«Чигиринський сотник»: козацьке фентезі від Леоніда Кононовича.#ЧитанняНаРайоні

13 Серпня 2021, 19:30
Чигиринський сотник 2536
Чигиринський сотник

Я запримітила цю книгу на полицях магазинів вже давненько. Сподобалася обкладинка і анотація, а цього, насправді, більш ніж достатньо, аби книгу купити. Але з'явилася вона в мене вдома не зразу.

Починала читання теж декілька разів. То закидала, то поверталася. Зараз розкажу, чому.

«Це гостросюжетна оповідь про маленького козака, що немов зринув із надр стародавньої легенди, безтурботного мандрівника в нетрях язичницької демонології, і в той самий час – теперішній лицарський роман, «козацьке фентезі», де національна традиція перегукується із чужоземними містичними практиками, а чудове багатство мови сполучається з бойовою динамікою історичної саги. Це по-справжньому екстремальне читання, несподіваний і гострий погляд на наше минуле й «український мир». Так звучить анотація. Захопливо, правда?

Я теж так думала, а потім перші сторінки мене трохи розчарували. І ніби все добре, але складається враження, ніби читаєш казку для дорослих. Якраз те кліше, яке намагаються відмити від фентезі його любителі.

І тільки потім, коли я таки змусила себе продовжити читати, зрозуміла: в цьому і особливість «Чигиринського сотника».

Я хочу приділити більше уваги формі, а не змісту, бо саме форма відрізняє цю книгу серед інших.

У тексті автор дбає про орнаментальність, а пише, послуговуючись типовою поетикою української народної казки. На сторінках книги зустрічаються всі притаманні нашому фольклору образи-символи, змальовується так зване «народне християнство», коли християнські святі співіснують з язичницькими богами, оживають легенди і міфи української демонології.

«Так на те ж і козак, щоб ніякої біди не боятися»

Події відбуваються у 1648 році в Україні. «І нехай станеться те, що має статися! А станеться таке, що білий світ перевернеться…» Напередодні Хмельниччини.

Головні герої – маленький козак Михась і характерник Обух. Вони втрапляють в десятки пригод і мандрують світами, намагаючись виконати спеціальну місію, призначену Михасю – порятувати Україну.

Образ козака у книзі дещо ідеалізований: він не боїться ні вогню, ні води, ні нечистого. Хоча зустрічаються і «неправильні»: ласі на чуже, дурні й такі, що нечисті прислуговують.

Козаки Кононенка говорять архаїзмами, на «старий лад», сиплють старовинними примовками, приказками, прокляттями і навіть заклинаннями. Добре прописаний їхній зовнішній вигляд і козацький устрій: елементи одягу і зброї, улюблені страви, традиції, ритуали і вірування.

В Господа нашого семеро імен: Дажбог, Троян, Велес, Милобіг, Стрибог та Коштруб. Сьоме наймення його вголос не вимовляється.

Верховними божествами в романі виступають поганські боги. Частина з них – на боці добра, частина – хоче стерти все живе з лиця землі (тієї, де живуть люди, бо світів у книзі теж декілька: Ирій, себто рай, Пекло і окремі «домівки» окремих істот). З однаковою пошаною козаки вірять і в християнських святих.

Текст просякнутий символізмом: тут часто зустрічаються сакральні цифри три і сім, природні стихії мають свою енергію і силу, речі і тварини наділені особливими магічними властивостями і вміннями.

«Сни не просто так сняться – се щурі да пращурі наші з того світа озиваються до нас!»

Лінія сновидінь тут має окреме значення. Це таке собі міжсвіття, де можна поговорити і з живими, і з мертвими, отримати підказку чи пораду, а чи й засторогу. Знехтувати видіннями або неправильно їх потрактувати – значить накликати на себе біду. Це не тільки особливість світогляду головного героя, а й особливість світогляду тодішніх (а може, й нинішніх?) українців.

Чимало цікавого  знайдуть тут для себе любителі української демонології. Поруч з відомими всім чортами і відьмами тут існують біси, водяники, хованці, бездонники,  росалки та бісуркані. Дехто з них – у своєму світі, більшість ж підстерігають своїх жертв в очеретах, полі, під пагорбами чи на перехрестях. Це означає – живуть поряд з людьми.

Образи насправді теж цікаві, бо нетипові для сучасся: бісуркані їздять на вепрах, а улюблена страва чортів – висушена на гілці хрещена душа.

Щодо сюжету, то він тут ніби і динамічний, але, як на мене, передбачуваний.

Цінність книги в іншому: автор по-нову трактує історію і специфічний світогляд українців, творить «новий національний міф». За цим романом спокійно можна скоротати літній вечір після роботи, аби розважитися і відволіктися. А можна знайти для себе щось цінніше і глибше, як то люблять писати, «звернутися до витоків», і відкрити для себе нову минувшину. Обирати вам.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39