Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Митрополит Епіфаній
Митрополит Епіфаній

Відомо, хто очолив єдину помісну українську церкву

20:21 15.12.2018
965

У Києві закінчився об'єднавчий Собор українських православних церков

Об'єднавчий собор 15 грудня обрав предстоятелем єдиної помісної Української православної церкви митрополита Переяславського і Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату Епіфанія, .– пише УНН.

«Вітаю усіх зі створенням української помісної Православної автокефальної церкви, яка щойно відбулась у Святій Софії», – зазначив за результатами Собору Президент Петро Порошенко.

У соборі Святої Софії у столиці Об'єднавчий собор українських православних церков тривав понад п'ять годин.

Люди на Софійській площі перед Софією Київською очікували весь цей час фіналу Собору.

На Соборі планувалося створення єдиної помісної Української православної церкви, ухвалення її статуту та голосування за предстоятеля церкви.

Участь у ньому взяли церковні ієрархи, священики та миряни - від УПЦ КП, УПЦ МП та УАПЦ.

Читайте також: Елітні авто, друзі-олігархи та церковний бізнес, - що відомо про волинських противників Томосу

Коментарі

Хрін

22:05 15.12.2018

Вітаю отця Володимира, вірних УПЦ КП, котрим найбільш віддані МП ще вчора сичали услід -"неканонічні", а нині духовними фундаторами ЄУПЦ, зі святом. Святом народження/відродження української Церкви, яка у різних своїх іпостасях повертається до своїх витоків, до своєї Київської Митрополії з тисячолітньою історією митарств ще з часів Володимира Великого, і справедливо займає належне їй місце серед 15 рівних, канонічних і всесвітньо визнаних православних церков світу. Звісно, що від народження, визнання не тільки формального (видано метрику- Томос) статусу до гідного постання дорога не легка, не проста і терниста. Мало того, вона замінована злою "невісткою", котра свого часу, вступивши на київське подвір'я "свекрухи", привласнивши її родове прізвище, відібравши скриню з духовними та сакральними скарбами, спаливши на попел її основні документи, що зберігалися в архіві святині Києво-Печерської Лаври. Рівно 300 років тому після відомої пожежі 22 квітня 1718 р., у якій вигоріли всі українські вірчі грамоти, манускрипти, інші церковні
та історичні документи, "невістка" з азійськими коренями оголосила себе господинею всього маєтку, всіх земель, правонаступницею всіх матеріальних, майнових, історичних та духовних багатств хворої та зраненої церкви - Матері.
Аби не вдаватися у інші тонкощі, деталі, факти історії цього протистояння невістки-матері, скажу лишень, що правда на світі є, хто бореться, той перемагає. Попереду ще багато випробувань, "невістка" та її чадо ще в добрій силі, але, виявляється, не все можна одібрати і утримати лишень силою, є закони, є архіви, є справедливість і шанс для перемоги правди. То ж у добрий час!

Читач

10:54 16.12.2018

Тепер залишилось сподіватись, що до Великодня, завдяки прозрінню парафіян та священників, МП на території району не стане, тобто усі вони перейдуть до Православної Церкви України. А незгодні мирно та добровільно переїдуть на канонічну територію РПЦ.

Хрін- Читачу

17:08 16.12.2018

Звісно, що хотілося б такого швидкого об'єднання, але чи буде воно щирим та усвідомленим? От чого, на моє переконання, найбільше варто остерігатися, так це штучно "підганяти" парафіян у часі до масового переходу "маршем" у ЄПЦУ. Чому? Я найбільше боявся, що Онуфрій зі своїми єпископами здогадається прийти на Собор, голосами своїх підлеглих розмиє суть Помісної церкви і перехопить ініціативу у свої руки, введе його у безкінечні спори та протистояння. Це міг би бути досить вдалим хід троянським конем Кремля, якби Москва була впевнена у своїх "хохлах", бо колись таким вважала і Філарета. Тому, нехай громади обдивляться, з присутньою для поліщуків інертністю зважать всі за і проти і прийдуть до української церкви щиро, усвідомлено, а не як вівці за своїм поводирем, яким може бути і вовк у овечій шкірі. Після вчорашнього Собору вже нема страху у творенні єдиної української церкви, назад вороття нема, оскільки цей процес вийшов на Вселенський рівень. Тим паче, що держава в особі її Президента Порошенка обіцяє захист світоглядних прав українців незалежно до їх конфесійної приналежності. По суті Собор легалізував, канонізував тих українців та їх духовних провідників, які знаючи підступність РПЦ, не вірили у щирість новоутвореної МП на Харківському соборі, яким усунули Філарета і призначили очільником "незалежної" філії Митрополита Володимира, і не погодились співслужити у такому форматі. Наші земляки, особливо світські посадовці, є яскравим прикладом політичної мімікрії, який з часом будемо спостерігати і серед прихильників МП. Як тільки священники відчують, що "назад вороття нема", побіжать всі разом з прихожанами і будуть святішими від святих. І якщо подивитися у корінь, суть творення Помісної церкви, то найбільш важливим аспектом, метою цього дійства є єдність, а не підпорядкованість. Тому покладемося на волю Божу, розсудливість наших вірян, священників та кліриків, оскільки вони формувалися конфесійно без великого вибору. Найвищою метою всього нашого життя є власна держава, власна Церква та єдність людей, що дозволяє економічному зростанню та відновленню справедливості...

Читач

21:40 16.12.2018

Серед прихожан можна зустріти парафіян, а серед тих, хто хреститься інколи трапляються ті, що вірять в Бога. Православна церква, як й інші релігійні організації, подібна армії. Багато в чому навіть впливовіша за армію. Церква може не казати, в кого треба вірити, але каже як требі вірити. Тому Онуфрій з його посіпаками нічого зробити не зміг би. Тим більш, що Собор ухвалив Статут грецького, а не московського, навіть не колишнього КП-типу. Особливу терпеливість та толерацію треба виявляти до людей мислячих, а що питати з тих, хто молився на гундяєва – вождя мавп в рясах, які освячують зброю?! Яке вони мають відношення до Християнства? Та ніякого. Безперечно, певна частина щось тямить, крізь свою колгоспну душу. А решта? Особливо так звані священики? Ви що думаєте Іллінська церква просто так згоріла? Пережила все, окрім чортів в рясах. Православна Церква України має ліквідувати попівство, попівське лукавство. Натомість стати духовною основою для людей. Якщо вона цього не виконає, то завалиться так само, як незабаром завалиться РФ з РПЦ. З Богом надто довго жартувати не можна.

Хрін- Читачу

23:01 16.12.2018

Мені відома різниця між парафіянами, прихожанами, захожанами та іншими категоріями наших віруючих і не дуже віруючих людей, які схильні до крокування шеренгами, аби не виділятися від інших. Знаю і про рівень підготовки та криштальності помислів більшості священичого люду, кіліриків та вищого керівного і командного складу наших релігійних громад, більше того - це стосується практично всіх наших конфесій. Але їх всіх об'єднує одна цікава властивість, всі вони наші люди, всі вони українці і найближчим часом, принаймні впродовж 40 мойсейових років, інших не буде. Ми ж не Ющенко, який плакався, що українці надто відстали від його рівня, що йому трапився, бачте, такий народ і т.п, тому він і не досягнув бажаних чи очікуваних результатів. Відтак, маємо тих що маємо, казав ще один наш лідер, і нема на те ради. До певної міри, ця "слабка" сторона нашого люду і має стати сильною позицією у схилянні їх до українського православ'я, яке, а це потрібно буде переконливо їм довести, все ж таки ближче до Бога, аніж московське сергіанство та кириличне поклоніння імперському "русскому миру". У який спосіб їх цьому переконати, це вже мистецтво, терплячість і певна толерантність провідників нової Помісної української православної церкви. У всякому випадку Епіфаній закликав "московитів" до єднання без гніванння одне на одного через минуле різнобачення, без пошуку більш чи менш "правильних та канонічних", оскільки у цій боротьбі нема ані кінця, ані краю і вона вигідна третій стороні. У такий спосіб єднання і порозуміння поволі відсохне, як ви кажете, "попівське лукавство", а Бог справедливий і терплячий, чого і нас навчає. Ви ж погляньте, як зійшлися зорі. Рівно тисячу років сповнилось у ці дні, як завершено будівництво Софії Київської, у якій проходив Собор. Нині якраз минає 100 років з часів Павла Скоропадського та його намагань утворення Української автокефальної православної церкви, завершення якої не було оформлене через збройний наступ більшовиків на Київ. Саме на святкування Епіфанії 6 січня у Стамбулі Митрополиту Київському Епіфанію мають вручити Томос, а це вже дасть офіційний старт формуванню структури та органів управління нової Церкви, для чого потрібно ще кілька місяців. А Ви та і ми всі хочемо вже завтра проснутися у новому українському православному раю, де співають українські пташки і квітне калина. Як Україна автоматично не постала 24 серпня 1991 року через її проголошення, так і Помісна церква не утворилася у повному розумінні з успішним проведенням вчорашнього Собору чи з отриманням Томосу. Ці моменти є необхідними умовами, але вони, як кажуть математики, не є достатніми... Кожен кінець, як відомо, це є тільки початок. Не дивлячись на мій оптимістичний "песимізм", ми всі є свідками і учасниками історичних подій геополітичного масштабу. Найголовніше у цьому всьому - це мир, єдність, тяжка праця і реальні очікування від цієї тяжкої ноші... Мудрі люди кажуть, що дрібна душа звинувачує всіх. Велика ж душа накладає провини за всіх на себе. Тож будьмо великодушні!
П.С. Господи, обережи нас від популістів, лукавих та недалеких людей, особливо у владі!
Подай нам всім розуму та сили нести свій важкий Хрест на українську Голгофу, аби подолати неправду і всі випробування, що лягли на наші рамена!

Читач Хріну

13:06 17.12.2018

Амінь. Я мав на увазі інше. І аж не те, щоб завтра прокинутись у «новому українському православному раю». Навіть тому, що не маю уявлення – що це таке. Я навіть не знаю, що таке православний рай. Не знаю чи таке взагалі існує поза межами людської свідомості й уяви. Особисто усвідомлюю, що віра в Бога є здобутком, суб’єктивною реальністю людей. Ця віра допомагає лишатися людиною тим, хто насправді вірить, і приносить прибутки і доходи тим, хто каже, що вірить і інших закликає вірити, тобто ходити до церкви. Віддавна існували два погляди на Бога – Бог, як критерій, еталон духовності, і Бог, як можливість вирішення особистих, меркантильних питань. Йдеться перш за все про штатних і позаштатних працівників релігійних організацій, тобто про священників, пасторів. До них маю особливу увагу і інтерес і особливі претензії, а тому переймаюсь тим, наскільки в ПЦУ поменшає священників-заробітчан, наскільки незаробітчани допомагатимуть людям триматись духовного шляху, скільки людей прийдуть до раю в своїй душі. Зроблено перший крок – закладено канонічні підстави вийти за межі КГБ-патріархату. Потім канони закінчуються і починаються справи духовні. А тут потрібно позбутись всіх і всього, що в кінцевому підсумку приводить до спалення Храмів. В Камені Храм спочатку згорів в душах священників, читай – працівників церкви, і значної частини парафіян, і через це згодом сталось замикання в реальній Храмовій споруді. Як думаєте, де завтра оці бездушні будуть? Хто має їх виявити, ізолювати, переробити? Чи зможе впродовж най 50-ти років зробити це нова Церква? Чи не з’явиться в ній свій Кіріл або Онуфрій з Павлом? І з якого часу священики перестануть вважати себе представниками Бога перед людьми, а не навпаки.

Хрін- Читачу

14:47 17.12.2018

Поділяю Ваші роздуми, відчувається, що Ви не є ортодоксальним віруючим і не поб'єте собі чоло в поклонах. Здається, це вже звучало колись від Вас у коментарях. Як, врешті, і я. Але не будемо торкатися теологічних та богословських аспектів тієї чи іншої вітки християнства, тим паче інших релігійних течій, наприклад, буддизму, де взагалі в основу вчення покладена істина, що життя - це страждання. Господь страждав і нам велів - тепер все рідше доводиться чути з вуст наших парафіян, скоріше почуєш імена винуватців наших бід, переважно віддалених від нас у часі і просторі.
А от чому я пропоную смирення, терплячість і взаємопрощення у відношенні до мирян МП, навіть до "легітимного" Митрополита Онуфрія - мені видається не так складно зрозуміти. Частково я про це оповідав у своєму попередньому коментарі у цій стрічці, також цю лінію проголошує Епіфаній, котрий уособлює і до певної міри ретранслює думки Філарета та його оточення, які 25 літ тому і в недавні дні демонстрували самопожертву во ім'я більш величніших і потрібніших людству справ. Ми забуваємо, що Філарет був цілком законно і канонічно навіть за мірками РПЦ обраний Главою УПЦ на Соборі одразу після проголошення незалежності України. У цьому сані, якби він думав тільки про себе, він міг би жити як Лаврський намісник Павло (Лебідь) - у добрі та ласках і не тільки монахів. Така ж самопожертва з його боку була і при вирішенні питання Глави Помісної церкви, не дивлячись на повноту його заслуженого права на це крісло - трон. Тому є з кого брати приклад і своєю смиренністю дати шанс "колеблющимся" піти кроками Вінницького Митрополита Симеона, якому після переходу від Москви під омофор Константинополя паства вчора після його проповіді скандувала "Браво!"
Щодо Вашого скептицизму та версії про можливу появу у новій українській церкві своїх "онуфріїв і павлів", її занепад і т.п., то скажу наступне. Все можливе у цьому складному світі. Але Християнство пройшло шлях тривалістю більш аніж два тисячоліття від Різдва Христового, а ми з Вами прожили лишень по кілька десятків. Тому я не беру на себе такої сміливості за цю мить свого життя стати вище над тисячоліттями, бо навіть за світським розумінням, якщо Ви вчили філософію, християнська теорія при всій її недосконалості у людському розумінні все ж таки підтверджується практикою життя, яке незбагненне для людського розуму...

Читач Хріну

18:38 17.12.2018

Тут варто було б розібратись, в рамка чого ведемо мову – філософії, теософії, теології чи звичайної церковної практики. В церковній практиці смирення – це відносини між старшим і молодшим. В радянській армії це називалось «дідівщиною». В теології смирення – це основа духовного спілкування. В теософії – світоглядна властивість. А в філософії смирення немає. Є хіба що суперечка між агностиками і гностиками. РПЦ-МП діє за правилами церковної дідівщини. В першу чергу це стосується священників, наприклад, можуть забрати прибутковий «приход», в глибинку заслати. За принципом дідівщини цілком і повністю сформований УПЦ-МП. Не хочу стверджувати, що всі священики в МП є жлобами, жлоби є й в, тепер колишніх, КП, УАПЦ, але саме воно це жлобсто переважає над духовним покликанням. І ось тепер ця братія потягне в ПЦУ. З одного боку – що робити, треба брати, бо за ними ідуть громади, ті самі невинні, обдурені українці, а з іншого – як їх відучити від набутого «життєвого досвіду»??? Можна смиренно чекати. Ми смиренно, після російсько-грузинської війни, чекали, що путляндія схаменеться і на Україну не нападе. Напала. Хижак не може без м’яса. Священик-заробітчанин ніколи не стане духовним наставником. Але справу можна вивернути на краще. Це духовна освіта. Це рівень і якість навчання в семінаріях та духовних академіях, це вивчення учнями з православних родин основ християнської філософії, це відлучення священиків від будь-яких господарських і фінансових справ, це зобов’язання всіх священників залучати до церковних громад якомога більше молоді, це навчання ще з семінарії спілкуватись з молодими, атеїстами, представниками інших віросповідань, алкоголіками, наркоманами, злодіями…, а вже потім з бабусями та закомплексованими жіночками. Це певні обмеження для священиків на будинки, авто, вже не кажучи – ресторани та сауни з дівчатами. І все це треба починати з дня отримання Томосу. А от з приводу Буддизму ви явно не те загнули. В буддистів немає ідеї Бога, є визнання вищих Законів, до розуміння яких має наблизитьсь людина, яка прагне позбутись відчуття страждання в своєму житті. Тому Будда по смерті нікуди не возносився. До істини можна наблизитись і в тілі людини, і просто на Землі.

Хрін- Читачу

19:51 17.12.2018

Ви все добре кажете, але часом надто емоційно чи буквально сприймаєте частину, або складову думки іншого. Я вжив термін "смирення" не в контексті якогось наперед обумовленого темою наукового симпозіуму, не у крайнощах його значення, а у самому буденному і людському його розумінні. Я допускаю, що полум'яність сердець наших окремих співрозмовників часто заносить їх надто далеко, але ж не варто додумувати те, чого нема. Не сприйміть це як виправдовування, але бігме я не говорив про ідею Бога у буддистів, чи те, що Будда кудись возносився. Я лишень написав, що у буддизмі в основу вчення покладена істина, що життя - це страждання. Крапка.
Щодо священників-заробітчан, то у цьому таки маєте певну рацію. Несподівана незалежність України, яка посеред темної ночі народилася у 1991 році за якихось 150 км від нашого міста посеред Пінських боліт та Пущі в ошатному будиночку для відпочинку мисливців з числа чиновників, і впала на наші голови, як сніг на серпневі роси, раптово відкрила можливості для широкої реєстрації численних релігійних громад, аби засівати зерна божого слова на розлогих неораних та цілинних землях у цьому відношенні. Тому священичий люд готувався наспіх, часто за скороченою програмою, важливим було якнайшвидше потрапити на "родючі" парафіяльні землі і часу для відсіювання зерна від полови фактично не було. Через це призначалися священники на парафії, які вже вчилися ремеслу разом з вірянами, часто ж і за їхні гроші. Але це ж не наша вина, це наша загальна біда, особливо на північному Поліссі, де РПЦ господарювала більше 100 років. Не хочу вдаватися у страждання цієї Церкви, бо Росію впродовж цього часу лихорадило не менше нинішніх потрясінь. Ми ж не католики, де діти у 5-7 років ідуть до першого причастя, змалку знають основні молитви, основи літургії тощо. Щоб порівняти рівень релігійної обізнаності людей східної і західної християнської традиції, варто було б навести відомий приклад, коли у тюремну камеру до Митрополита Йосипа Сліпого підсадили єпископа РПЦ, інкримінуючи останньому якусь провину. Коли Митрополита, що знав не менше 5 європейських мов, запитали після звільнення чи були йому розрадою бесіди з колегою - російським священником, то отримали відповідь - а про що ж можна було з ним бесідувати, якщо він окрім літургії та ритуалів більш нічого не знає! Можна наводити й інші приклади та аргументи, але всі вони зводяться до наступного. Релігія багатьом допомагає залишитися людиною, особливо у її скрутні і важкі часи. У цій нашій розмові, мабуть, з огляду на Вашу релігійну нейтральність, будуть доречними слова Вольтера: «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати, оскільки релігія є моральною «вуздечкою» для народу". А народ, як відомо, поняття широке - від простого хлібороба чи заробітчанина, мирянина, нас грішних і аж до клірика і сановитого/сановного церковного чиновника. Будьте троха оптимістом, шановний Читачу... ))

Читач Хріну

21:25 17.12.2018

Я ж таки не про релігію, а про релігійну організацію, яка в православному виміри тримається на священиках і від яких залежить чим дихатиме простий народ. Тому і вчепився за вашу тему про смирення, навіть пропустив вашу сентенцію про терплячість Бога. Бог не може бути терплячим, бо це, що стосується виключно людини. Терплячість як протилежність нетерплячості. Те саме можна сказати про смирення. Бо смирення щодо кого? Чи чого? Якщо йдеться про вищі Закони Всесвіту, то незалежно від бажань доводиться бути смиренним. Якщо про попа-заробітчанина, попа-єфрейтора, який трапився в житті Сліпого, то про яке смирення може бути мова? Тут в смирення може ввалитись лише той, хто вважає, що життя – це страждання. Буддисти, на щастя, це за істину не мають. Це про них таке в популярних брошурах понаписували. Страждання, за буддизмом, є результат перекручень в свідомості людини. В московському варіанті православ’я страждання якраз є даром від Вищого, чи то Бога, чи то місцевого попа. Такий піп постійно твердитиме, що це страждання, як хрест треба смиренно тягнути туди, де має бути Голгофа. І не важливо, що це насправді не хрест, а фура зі смаколиками для попа. В цьому контексті тема смирення є ідеологією раба. В українському православ’ї такого словесного сміття не може бути. Я це без емоцій, радше цинічно висловлюю.

Хрін- Читачу

22:26 17.12.2018

Складно з Вами про щось розмовляти, оскільки, мабуть, гординя, що є антонімом до слова смирення, не дозволяє почути ближнього. Через це Ви постійно демонструєте зневагу до візаві шляхом маніпуляцій, підміни понять і відвертого пересмикування логіки думки. От хоча би повернемося до буддизму. Ви заперечуєте мою тезу про страждання, як одну з базових істин у цій філософській течії і релігії і пишете "Буддисти, на щастя, це за істину не мають." Тому я змушений цитувати "популярні брошурки":
"Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах, які Гаутама Будда виголосив своїм учням після того, як досяг пробудження, медитуючи під деревом Бодгі:
- життя неминуче пов'язане зі стражданнями;
- причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод;
- щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття і досягти повного заспокоєння — нірвани;
існує шлях до припинення жаги буття, а отже, страждань."

Отже, більше нема сенсу полемізувати на цю тему, тим паче, коли маєш справу з маніпуляціями чи "спеціальними провокаціями", як це Ви не раз стверджували.
П.С. Надя Савченко, до слова, також каже, що свідомо провокувала свої розмови про вибухівку у Верховній Раді

Читач Хріну

16:18 18.12.2018

Не впадайте в розпач. Ну цього разу не вийшло, просто у вас передчасно закінчилось, тобто закінчились «набої» і зрозумівши це ви власноруч підклали під себе гранату, мовляв – «Складно з Вами про щось розмовляти». Ну таки так. Я у вашому дуеті не співаю, тому і складно. Але. Вчитаймося най, в популярний текст від буддистів, самі його запропонували: теза перша, яка відкриває наступні – «життя неминуче пов'язане зі стражданнями»; теза друга - «причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод»; теза третя – «щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття і досягти повного заспокоєння — нірвани». А я вам про що писав?!. А ви бери і психани. Суть страждань у бздурах людським. Сам собі народ їх навішує. А попи допомагають. Але на завершення – чому священиків блаженними і блаженійшими називають. Чи є щось спільне між словом «блазень» і «блаженний»? Чи це поганий переклад з грецької або староєврейської

17 січня
Сьогодні
Вчора
15.01.2019
14.01.2019
13.01.2019
12.01.2019
11.01.2019
10.01.2019
09.01.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин