення, за одночасне її розміщене на сайті «Район. Камінь-Каширський».

Метою мого попереднього звернення було з’ясувати вашу позицію щодо методів  ведення міського господарства. Тому в своєму черговому зверненні  на вашу відповідь я омину питання витрачених грошей з міського бюджету. Це надто предметне питання. Для його опрацювання потрібно мати перед очима експертну оцінку вартості об’єкту, договір про виконання робіт і навіть акт виконаних робіт. Таку перевірку мають право здійснити або депутати міської ради, або слідчі органи.

Натомість  закон не позбавляє мене права оцінити методичну сторону питання. В ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», зазначено: «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування … із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення».

Отже метою цього звернення є запропонувати керівництву міста  переглянути усталені методи ведення міського господарства, перейти до сучасних їх форм, які відповідають чинним нормам бюджетного, податкового  законодавства, а також змінам у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні».

Детальне висвітлення теми потребує значнішого часу, тому обмежусь, як водиться в таких справах, на ввідній загальній частині.

Ми ще пам’ятаємо епоху соціалізму, коли все було державним. В той час податки нараховувались і стягувались автоматично. Бюджетне законодавство не змінювалось десятиріччями. Нічого було міняти, бо власник союзного господарства був один і не обмежений в правах.  1991 року в Україну прийшов капіталізм, власників стало багато, проте бюджетне законодавство лишилось соціалістичним. Закон визнав існування міської чи сільської громади, але, фактично, не визнав за нею права власника. Завдяки цьому міста, містечка, села, селища лишились прикладами державного феодалізму. Тобто, тепер вже не голови міських рад, а міські голови лишились розпорядниками, по суті, не громадських, а державних коштів.

Держава кожній громаді давала гроші і як в епоху соціалізму контролювала їх витрачання. На перший погляд, не так вже і погано, але якщо за часів соціалізму витрачання коштів контролювала правляча партія, підпорядковані їй прокуратура, міліція (відділи по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності) та навіть КДБ, та в умовах на пів капіталізму, на пів соціалізму контроль перейшов до місцевих угрупувань. Угрупування були належним чином пов’язані з обласними центрами, а ті зі столичними чиновниками. Порушення норм кримінального законодавства стало нормою, а захист прав громади виключенням. В міста і села прийшла безгосподарність, спричинена перш за все недолугою системою місцевого врядування.

Тому, через бажання потрапити до числа цивілізованих країн, Україна приступила до децентралізації. Можна безкінечно сперечатись про те, де має бути повіт, районний чи обласний центр, але все це не більш, аніж тренування голосових зв'язок, бо все впирається  в питання – хто є власником майна, яке знаходиться на території міста чи села, яким забезпечується життєдіяльність цього міста чи села. Повторюю, власником, а не розпорядником чи орендарем. Відповідно потрібно дати відповідь на запитання, хто є власником міського чи сільського бюджету? Громада? Міський чи сільський голова? Депутати відповідної ради?

Якщо вважати, що громада є самоврядною інституцією, яка самостійно вирішує базові соціальні питання, то власником бюджету і майна є виключно громада, а кожний член громади є співвласником без визначення права на дольову частку.

Громада може і повинна самостійно заробляти кошти, отримувати державну фінансову допомогу, позичати в когось, здобувати гранти, залучати інвестиції – і все це на вирішення своїх життєвих, тобто соціальних питань. За державою лишаються загальнодержавні питання: законодавча діяльність, національна оборона, національна безпека, зовнішня політика, вища освіта, наука, захист прав людини, загальнодержавні комунікації, допомога регіонам та окремим особам у випадку втрат, що є несумісними з нормальним життям. До цього списку можна ще дещо додати. Все інше є справою громад, так само, як справою кожної дорослої людини є забезпечення себе, своїх дітей, стареньких батьків, близьких усім необхідним для нормального життя.

Міський, сільський голови, шляхом виборів та закону, наділяються громадою розпорядчими правами. Контроль за виконанням розпорядчих функцій покладається на міську раду, в першу чергу, органи самоорганізації громадян та громадські організації – в другу. Словом. Міський голова міста Камінь-Каширського є управителем міста, призначеним членами міської громади завдяки тому, що вони є власниками міського майна і бюджету.

Це в ідеалі. Бо воно ще не зовсім так, оскільки є ще чимало запитань до чинного законодавства, немає належних традицій та навичок самоврядування, не мають, належних ідеалу, досвіду і знань міські депутати, міська громада є пасивною і не згуртованою.

Але до цього треба наближатись, і не заради виконання волі Президента та Прем’єр-міністра, а заради створення умов для нормального життя усіх членів громади в умовах децентралізованої держави. Сама по собі децентралізація багатство та процвітання громадам не принесе.

Отож маємо  дві першочергові справи: 1) раціональне використання бюджетних коштів міста; 2) не менш раціональну систему наповнення міського бюджету. Використання – це вирішення соціальних питань. Наповнення – це фінансове забезпечення використання.

Почнімо з першого, підкреслюю, саме раціонального використання коштів. Що кажуть фахівці про раціональне? Раціонально використовувати кошти вдається тоді, коли вони вкладаються: А) в об’єкти та на справи, які мають ознаки переходу в кризовий, руйнівний стан. Тобто простіше запобігти хворобі, аніж потім збирати гроші на лікування у зв’язку із загрозою смерті. Б) Коли сума витрачених коштів відповідає ринковій вартості придбаних товарів чи послуг. Тобто платити треба за конкретну роботу конкретному професіоналу, а не за добрі відносини; платити за якісну роботу, а не з метою «освоїти» бюджетні кошти. В) Коли кошти вкладають в перспективні проекти. Скажімо витратити значніші кошти на сучасний водогін, сучасну підстанцію, сучасну каналізацію, аніж будувати за проектами та технологіями минулого сторіччя.

Для цього треба мати програму соціально-економічного розвитку. Те, що, при всій повазі до міського голови та міських депутатів, мало місто у 2016 році, не є програмою. Це, в кращому випадку, – план господарських робіт в місті. Немає значення, передбачає чи не передбачає законодавство попереднє складання аналітичної довідки щодо соціально-економічного становища міста, але, якщо місто хоче мати раціональну програму розвитку, то воно спочатку повинно усвідомити, що воно повинне розвивати, а що просто латати, що треба зробити у першу чергу, а що в другу, а що потім,  тільки не займатись «освоєнням» коштів, щоб їх бува не забрали через не освоєння до кінця календарного року. Ніяким законом не забороняється громаді провести такий аналіз, аби на його основі виробити план сталого розвитку, не просто міста, а міської громади. Це в умовах державного феодалізму можна вкладати гроші у що вкажуть і так, аби не посадили.

Яким би досвідченим не був міський голова, міські депутати та окремі члени громади, але, за відсутності системного аналізу, наявності  «дружніх» відносин між конкретними особами, та збереження  «соціалістичних» традицій (соціалізм пішов від нас  на паперах, але не з голів більшості людей),  –  виходить не програма розвитку, а план дій на виправдання витрат. А ще якщо цей документ робиться на один рік і впродовж року кілька разів змінюється.

Має бути програма не менш, аніж на п’ять років, а до неї щорічні плани її виконання. Таке не зможе зробити людина, яка все життя прожила в цьому місті та в умовах описаних вище. Для прикладу, якщо особа  з дитинства роками перестрибує через одну і ту саму калюжу, то, натренувавши м’язи, перестає помічати цю калюжу, і з предмету невдоволення, вона перетворюються в предмет розваги. Тому, мабуть, в нас не засипають ями, а вдягають гумові чоботи, не будують якісні дороги, а купують якісні позашляховики.

Отже Програма соціально-економічного розвитку повинна визначати: а) об’єкти діяльності; б) термін виконання, критерії та показники якості виконаного (індикатори); в) джерела фінансування. До такої програми – щорічні робочі плани, бюджет, тобто фінансове обґрунтування черговості та вартості витрат.

А тепер про друге, тобто наповнення міського бюджету.

Основним джерелом наповнення бюджету в умовах повноцінної самоврядності  є податки суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність  на території Камінь-Каширської міської ради. Далі ідуть оренда, продаж різного роду об’єктів комунальної власності та землі, державні субвенції, гранти та цілий набір різного роду зборів. Різниця між першою та другою категоріями джерел полягає в тому, що перша – це сталі прогнозовані щорічні надходження, а друга – одноразові, або за конкретними проектами та програмами. Стале фінансування гарантує сталий розвиток.

Тому вже сьогодні міське керівництво має зібрати всю інформацію, отримати всі консультації і розробити план бізнес-розвитку міста – запланувати і створити сприятливий бізнес-клімат. Бізнес-структур має бути багато, вони мають  бути успішними, тобто виробляти ліквідні продукти і послуги. Бізнес-структури мають охоче заходити в місто, працювати прозоро, безболісно приходити на місце тих, хто не витримав конкуренцію. Бізнесмени повинні жити і працювати так, щоб їм було вигідно платити податки і не вигідно давати хабарі. Мова не про «селиконову долину», а про те, що забезпечуються чинним законодавством і що вимагають помітні інвестори. 

Багато що залежить від держави. Але одна справа, коли міська влада чинить опір досі живим знахабнілим чиновникам та іншим посадовцям, а інша – коли з ними «домовляється». Добробут Німеччини, Сінгапуру, інших  тримається на тому, що керівництво цих держав керується принципом: ти ведеш успішний бізнес, ти платиш податки – чудово, ми будемо сприяти успіху твого бізнесу; або, ти ведеш бізнес, але не маєш помітних прибутків – чудово, ми будемо тобі допомагати, сподіваючись, що ти переростеш в успішного підприємця, або принаймні не збанкрутуєш і не прийдеш до нас по грошову допомогу.

В коментарях до мого звернення хтось висловився з приводу сплати мною податків. Користуючись нагодою, хочу коментатору і всім іншим повідомити – у 2016 році кафе «Вероніка» сплатило – 49 870 грн. податку (іншого фіскальна служба не вимагає – можете перевірити) та забезпечила функціонування шести робочих місць.

Це небагато.  В умовах підтримки бізнесу прибутки і податки можуть  бути більшими врази. Колись, завдяки податківцям припинило діяльність  моє підприємство «Господарочка». Коли б воно розвивалось за середніми як для сучасної України показниками, то сьогодні з нього до міської казни йшли б сотні тисяч грн. Але навіть сьогодні мене продовжують переслідувати якісь химерні «виконавці». І треба ще встановити чиї це посланці. Одне відомо – вони є незаконними.

І на завершення. Великі успіхи складаються з своєчасного вирішення маленьких проблем. Маленькі проблеми стають видимими в разі масштабного оцінювання ситуації. Маленькі проблеми – це не лише справи будівельні чи ремонтні, а і стосунки з пересічними громадянами. Тому для міського голови не може бути абсурдних запитань (йдеться про п.7), за кожним запитанням ховається певна правда. Немає абсурдних запитань – є абсурдні тобто неадекватні відповіді. Все є важливим, навіть дотримання правил правопису – тобто, слід було написати: Вероніці Іванівні, а не Вероніки Іванівни. Пан голова напевно звернувся до мене, а не відвернувся від мене?

Відповідь міського голови не тільки для мене, вона для всіх людей.

З повагою Вероніка РОМАНОВИЧ,

представник ГО «Центр Громадських Ініціатив» у Волинській області