Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Любити життя навчився на війні: боєць із Каменя-Каширського розповів про свою участь в АТО
12:00 26.03.2017

Вадим Сидорук у свої 22 повен життєвих сил та мужності. У хлопця пронизливий погляд і добра душа. Перебуваючи в зоні АТО, Вадим побачив те, чого не транслюють на телеекранах. Боєць пережив найтяжчий період збройного конфлікту: коли війна жахала своїм початком, а підтримка від держави не відчувалася. Наш Герой розповів, як бійці тодішньої 51-ї окремої механізованої бригади «зачищали» Мар'їнку від ворога, з якими труднощами зіткнулися на фронті та як він отримав поранення в День Незалежності України.

ПЕРШЕ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ

Вадим Сидорук проходив службу в артилерійських військах, де здобув навички, які згодом знадобилися на фронті.

До війська хлопця призвали у квітні 2014 року. Спершу потрапив у Володимир-Волинський, де у місцевій військовій частині юнакові видали зброю та амуніцію.

Уже через чотири дні бійці залишили Волинь та опинилися на загальновійськовому рівненському полігоні. Механізовані підрозділи, артилеристи, танкісти та розвідники – усього близько 4 тисяч мобілізованих військовослужбовців перебували з Вадимом.

Невдовзі, за викликом долі, командир відділення артилерійської розвідки сержант Сидорук потрапляє в 51-шу окрему механізовану бригаду та вирушає на полігон Дніпропетровщини.

– Село Дачне Межівського району було місцем нашої дислокації, – розповідає хлопець. – Там уже навчань уже не проводили. Розраховували на тривале перебування в населеному пункті, тому розмістилися на високій горі. Облаштувалися, встановили бліндажі та намети. Пристосовувалися до польових умов, займалися повсякденною плановою роботою, щоб у будь-яку мить швидко та організовано виконати бойове завдання.

Згодом вирушили до Волновахи, що на півдні Донецької області.

– Нас розподілили на тактичні групи, яких відправили в Донецьку та Луганську області. Кожна група налічувала по 400–500 осіб. Під Волновахою, де встановили блокпости, перед нами стояло основне бойове завдання: допомогти Збройним силам України закрити підпорядковані їм кордони територій. Саме тоді ми дізналися, що потрапили на війну, а не на бойові навчання, – продовжує Вадим.

У ході бойового завдання під Волновахою у травні 2014 року одна із груп 51-ї бригади зазнала великих втрат через напад проросійських сепаратистів. Згідно з офіційною інформацією, у результаті загинули 18 українських військовослужбовців. Втрати у бою стали найбільшими від початку АТО та найбільшими за історію української армії до того часу. Окрім того, з’явилися й поранені.

ДІТИ ДОПОВІДАЛИ СЕПАРАТИСТАМ

Захищати українські кордони бійців відправили практично голими руками. Вадим розповідає, що мав у той час лише військову форму, черевики та автомат. Спорядження не було: ні бронежилетів, ні шоломів. На щастя, підрозділ відвідав нині покійний народний депутат Ігор Єремєєв та забезпечив бійців необхідним обмундируванням.

Місцеві діти проявляли неабияку зацікавленість у тому, що відбувається навколо. Приходили та просили, наприклад, потримати автомат.

– До певного моменту ми на це не реагували, – пригадує Вадим. – Та згодом помітили, що після їхніх візитів завжди починався обстріл із боку противника. Мали підстави підозрювати, що малі доповідають сепаратистам про кількість бойової техніки в підрозділі, її стан та розміщення, про нашу готовність. Потім дітей та жінок затримували або не підпускали до підрозділу.

Підняти бойовий дух та підтримати у тяжкі хвилини завжди допомагали товариші-земляки із Камінь-Каширського району, яких також не оминуло жахіття війни. Це зокрема хлопці із сіл Видерта, Сошичне, Нуйно та Залісся.

НОЧІ ПРОВОДИЛИ ПРОСТО НЕБА

У селі Сигнальне Донецької області закуповували продукти і товари першої необхідності. Військові, які опинилися в тяжких обставинах, високо цінували кожен прояв допомоги та підтримки місцевих жителів. Добрі люди готували для них обіди, дарували чистий одяг. Та, на жаль, не всі були співчутливі та милосердні до ближнього.

– Деякі люди нас боялися та зачиняли перед нами двері, мовляв, чому ви прийшли на нашу землю, – розповідає солдат.

Підтримка держави в розвитку українського війська тоді була мінімальною. Як краплина в морі – на противагу тому, що зробили волонтери, переконує хлопець.

У підрозділ люди доброї волі прибували з різних куточків України. Вони привозили для військових рукавиці, наколінники, шоломи, бронежилети, одяг, їжу, оптичні прилади. Відгукувалися на кожне звернення, бо хто ж іще подбає про наших захисників?

Про літо у Вадима не дуже приємні спогади, адже ночі проводили просто неба.

– Стелили на траві матрац, лягали та вкривалися плащем. Лише під час обстрілів ховалися у бліндажі, що було єдиним місцем для порятунку, – розповідає хлопець. – Бувало, під час обстрілу до сорока осіб в окопі поміщалися. Страшно було, бо життя дороге.

Протягом перебування в зоні АТО різноманітних провокацій з боку сепаратистів довелося пережити чимало. Вадим пригадує історію про одного зі своїх товаришів, якому осколок від снаряду влучив у голову. Зазнавши травми, чоловік втратив пам'ять та проходив курс лікування за кордоном. Із плином часу поранений упізнав своїх батьків. Та тяжко було його рідним збагнути, що перед ними вже зовсім інша людина, яку, мов дитину, заново необхідно усьому навчати. Навіть ходити.

ПИЛИ ВОДУ ЗІ СТАВКА

Харчувалися в основному сухпайками. Води також бракувало, тому привозили рідину цистерною. Брали із міських водоканалів, колодязів, водосховищ. Та коли сепаратисти вистрілили в цистерну, довелося вдаватися до підручних засобів.

Вадим пригадує, як воду набирали зі ставка. Дивувало, що кожного разу вона втрачала свої смакові якості та мала неприємний запах. Хлопці, які вирішили поплавати у водоймі, наткнулися на дуже неприємну знахідку. На дні виявили… тіло чоловіка.

За словами хлопця, у той же момент доступ до водоймища заблокували. Виявилося, що в ставку було не одне тіло…

У МАР'ЇНКУ ПО АДРЕНАЛІН

У червні після боїв під Волновахою бійців 51-ї бригади направили у Запорізьку область. На полігоні «Широкий лан» проходили бойове злагодження. Провели навчання, за потреби оновили амуніцію, відремонтували техніку (деяку – за кошти військовослужбовців).

– Після цього нас знову відправили на блокпости. Мені випало стояти поблизу Костянтинівки, – продовжує боєць. – Бойова машина, яку нам видали, була застарілою та несправною. Нею ми не могли повноцінно вести бойові дії.

Згодом прибули добровольчі батальйони «Азов» і «Шахтарськ», з якими у червні-липні того ж року брали штурмом Мар’їнку. Зрештою, операція пройшла успішно: відбили у ворога чотири терикони та повністю звільнили місто від проросійських сепаратистів.

Чи страшно було тоді? Вадим із легкою посмішкою відповідає, що ні. Радше навпаки – відчував сплеск адреналіну.

Фронтові будні часом багаті на непередбачувані події. Історія, яку пригадав Вадим, – тому доказ.

– Командир нашого дивізіону разом із матросами здався в полон, аби врятувати своїх підлеглих. Іншим військовим він наказав утікати. Обравши неправильний шлях, ті потрапили в полон до росіян. Їх переодягнули у військову форму противника, аби показати по телебаченню фейковий сюжет про перехід українських військових на бік Росії. В Україні військових визнали дезертирами, і коли ті вийшли з полону, відбувся суд у Запоріжжі. Проте доказів вини не знайшли, тому відпустили, – розповідає хлопець.

КРИВАВИЙ ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

24 серпня під час захоплення блокпосту в селі Сигнальне сепаратисти прослуховували радіопередачі українських військових. Попередили: «Сегодня у вас будет большой праздник». І більше доби обстрілювали їхні позиції. У результаті нападу 5-й блокпост 51-ї механізованої бригади рознесли вщент. Серед живих майже ніхто не залишився.

– На наш четвертий блокпост сепаратисти відправили 4 танки, 2 вантажівки «Урал», бус, 2 джипи та фургон, імовірно, з боєприпасами, – із сумом пригадує хлопець. – Так-от, перший танк ворога ми знищили, другий вони випадково втопили у ставку, третім застрягли на горі, тому ми забрали його собі, а рештою повтікали назад. У фургон, який також дістався нам, вистрілили з російського захопленого танка, адже не відомо, що було в ньому.

Коли у Вадима запитуєш, чи бачив смерть товаришів, він відмовляється відповідати.

Натомість продовжує розповідати, як бійці 4-го блокпосту зазнавали поразки. Надійшов наказ забрати поранених та відступити до табору тактичної групи.

– Наш блокпост намагалися взяти штурмом. Спочатку був мінометний обстріл, а потім ішли піхотинці і танки. Саме тоді я отримав поранення. Мінометний осколок влучив у руку. А згодом я з контузією опинився в госпіталі. Далі із розповідей знаю, що бійців відправили в село Дачне. Поширювалися плітки про можливий черговий обстріл противника, в результаті чого серед українських військових розпочалася паніка, – згадує хлопець страшний день.

Вадим десять днів проходив лікування у Луцьку, після чого повернувся додому на місячну реабілітацію. Звідти рушив у Володимир-Волинський на продовження служби, але вже у військовій частині.

МИРНЕ ЖИТТЯ

Восени 2014-го в селі Мельники-Мостище Камінь-Каширського району нашого Героя зустріли з почестями. Учителі місцевої школи запросили Вадима на розмову з учнями, де той розповів про жахіття війни, яку пережив особисто. Наразі боєць отримав статус учасника бойових дій.

Після служби у Володимирі-Волинському поступово повертався до мирного життя. Згодом й одружився. Нині із дружиною Анною мешкають у Ковелі. Разом виховують сина, якому уже 8 місяців. Бойовий товариш – сержант Кротюк із села Залісся – став хрещеним батьком для маленького Артурчика.

Війна навчила Вадима любити життя та радіти кожному дню. Герой зрозумів, що найбільшою цінністю є сім’я, і за неї варто стояти фронтом.

Богдан ЛІПИЧ

Коментарі

Уточніть бо не зрозуміло

21:49 26.03.2017

"Стелили на траві матрац, лягали та вкривалися плащем. Лише під час обстрілів ховалися у бліндажі, що було єдиним місцем для порятунку, – розповідає хлопець. – Бувало, під час обстрілу до сорока осіб в окопі поміщалися. Страшно було, бо життя дороге." - ХОВАЛИСЯ в БЛІНДАЖІ чи в ОКОПІ ??? Бо хтось просто БРЕШЕ...

читачу

22:23 26.03.2017

бліндаж - це і є окоп..

читачу

09:22 28.03.2017

От хай читач поїде добровольцем і розбереться на місці, а потім розкаже нам , як воно там "правильно"!

21 листопада
Сьогодні
Вчора
19.11.2017
18.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин