Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Подружжя з Камінь-Каширська обвінчалося після 50-ти років цивільного шлюбу

08:00 06.10.2019
1729

Подружжя Роман та Лідія Бобків з Каменя-Каширського після 50-ти років цивільного шлюбу обвінчалися.

Про це пише газета Полісся.

Бобки навмисне звершили чин одруження саме у той день, в який пів століття тому відзначали своє весілля — 13-го вересня.

А все тому, щоб не порушити символічний зміст знакового для них числа. Для пишного святкування весілля уже «золотого» запросили й п’ятдесят гостей.

Вінчання Лідії Яківни та Романа Пилиповича звершувалося у храмі Святого Миколая Чудотворця.

«Упродовж сімейного життя не покидали намір повінчатися. Спочатку не було такої можливості через тогочасні ідеологічні переконання. Згодом вирішили відкласти цю знаменну подію на золотий ювілей», - розповідають «молодята».

Так, за добровільною згодою на подружнє життя, Роман та Лідія стали на рушничок щастя, проживши в парі пів віку, виростивши двоє синів та діждавшись онуків.

При цьому жодного дня не пошкодували, що побралися. Нині з великим задоволенням пригадують ті найщемніші моменти їхньої першої зустрічі. І нині усім доводять, що таки не помилилися у своєму виборі.

Наречений – з Львівської області, наречена – з Ратнівщини.

Історія зародження стосунків…

— Ще у молоді роки доля занесла мене до Каменя-Каширського. Це був 1966-й рік, — розповідає Роман Пилипович. — Мені сподобалося, тому тут і залишився.

Працював водієм машини, що розвозила хліб. Роком пізніше і Лідія приїхала сюди на роботу з Поступля. Будучи молодою дівчиною, вона ще тоді займала відповідальну посаду у райкомі. А познайомились ми на весіллі у мого друга. Ліда була дружкою, а я дружком. Вона одразу мені приглянулася, хоч на той час я вже зустрічався з місцевою дівчиною. Втім, мабуть, доля взяла верх над нами, бо познайомилися і закохалися.

— Перш, чим одружитися, треба роздивитися, — цитуючи народну приказку розповідає Роман Пилипович. А роздивлявся він її, очевидно, ретельно, бо зустрічалися вони з Лідою, за словами новоспеченого жениха, аж два з половиною роки.

Пройшли 30 кілометрів пішки, аби отримати батьківське благословення

— Лідіє Яківно, нам надто цікаво дізнатися, як далі розвивалися події. Про Ваші побачення, спільно проведений час. Кортить почути про найприємніші спогади того романтичного букетно-цукеркового періоду?

— Чи не найбільше запам’ятався момент, коли Роман наважився освідчитися мені, — згадує пані Лідія. — Як справжній гуцульський легінь, він мав добрий намір просити моєї руки у батьків. Це був вихідний день, спочатку ми пішли на танці. Роман, як неперевершений танцівник місцевого клубу, не міг пропустити такого дійства. По тому ми пройшли 30 кілометрів пішки до Поступля, аби Роман зміг зробити пропозицію руки і серця в присутності батьків, тим самим засвідчити свій невимушений намір зі мною одружитися.

Хто у домі господар?

— Поділіться з нами тією мудрістю та підкажіть, шановне подружжя, як належить розподілити у домі обов’язки, аби завше у родині панував лад? Бо прожити пів віку разом — це велика відповідальність та, очевидно, особливе уміння знаходити компроміси.

— Нема кращого друга, як вірна та турботлива “супруга”, — приказками говорить Роман Пилипович. – Напевно, несправедливо буде, якщо кожен скаже про себе. Я про Ліду розповім, а вона най про мене. Отож, ми та пара, про яку можна впевнено говорити — усюди разом. Вона моя підтримка та опора. І в горі, і в радощах… Так би мовити, хоч ох, та вдвох! По-жіночому хитра, зате справедлива. Своєю дипломатичністю у стосунках вона домагалася від мене усього, що їй заманеться, звісно, у доброму розумінні. Тим часом я їй не перечив, бо твердо знав, що її думка завжди слушна та безапеляційна.

— Лідіє Яківно, розкажіть, яким для вас є Роман Пилипович.

— У молодості був напрочуд гарним, але разом з тим і ревнивим. Думав мене хтось інший схопить, — всміхається пані Лідія. — Сердився, коли хтось зі знайомих чоловіків запрошував мене до танцю. Однак, я завжди уміла згладжувати усі гострі кути в наших стосунках. І, зрештою, усе проходило мирно. А взагалі, мій Роман дуже добрий хазяїн. Його обійстя чисте, господарство доглянуте. Він ніколи не пиячив та був прикладом для власних синів, а зараз для онуків. Навіть курити покинув, як я стала наполягати. У мене до знайомства з Романом було чимало завидних на той час кавалерів, — зізнається Лідія Яківна. — Однак, я жодного разу не пошкодувала, що доля звела мене саме з моїм чоловіком.

— Відгулявши два весілля, нині можна проаналізувати, яке ж з них відгриміло гучніше?

Можна впевнено сказати, що відповідальніше та до дрібниць продуманим було «золоте» весілля, — зізнаються співрозмовники.

Цього разу хвилювалися значно більше. Усе сприймалося з особливим трепетом. І сповідь перед вінчанням і саме сприйняття важливості обряду. У церкві було багато гостей, бо нечасто можна побачити молодят у такому поважному віці, як ми. Плакала від щастя наречена, паленіла у РАЦСі, наче вразлива неповнолітня дівчина, що вперше бере шлюб. Після офіційних урочистостей на нас чекали святкові заходи в місцевому ресторані. А на завершення, гості мали змогу скуштувати весільний коровай. Натомість, п’ятдесят років тому, було значно скромніше, проте не менш зворушливо, — ділиться враженнями подружжя.

Злагода у домі — запорука успішного шлюбу

Як гадаєте, який секрет довготривалих стосунків. Можливо, у вашого сімейства є своя перевірена роками формула щасливого шлюбу?

Живіть між собою, як голубів пара. Коли ж і назріє конфлікт у ваших взаєминах, не ставайте дибки. Усе вирішуйте злагоджено. У жодному разі не піднімайте голосу один на одного. Бо повага це також — запорука щасливого шлюбу, — діляться сімейним досвідом, перевіреним упродовж пів століття, «золоті» молодята.

Загрузка...
Коментарі

Райком

11:08 06.10.2019

О, молода їздила на "Волзі " з райкомівської гірки в універмаг по дефіцити. Відповідальна робота...

Райкому

11:27 06.10.2019

Заздрість це риса характеру багатьох людей. Ви краще повчіться у цієї мудрої жінки.

Рай

18:45 06.10.2019

Повчитися...швидко говорити? Хоча люди хороші! Щастя їм на довгі роки!

Райкому

20:49 06.10.2019

Дурненьке ти, з райкому в універмаг для цього був таємний підземний хід. ))
Для чого було їхати "Волгою", коли території цих двох основних на той час інституцій у житті району межували своїми територіями?

Марко

23:19 06.10.2019

Нині на Камінському ринку масло з Поступля ніби не підробка. Літом переконався, що панянки в перших рядах продають одну підробку, а там, у кінці, жіночки з Поступля ніби так і непогане. Це до слова, а Бобків я не знаю, хіба що одного, що в паралельному класі вчився, але він мабуть не цих людей родич.

Штунда

12:20 07.10.2019

Московський прелюбодей! Колись таких людей камінням побивалиШтунда

Марко

12:54 07.10.2019

Хто тут перелюбом займається? Штунда конкретизує?

24 жовтня
Вчора
22.10.2019
21.10.2019
20.10.2019
19.10.2019
18.10.2019
17.10.2019
16.10.2019
15.10.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин