Полковник Володимир Багнюк виховав династію наступників

Полковник Володимир Багнюк свою вдачу рятувати людей та запобігати лихові передав своїм наступникам: у службі надзвичайних ситуацій працюють син, донька, невістка, зять та п’ятеро племінників.

Про це пише Полісся.

Один з них Андрій очолює нині Камінь-Каширський районний відділ УМНС в області.

Якщо говорити про пожежну службу та її яскравих представників у Камінь-Каширському районі, то чомусь в уяві одразу постає людина, котра майже тридцять років життя віддала цій нелегкій справі.

Це колишній керівник районного відділу УМНС в області, полковник служби цивільного захисту Володимир Багнюк. Уже минуло сім років відтоді, як Володимир Григорович полишив службу. Проте він мало не щодня відвідує колектив рятувальників.

Мріяв бути військовим, натомість став пожежником, здобувши освіту у Львівському пожежно-технічному училищі, — розповідає Володимир Багнюк.

— На старті кар’єри упродовж трьох років працював старшим інспектором ДПН у Маневицькому райвідділі пожежної охорони. Потім мене направили обіймати посаду начальника формування на Камінь-Каширщині, де пройшли мої чи не найкращі роки. Більше того, свою вдачу рятувати людей та запобігати лихові передав своїм наступникам: у службі надзвичайних ситуацій працюють син, донька, невістка, зять та п’ятеро племінників. Один з них — Андрій — очолює нині Камінь-Каширський районний відділ УМНС в області.

— Погодьтеся, Володимире Григоровичу, що окрім сумлінного виконання службових обов’язків люди цієї професії мають бути самовідданими та схильними до самопожертви…

— У цій роботі немає випадкових людей. Кожен, хто вступає до лав служби свідомо, знає, що на нього може чекати будь-якої миті під час виконання бойового завдання. Так, саме бойового завдання, бо вогонь, стихія — це вороги вогнеборців, рятувальників. Без сумніву, вогнеборці готові ризикувати власним життям заради порятунку інших. Разом з цим, у найбільш складних ситуаціях завжди виявляють високі моральні якості, професіоналізм, мужність і особисту дисципліну.

— Ви, будучи керівником, як гуртували колектив, чого навчали та як налаштовували своїх підлеглих?

— Працювати в одній команді та підтримувати один одного за будь-яких умов — це головне правило кожного колективу. У разі послаблення хоч однієї ланки в загальному ланцюгу необхідно миттєво її підсилювати. Та, певна річ, тут працюють сильні духом бійці-професіонали. До прикладу, під час гасіння масштабних пожеж рятувальники-вогнеборці думають передусім про порятунок людей, які можуть бути в полум’ї, а вже потім про збереження майна.

— Чи був у період служби якийсь резонансний випадок, коли Вам самому доводилось рятувати чи запобігати лихові?

— За один з таких випадків я отримав навіть медаль за мужність та героїзм. Так, на все життя запам’ятався випадок, що трапився наприкінці лютого 2008-го року. У ставу, що неподалік від села Гута-Камінська, за сотню метрів від берега мало не втопився 12-річний підліток-рибалка. Тоді рятувальникам довелося розламувати кригку кригу, аби добратися до хлопця. Кожна хвилина могла стати останньою.

Знесилений підліток будь-якої миті міг піти на дно. Але, на щастя, рятувальники разом з тодішнім Клітицьким сільським головою Богданом Островським та начальником варти Василем Шуміком не розгубилися — дісталися до хлопчини і витягнули його з льодових тенет. Згодом теперішній ветеран служби Василь Шумік і згаданий тодішній сільський голова стали переможцями премії “Людина року Волинського краю” та нагороджені відзнакою МНС за відвагу у надзвичайній ситуації.