Як відроджують автентичні костюми Камінь-Каширщини. ФОТО
-
-
>
-
>
-
>
4087
Джерело: Макс Левин
Ткацька майстерня «Серпанок», яка займається відтворенням одягу Великої Волині кінця ХІХ – початку ХХ століття, представила оригінальний костюм Камінь-Каширського району.
LB.ua взяв участь у фотосесії в костюмах, пошитих в рамках проекту громадської організації «Центр дослідження і відродження Волині», і розповідає детальніше про строї, які вдалося реконструювати та відтворити.
У місті Радивилові Рівненської області знаходиться ткацька майстерня «Серпанок» – один із проектів Володимира Дзьобака, який вже більш як 10 років займається дослідженням і відтворенням українського одягу. На чолі з паном Володимиром команда їздить селами, шукає частини єдиного цілого – строїв українців, які мешкали на Великій Волині на зламі століть. Територія Великої Волині простягається також на південний захід Білорусі та схід Польщі, в Україні ж не обмежується Волинською областю, а охоплює частини Житомирської, Рівненської, Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей.
Знайшовши речі, майстрині ретельно їх досліджують і відтворюють. Утім, не все так просто – у своїй роботі «Серпанок» прагне використовувати матеріали, близькі до автентичних, а для цього спочатку треба було відновити технологію їх створення.
ТЕХНОЛОГІЯ
«Мій прадід (батько діда по чоловічій лінії) взимку займався ткацтвом. Якось зимового вечора 2010 року я вирішив, що було б цікаво спробувати його ремесло відродити», – розповідає Володимир Дзьобак, керівник ГО «Центр дослідження і відродження Волині». «Та батько сказав, що відновити автентичне ткацтво нереально. Воно відмерло ще в 50-роках минулого століття, – продовжує він. – Але я така людина, що труднощі лише додають натхнення. Нічого неможливого не буває, якщо є справжня мрія. Ми почали з того, що шукали старі верстати по селах. Насправді, то переважно були вже просто дрова. Я почав шукати людей, які могли б їх зібрати».
Після того, як верстати зібрали, протягом трьох років команда шукала людей, які навчили б майстринь ткати. Однією з таких вчительок стала пані Надія Горак, майстриня зі Львова, викладачка відділу художнього ткацтва Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
У «Серпанку» почали з простого полотна, а потім опанували і складніші техніки ткацтва.
Згодом була створена і торгова марка «Волинський серпанок», яку, за словами пана Володимира, знають уже не лише в Україні.
Утім, відродити напівзабуте ремесло виявилось не найскладнішою частиною місії.
Серпанок із назви – особливе полотно, яке ткали на території історичної Волині із середини XVI століття. Дуже тонка, тендітна тканина використовувалася для пошиття весільного й урочистого вбрання, а для її створення використовувався особливий льон, який називався «лущик».
«Ця унікальна нитка для волинського серпанку виготовлялася з так званого «лущика», або «стрибунця». В чому його особливість? Зерно не має рівного дозрівання, його важко зібрати. Цей вид льону з коротким стовбуром за радянських часів просто знищувався (і наразі в Україні не вирощується, – прим.). Лише з такого виду стебла, за словами багатьох науковців, українки отримували ту саму надтонку нитку, яка і є одним із секретів серпанку», — пояснює Володимир Дзьобак.
За словами Володимира, наукова співробітниця Рівненського краєзнавчого музею Алла Українець із самого початку застерігала, що відновити сам серпанок майже неможливо – не лише через брак сировини, а й через втрату технології виготовлення серпанку. Але дослідники знайшли зразки серпанку у скринях, закупили потрібний льон за кордоном, зібрали верстати і почали роботу. На все це знадобилося три роки.
«Ми об’їздили надзвичайно багато музеїв в Україні, де були снопки льону. В одному із них ми випадково знайшли сніп того самого “стрибунця”. На щастя, він був не обмолочений. Нам вдалося зібрати потрібні зернини. Наразі у нас вже є 15-16 мішків «лущика». Поки що нитку ми з нього не робили. Але з часом почнемо робити і її», — говорить Володимир.
Наразі мова йде про популяризацію серпанку за кордоном, і «Центр дослідження і відродження Волині» працює над тим, щоб серпанковий одяг внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
ПОШИТТЯ КОСТЮМІВ
Ще три роки у пана Дзьобака та його команди пішло на пошуки автентичних костюмів в українських музейних фондах, приватних колекціонерів та справжніх скринях в українських селах. Так вдалося зібрати дев’ять жіночих та один чоловічий костюм.
Для пошуку необхідних зразків для відтворення одного костюма треба ще не менш як 6-8 місяців.
Святковий жіночий стрій – кінця XIX – початку XX століття із Камінь-Каширського району Волинської області. Цей костюм відновлено за автентичними зразками з музейних фондів. Складається із сорочки, спідниці, фартуха, хустини і крайки з китицями.
Коментарі