Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олександр Білецький
Олександр Білецький

Камінь-Каширщина: історії вояків армії УНР

15:48 25.08.2019
1595

Упродовж багатьох віків українці звитяжно виборювали незалежність своєї держави. Така мета була ключовою й під час Української революції 1917-1921 років. Незламний дух і тверда воля до перемоги були притаманні бійцям армії УНР, так само й нині українські вояки героїчно захищають суверенітет своєї держави на її східних рубежах.

З Камінь-Каширщиною пов`язані долі щонайменше чотирьох вояків Армії УНР:

хорунжого Олександра Білецького, підполковників Івана Лиходька та Олександра Кузьміна, бійця дивізії Січових Стрільців Панаса Ткаченка. Без сумніву, цей перелік можна продовжити після ретельного дослідження архівних документів.

Олександр Білецький народився 10 квітня 1900 (1903 ?) р. в Новоград-Волинському повіті (сучасна Житомирська область) в родині священика. Навчався в духовному училищі в Житомирі. Коли юнакові виповнилося 17 років, пішов служити в Армію УНР. Воював у складі четвертого кінного полку четвертої Київскої дивізїї в ранзі хорунжого. 1920 року брав участь у боях в Галичині та на Поділлі. У листопаді 1920 року був інтернований і перебував із своїми побратимами в польському містечку Олександрів-Куяльський. Відколи Армія УНР була розформована, хорунжий Білецький приймає рішення повернутися в Україну. Тут він вступає на навчання в Кременецьку духовну семінарію і висвячується на священика.

Отець Олександр служив на багатьох парафіях Волині. Відомо, що він був членом Луцького товариства імені Петра Могили, заснованого 1931 року, ключовою метою якого було зміцнення українського православ`я. Варто сказати, що серед членів цього церковно-громадського об`єднання було ряд колишніх вояків Армії УНР, зокрема, – Павло Пащевський – капелан Армії УНР, учасник Першого Зимового походу, знакова постать серед православного духовенства.

Останнім місцем служіння священика Олександра Білецького була Хотешівська парафія. Організація в Хотешівських околицях більш інтенсивного, ніж в інших місцях, повстанського руху та створення старшинської школи УПА тлумачиться саме присутністю там і впливом такої сильної постаті, яким був колишній вояк Армії УНР, а на той час уже свідомий національно налаштований провідник Олександр Білецький.

Він загинув 23 квітня 1943 року від кулі червого партизана і похоронений на сільському кладовищі. У 2017 році за рахунок благодійного фонду «Героїка» та жертводавців був встановлений новий пам`ятний знак на могилі старшини Армії УНР, священика Олександра Білецького.

Знаковою постаттю національно-визвольних змагань був підполковник Армії УНР, а в Другу світову війну – керівник повстанського загону УПА Іван Лиходько. Він народився в Харківській області 28 серпня 1893 року. Після створення Дієвої Армії УНР Іван Лиходько служив у складі 19-ї пішої дивізії Північної групи, воював під Костополем. Уже в ранзі старшини 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР брав участь у Першому Зимовому поході під проводом генерал-полковника Михайла Омеляновича-Павленка. З другої половини 1920-1923 років Іван Лиходько – старшина штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

Відомо, що після поразки національно-визвольної боротьби у середині 1920-х – на початку 1930-х років підполковник Іван Лиходько проживав на Волині, зокрема в Любомлі, Костополі та в Камені-Каширському, де працював бухгалтером.

Не вдалося дізнатися, в якій саме камінь-каширській установі чи організації працював Іван Лиходько, проте відомо, що був одружений на дівчині з Каменя-Каширського Теодорі (Федорі) Занчук.

Теодора Занчук народилася в Польщі в м. Краснік ( тепер Люблінського воєводства), де служив їі батько Йосип Занчук. Він був піхотинцем 70-го Ряжського піхотного полку, котрий на той час дислокувався в Польщі. Дівчинка з`явилася на світ 28 листопада 1904 року, тоді ж була охрещена полковим священиком. Яка доля спіткала матір дівчинки і чому нею опікувався тільки батько – не відомо.

Ця інформація містилася в службовому посвідченні батька Йосипа Занчука, виданому 1915 року Люблінською жандармерією.

У міжвоєнний період Занчуки жили в Камені-Коширському. Сюди на роботу прибув Іван Лиходько і взяв шлюб з Теодорою Занчук, проживали вони на Заберіззі. Згодом у подружжя народилося дві доньки: у 1925 році – Зінаїда, а через два роки – Ольга.

Теодора й Іван Лиходьки вели активну громадську роботу і, за словами доньки Ольги Лиходько-Швед, організовували в Камені діяльність «Просвіти».

Після звільнення Івана Лиходька з роботи, сім`я переїзить у Любомль, там помирає його дружина Теодора. Наступне місце проживання їхньої родини – Костопіль.

У роки німецької окупації частина вояків Армії УНР активно вела партизанську боротьбу спочатку з німецькими, а потім радянськими військами у складі УПА. У 1941 році Іван Лиходько організував «Костопільську Січ», яка об'єднувала молодих українців-націоналістів і колишніх старшин Армії УНР. Основна частка молоді, котра проходила вишкіл у «Костопільській Січі», у кінці 1942 – на початку 1943 років поповнила ряди перших відділів УПА.

Наприкінці 1942 року сотні «Костопільської Січі» були роззброєні, а їх командир був заарештований німцями і на деякий час ув'язнений. Після звільнення із в`язниці Іван Лиходько керував повстанським загоном у районі Луцька. Загинув, за деякими даними, – біля Луцька; точна дата смерті не відома: це 1943-й чи 1944-й рік.

Ще донедавна Галина Лиходько-Швед вже в доволі поважному віці проживала в Острозі. З нею зустрічався рівненський історик Ігор Марчук. Вона говорила про те, що її батька отруїв хтось із заступників у «Костопільській Січі» напередодні приходу радянської влади.

В історії української революції 1917-1921 років значиться ще одне ім`я, дотичне до нашого краю – підполковник Армії УНР Олександр Кузьмін. Він народився 21 лютого 1896 року в містечку Стобихва тоді Ковельського повіту Волинської губернії. Служив у царській армії в ранзі поручика кінноти.

Відомо, що в роки Першої світової війни жителів населених пунктів, що перебували в епіцентрі ведення боїв, виселяли на схід; до числа таких належали й стобихівчани. Таким чином, сім'я Кузьміних потрапила в Курську губернію.

У 1919 році Олександр Кузьмін в ранзі старшини служив у 1-му Окремому запасному залізничному курені Дієвої Армії УНР. У грудні цього ж року він значиться серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. 1920 року призначений командиром сотні четвертого кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР, а з 15.04.1921 року Олександр Кузьмін – командир шостого кінного полку Окремої кінної дивізії.

З 1923 року підполковник жив у еміграції в Познані. Подальша доля Олександра Кузьміна невідома.

Іван Лиходько та Олександр Кузьмін нагороджені Хрестом Симона Петлюри за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом Головного отамана Симона Петлюри 1917-1921 років.

В архівних документах віднайшлася інформація про Панаса Зосимовича Ткаченка. Він народився 18 січня 1894 року в м. Пустовійтове тоді Кременчуцького повіту Полтавської губернії.

У період міжвоєнної Польщі, а конкретніше – у 1931 році проживав у Верхах тоді Боровненської гміни Коширського повіту. В акті пізнання Іван Лиходько підтверджував дату його народження і це засвідчує факт їхнього знайомства.

Відомо, що влітку 1923 року Панас Ткаченко перебував у складі шостої дивізії Січових Стрільців Армії УНР, котра була сформована 1920 року з полонених та інтернованих українських вояків у польських таборах Ланьцута і Берестя. Командиром дивізії був легендарний полковник Марко Безручко.

Але біографія цієї особистості ще потребує долідження.

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», – писав О.Довженко. Не будьмо сліпцями – пізнаваймо власну історію.

Читайте також: 100-річчя Червищанської трагедії: у Тоболах перепоховають останки воїнів Першої світової війни

Наталія ПАСЬ, директорка районного музею

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
15 грудня
Сьогодні
Вчора
13.12.2019
12.12.2019
11.12.2019
10.12.2019
09.12.2019
08.12.2019
07.12.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин