Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
УАПЦ
УАПЦ

ТЕМА ДНЯ: Польська православна церква заборонила своїм священикам спілкуватися з УПЦ КП і УАПЦ

12:00 18.11.2018
660

Собор Польської православної церкви заборонив своїм священикам спілкування з представниками УПЦ КП та УАПЦ.

Про це йдеться у заяві Польскої церкви – повідомляє Українська правда.

Архієрейський Собор ППЦ пройшов 15 листопада.

«Святіший Архієрейський Собор забороняє священикам Польської Православної Церкви вступати в літургійні та молитовні контакти з "духовенством" так званого Київського Патріархату і так званої "Автокефальної Православної Церкви" , які в минулому зробили багато зла», - йдеться в заяві Собору.

В Польскій церкві заявили, що особи, позбавлені єпископських і священицьких освячень, "не можуть бути лідерами у встановленні миру в Православній церкві України, а їх дії можуть привести до ще більшого безладу".

У заяві також говорять, що тривожні новини від православних в Україні, часто загрожують життю Православ'я в Польщі.

Не тільки у Польщі відзначилися жорсткими заявами щодо Української православної церкви. Так, предстоятель УПЦ Московського патріархату Онуфрій сказав, що Єдина помісна церква – це приманка, на яку його патріархат "не клює". Пишуть на сайті 24 каналу.

«Те, що нас хочуть сьогодні перетворити в політичну організацію під назвою "помісна церква" – це та приманочка, на яку церква не клює. Церква не може бути політичною організацією», – заявив Онуфрій.

Як виявилося, Україна могла отримати Томос ще у 2008 році. Так, третій Президент України Віктор Ющенко заявив, що Вселенський патріарх Варфоломій десять років тому був готовий надати автокефалію Українській православній церкві, але цьому процесу завадив патріарх РПЦ Алексій ІІ.

У липні 2008 року, коли Варфоломій приїздив з візитом до Києва, домовився з Ющенком підготувати "дорожну карту" для надання автокефалії.

«Процедурна частина, як вона в фіналі виглядала, виходила з того, що кожний владика автокефальної церкви, української православної церкви київського патріархату, пише петицію на ім'я Константинопольського патріарха з приводу його підтримки і бажання утворення єдиної української помісної церкви», – сказав екс-президент.

Ющенко додав, що тоді до Києва терміново прилетів патріарх Російської православної церкви Алексій ІІ. Він запросив Варфоломія на обід під час якого і вирішилась доля Томосу для України.

«Базова домовленість, яка була досягнута – це те, що вони повертаються до церковного спілкування, і в межах цього церковного спілкування російська церква підтримує ініціативу Константинопольского патріарха щодо скликання світового собору», – додав політик.

Ось так доля української церкви вирішується вже не один рік, та все справа досі не може дійти до свого логічного завершення. То що ж цьому заважає?

Ваші думки: ви за чи проти утворення УАПЦ та наскільки такі дії розколюють українців та створюють заворушення в, і так роздратованому, суспільстві?

Коментарі

Читач

14:04 18.11.2018

Ющенко лукавить. Справа не в Алексії, Алексій був таким самим пішаком в руках КГБ/ФСБ, як і Онуфрій-МП, Агафангел-МП, покійний Ніфонт-МП, який у 1992 році пообіцяв увійти до об’єднаної української православної церкви, але після дзвінка … передумав. До 1991 року 85% тільки єпископів, вільно/невільно, співпрацювали з КГБ. Їхні «службові» справи досі зберігаються в Москві. Ющенко не міг цього не знати, але як «нарцис» зібрав біля себе «таке», яке нараяло йому звернутись по Томос, по суті, до Мєдвєдєва-Путіна. Чудак скористався «досвідом» Грузинської Православної церкви, яка отримала автокефалію з рук Москви, і досі перебуває з нею в «духовно-інтимних» стосунках, попри війну і окупацію значної частини країни. Порошенку вистачало розуму послухатись тих, хто підказав безпрограшний шлях здобуття Автокефалії. З моменту припинення юрисдикції грамоти Вселенської Патріархії 1686 року про тимчасове підпорядкування Київської Метрополії Московській (маму підпорядкували дочці), вся територія України, Білорусі і Литви набула статус канонічної території Константинопольського Патріархату, і згідно норм канонічного права, не плутати з цивільним правом, усі без винятку православні цієї території є в підпорядкуванні Вселенському Патріархату. З точки ж зору цивільного законодавства України, зокрема закону «Про свободу совісті та релігійні організації» УПЦ-МП, УПЦ-КП, УАПЦ мають право на існування в Україні на правах зареєстрованих в Україні неурядових релігійних організацій. Тепер має відбутись установчий Собор, а ніякий не об’єднавчий, який має утворити Православну Церкву в Україні, обрати її настоятеля, якого має визнати Вселенський Патріарх, вручивши йому Томос та статус – або Митрополит, або Патріарх. З цього моменту усі інші православні конфесії в Україні остаточно виходять за межі канонічного права. УПЦ-МП доведеться перереєструватись в Міністерстві юстиції в якості РПЦ в Україні, зрівнятись в правах зо всіма іншими, які мають духовні центри в інших державах. Згідно українському законодавству, кожна православна громада, МП, КП, УАПЦ, мають право, рішенням своїх зборів, увійти до новоствореної Української Православної церкви. Священик на таких зборах є рядовим учасником і має один голос: або іде за громадою, або ні.

До читач

14:12 18.11.2018

Ви мабуть дуже хвора людина,бо нормальна такого писати не буде

Катря

15:56 18.11.2018

Те, що зараз пропанується в Росіі та відкрито підтримується московською церквою є диявольство: розбрат, брехня, цькування неугодних, розпал ворожнечі по усьому світу, єдиноуправство і т.д., т.д., т.д. Путін- породження зла, а М.церква стала диявольським павутинням, що снує людські душі та тягне світ у безодню. Хай це заперечать історики, політики, реалісти чи песимісти, знавці чи прихильники *руского мира*, але я “за” очищення душ, за нашу, украінську церкву. І чим рішучішими будуть кроки, тим спокійніше це здійсниться. Досить стояти на колінах і чекати на милостиню!

Читач до До

18:36 18.11.2018

Добре, що нагадали. До вище написаного. В наслідок перереєстрації релігійних громад після утворення Православної церкви в України, її державної реєстрації, після перереєстрації МП на РПЦ, знімається питання доступу до трьох Лавр. Усі Лаври, як і всі Храми, збудовані до 1991 року, за невеличким винятком, перебувають у власності держави Україна. МП перебуває в цих Лаврах на правах орендаря. Зі зміною суб’єкта оренди (орендаря), через юридичну перереєстрацію, держава матиме необмежене юридичне право передати Лаври новоутвореній Православній церкві. Ніхто нікого виганяти не буде. Буде судове рішення, прийдуть державні виконавці судового рішення і допоможуть МП (РПЦ) переїхати до скромніших культових споруд, або доїхати до російсько-українського кордону. А загалом, за п’ять, трохи більше, років усі нині «здорові» збагнуть, що у 2018-му були хворими, натомість «хворі» таки були нормальними.

до Читача та Катрі

20:58 18.11.2018

Цілком підтримую. Вистачило б мудрості в наших громад обрати правильний шлях. А то ті "прихожани мп" бояться Української церкви, як ... ладана.

Хрін

10:05 19.11.2018

Почнемо з того, що ми обговорюємо статтю про заборону священникам Польської православної церкви спілкуватися з представниками УПЦ КП і УАПЦ. З цього приводу існують різні думки, наприклад, єпископ Зоря - речник УПЦ КП каже, що це рішення поляків можна трактувати двояко, адже після отримання Томосу ніяких КП і АПЦ вже не буде, а буде канонічна Помісна православна церква і у такий спосіб все вирішиться само собою. Іншими словами, Польська православна церква і її нинішній очільник у дуже поважному віці, як колишній ставленик Сергієвої церкви і її надійний резидент, не міг не підтримати Москву, однак підтримав її у єзуїтський спосіб. З іншого боку, сама Польська православна церква, яка до 1686 року була у складі Київської митрополії, адже об'єднувала фактично українські/руські православні землі - Берестейщину, Холмщину та інші сусідні цього ж віросповідання, отримала свій Томос про автокефалію у 1924 році тільки через неправомірне підпорядкування Москвою Київської митрополії. Хто хоче знати більше деталей - загугліть - "Томос 1924".
З іншого боку, погоджуючись з основними тезами коментаря Читача, все ж бачу не такий різкий підхід у вирішенні питання про становлення Помісної православної церкви в Україні. Не погоджуюсь на роль "виконавчої служби" у поверненні державі Лавр, оскільки Помісна церква має принести злагоду, а не конфронтацію в Україні. Тільки більшовики за декілька днів вирішували релігійні питання через посередництво насилля, кулі і Сибір. Найефективній спосіб полагодження церковного розколу - це приведення назв православних віток до їх сутності. Московська церква має два варіанти назви - власне "московського патріархату", або екзархат РПЦ. Іншого бути не може! Тоді люди нехай самі вирішують - кому віддавати свої пожертви у церкві - московським чи українським священникам. За дуже короткий час церковні громади зрозуміють суть питання і розмова піде з обговорення проблеми в середовищі єпископату, що коїться нині, до їх утримувачів - вірних православної віри. Поспішність у релігійних справах інколи шкодить і є деструктивом, власне тому і нема поспішності з наданням Томосу, хоча відкладати цей процес у довгий ящик також недобре!

Читач Хріну

12:52 19.11.2018

Про різкість не йдеться. Мова про правовий, аби стихійний, читай – політичний, спосіб передачі храмів новоутвореній церкві. Основною метою створення автокефальної Православної церкви України є не стільки відновлення історичної справедливості, бо цю справедливість кожний розуміє як вміє, а звільнення нашої держави від духовного, ідеологічного впливу Москви. Сьогодні питання автокефалії є не стільки церковним, а політичним. 1991 року Україна де-юре стала незалежною від Росії, саме від Росії, бо СРСР в своїй суті був російською імперією. У 2014 році Україна здобула політичну незалежність від Росії, завдяки переводу багатовекторності до про-Західної одновекторності. У 2018 році Україна набуває правових підстав повної ідеологічної незалежності від Росії: квоти на ТБ, радіо, державна підтримка україномовного кіно, закон Про освіту, закон про мову, і … здобуття автокефалії. Повністю відмити мізки українців від русо-совєтського способу мислення вдасться за 20-25 років системної цілеспрямованої роботи. Але починати потрібно з правових засад, бо політики міняться, але повернення України до себе не може залежати від цих політиків. Тому. Храми можна повертати по-більшовицькому, про що мріють наші численні псевдо націоналісти, і таке повернення завершиться розколом держави і суспільства. Про таке мріють на Кремлі, говорять на російських державних теле і радіоканалах. Можна правовим шляхом. Правовий спосіб не є миттєвим. Він може затягнутись на п’ять і більше років. Це зміни в законодавстві. Це процедура державної реєстрації православних конфесій. Це укладання договорів з новоутвореними, де-юре, конфесіями з приводу користування державними об’єктами. Це невиконання деким державних рішень. Це позови до суду. Це судові рішення. Це виконавчі провадження, навіть притягнення когось до кримінальної відповідальності через невиконання рішення суду. Ну а паралельно цьому – добровільний перехід більшості з колишньої МП до нової УПЦ. За оцінкою деяких російських православних релігійників, які розуміються на справах – за п’ять років, тобто до 2023 року в Україні залишиться 2-3% вірних РПЦ, за умови, що вона, тобто кірілівська РПЦ, до цього часу не розпадеться.

Хрін- Читачу

13:19 19.11.2018

Погоджуюсь!

10 грудня
Вчора
08.12.2018
07.12.2018
06.12.2018
05.12.2018
04.12.2018
03.12.2018
02.12.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин