Про що писали газети Камінь-Каширщини часів Другої світової війни

Декілька примірників видання про історичні події часів Другої світової війни опублікував архів української періодики Libraria у мережі. На фоні теперішньої війни на сході України видання є актуальним і нині.

Газета «Наш фронт» виходила в місті Камені-Каширському в 1943 році - у період, коли території нашого району були підпорядковані підрозділам УПА.

Часопис публікували двічі на місяць під гаслом «За Самостійну Соборну Українську Державу: Свобода народам і людині». Газета з'являлася у тодішній друкарні «Свобода» в райцентрі. Один номер вміщав у себе 4 сторінки. Редактором був призначений У. Кузьменко.  Цікаво, що на фоні теперішньої війни на сході України видання є актуальним і нині, на сторінках знаходимо багато перегуків із сучасністю. 

Приміром, уривки статей із номеру за 1 липня 1943 року характеризують атмосферу тогочасної епохи: силу та велич українського народу та боротьбу повстанців проти московських окупантів.

 «Живемо в добі другої імперіялістичної війни, що в своєму ході стерла майже всі кордони Европи, що вже потягла за собою незчислені жертви. Війна, якій нема рівних в історії людства».

«По суті, йде тут боротьба за те, хто над нами має панувати та експлуатувати силу й здібність нашого й інших народів, та багатства наших просторів. У двохрічному своєму змазі оба імперіялісти кроваво позначили своє панування в Україні (не враховуючи вже сюди передвоєнного розбишацького панування Москви)». 

«Український нарід, плекаючи живі традиції геройської боротьби поколінь за свою незалежність і за велич української нації, не скорився долі, а вперто й гордо сказав паїздникам: годі! ...

І по всій Україні густою мережою засіялись повстанчі загони, що їх український нарід виростив у довгі роки підпільної боротьби за своє визволення… Йому нема меж, нема визначених границь. Він існує й діє скрізь там, де лиш дише здорова душа українця», - йдеться у публікації понад півстолітньої давнини, яка мовби сьогодні написана. 

 «Ми, українці, що знайшлися сьогодні в особливо тяжкому для нас положенні, не сміємо вагатися ані на хвилину, лише заціплені залізною волею, об’єднані одною ідеєю, прямуймо до соняшної мети, до здобуття волі й своєї держави. Ставаймо в лави нашого рідного фронту. Фронт цей творить сьогодні Українська Повстанська Армія (УПА), яка є одиноким оборонцем нашого права, а в майбутньому стане гарантією самостійности й державности нашого народу.

Україна у вогні. Уже бряжчить залізо в наших руках, уже бризкає брудна кров на їздників. Наш великий революційний фронт щораз росте й росте, й у вирішальний момент завдасть нищівних ударів грабіжницьким імперіялізмам, доведе до Воскресення нашого народу й створення могутньої Самостійної Соборної Української Держави. Слава Україні!».

Подавали в газеті й цитати українського державного військового діяча, організатора українських збройних сил Симона Петлюри.

„В урочистих законодатних актах, у війні й повстаннях за волю, наш народ виявив міцно свою непохитну волю жити незалежним державним життям. Боротьба нашого народу за це не припиняється і не припинеться ніколи! Нехай вона бере нові й нові жертви, але Незалежна Україна, - хоче чи не хоче того Европа, - таки буде", - пророчим виявився його заклик.

Повстанці розповідали в газеті про ціль своїх змагань та роздумували про партнерські стосунки з європейськими державами.

«Ціллю наших змагань є утворення власними силами українського народу Самостійної Соборної Української Держави... 

… Щодо можливості співпраці з іншими державами, то відкидаємо всяку співпрацю з Німеччиною та СССР, які змагають до поневолення України. Не можемо також покладатися на Англію, яка наших змагань ще не признала. Та інтереси Англії є спрямовані на зломання не тільки Німеччини, але й Москви, яка могла б їй загрозити, своєю могутністю, тому може прийти момент, що Англії корисніше буде опертися на нас, щоб послабити силу російського велетня», - висловлюють своє бачення упівці у статті "На що ми ставимо".

Цікаво, що газета відображала й боротьбу радянських та німецьких військ на фронтах.

«Східний фронт. Надалі тривають місцеві бої та артилерійська перестрілка. Большевики натискали на Кубані, біля Білґороду, Сум, Орла, Кірова, Більова, Веліжа, Великих Луків і Старої Русси. Німці, зайняті підготовкою до великої офензиви, ограничилигя до відбивання большевицьких місцевих наступів і до артилерійського обстрілу совєтських становищ та міста Ленінграду. Авіація обох сторін надалі дуже активна. Об’єктами повітряних бомбардувань є постійно залізничні сполучення, аеродроми, фабрики зброї та постачальні пункти. До значніших воєнних дій на цілому східному фронті не доходило».

Ще у часописі існувала рубрика «Короткі вісті», яка коротенько розповідала про тогочасні події світу. З рубрики дізнаємося, що методи інформаційної війни є невід’ємною складовою московської політики ще від початку Другої світової війни. Не дивно, що ними сучасні окупанти користуються й зараз.

«Совєти подають, що па підставі «підсумків» наслідків двохрічної німецько-большевицької війни втратили вони - 4 200 000 людей убитими і загинувшими без вісти: німців мало б загинути 6 400 000; літаків вони втратили 23 000, а німці 43 000 й т.д. Словом, намагаються переконати світ, що їхні втрати два рази менші від німецьких. На підставі німецьких даних, большевики втратили 15 мільйон в людей вбитими й раненими та 6 мільйонів полоненими; разом отже — 21 мільйон людей; літаків втратили большевики 45 000, танків коло 50 000, гармат — 40 000 і безліч іншої зброї. Свої втрати німці поминули мовчанкою. Па наш погляд, за рівно большевицькі, як і німецькі дані про втрати й успіхи неправдиві. Не можемо твердити, які вони в дійсності, проте з певністю можемо сказати, що для обох сторін дуже великі». 

Лише зараз відомо, що за офіційними даними жертвами війни стали понад 30 мільйонів радянських громадян. Про остаточну кількість жертв російсько-української війни на сході України також дізнаємося не скоро.

«Румунський «диктатор», маршал Антонеску в усьому старається наслідувати своїх наставників-німців. За прикладом німців він видав недавно закон про роздачу колгоспів в окупованій румунами частині України селянам. Наслідуючи Розенберга, вій об'їхав „румунські» українські терени: Грансдністрію та Бессарабію. І всюди нібито населення його захоплено вітало. А якже ж.  Щоб такого „великого" й „расового" вождя та й не вітати. Ще заплаче неборака».

За 70 років українці так і не навчилися берегти природу. Із рубрики «Говорять люди» дізнаємося, що проблема незаконного винищення лісів існувала ще з часів Другої світової війни.

«Багато селян без дозволу намагається вивозити дерево з лісу і цим нищить ліс. Пора вже всім зрозуміти, що нищачи ліс, ми шкодимо самі собі. Крім того, українські повстанці каратимуть усіх тих, хто без дозволу командирів УПА буде різати дерево в лісі», - застерігають автори.

Повстанська преса згадувала і про сталінські репресії:

„Червоні партизани" розстрілюють тепер дуже часто українців, які знаходяться в їхніх рядах. Роблять це тому, що всі українці покидають ряди їхньої „партизанки" й переходять до УПА». 

Невимовні страждання пережив український народ. Та навіть під час жорстокої війни люди цінували гумор і мали силу сміятися з противника. Адже вміння жартувати - ознака сильних людей. Ось які дотепи друкували на сторінках преси УПА:

"— Ти знаєш, що в Києві німці прикували до бруку пам’ятника Богдана Хмельницького?

— Навіщо?

— Бояться, щоб Богдан не поскакав у повстанці".

Історія повторюється, напевно, тому, що ми не змінилися: жили з почуттям меншовартості, без гідності, самоусвідомлення та не цінували того, що маємо. Історія повторюється, тому що більшість українців її забули. Маємо надію, що Бог помилує нас і що діти наші не бачитимуть тих жахіть, яких бачили наші предки. Пам’ятаймо, що кожен з нас своїми меншими і більшими перемогами творить історію та майбутнє для всієї країни.

Богдан ЛІПИЧ