Новий директор про зміни у господарській діяльності ДП «Камінь-Каширськагроліс»

У вересні 2016 року директором державного підприємства «Камінь-Каширськагроліс» був призначений Олександр Грицай. 

Свою трудову діяльність він розпочинав зі старшого майстра Берестянського лісництва ДП «Цуманське ЛГ» у 1999 році, після навчання у Львівському державному лісотехнічному університеті. Працював на підприємствах на різних посадах: лісничим, головним лісничим, директором.

11 лютого 2015 року його призвали до військової служби на Схід. Із самого початку неоголошеної війни на Сході України серед сотень волинян, які пішли захищати кордони держави, були і працівники державних лісопідприємств – майстри лісу, водії, лісничі… Готовність нести військову службу у числі захисників виявив і Олександр Грицай.

Сьогодні ми поговримо з ним про те, як працюється на Камінь-Каширщині.

– Олександре Анатолійовичу, розкажіть, як вас зустріли в новому колективі?

– Як і очікувалось: тепло і по-родинному. Подібне відчував скрізь, де доводилося змінювати місце роботи. У будь-якому районі лісівники працюють у спільному напрямку, тому й тут, на Камінь-Каширщині, не могло бути по-інакшому.

– Як відомо, колектив підприємства переживає зміни, пов’язані передусім з відмовою від усього орендованого – лісопереробних цехів, контор лісництв, автопарку. Скажіть, будь ласка, що це дало?

– Насамперед те, що колектив отримав можливість працювати на себе, а зекономлені кошти вкладати у власний розвиток. До цього часу щомісяця підприємство було змушене сплачувати більше 40 тисяч гривень орендної плати та додатково витрачати кошти на ремонт орендованих основних засобів. Перевезення лісопродукції тим же орендованим транспортом було збитковим, а собівартість готової продукції часто перевищувала вартість її реалізації.
За власні кошти завершили ремонт адміністративних та виробничих приміщень. І працівники задоволені тим, що новий календарний рік зустріли у теплих, затишних кабінетах.
Вчасно та в повному об’ємі на підприємстві виплачується заробітна плата. За останні два місяці минулого року її було виплачено в сумі майже 4 мільйони гривень. Близько 5 мільйонів гривень сплачено податків та зборів. На 1100,3 тис. грн. ( з 1500,3 до 400 тис. грн.). вдалося зменшити дебіторську заборгованість, що роками спостерігалась на рахунках підприємства. Разом з тим нарощуємо обсяги реалізації. За зазначений період вони склали 18073 тис. грн., що на 129 відсотків більше запланованого.

2

Вантажні автомобілі для перевезення лісопродукції безкоштовно нам передали інші лісогосподарські підприємства. Але й власних інвестицій ми вже вклали на суму 2712 тис. грн. Придбали пожежний автомобіль, причіп 2ПТС-4, нові меблі, комп’ютерну техніку, відремонтували лісову дорогу, два легкоових автомобіля для патрулювання лісових масивів. Вирішення потребують чимало інших питань.

– А чи дозволяє нинішній фінансовий стан підприємства забезпечувати роботою та усім необхідним півтори сотні працівників?

– Радує, що в скрутний час нам вдалося зберегти весь штатний колектив, адже ніхто з працівників не був розрахований. Кожен із них дорожить робочим місцем. Це є дуже помітним явищем, адже в районі, як і скрізь, спостерігається проблема з легальним працевлаштуванням. Навіть ті робітники, які стояли за станками у лісоперербних цехах (їх близько 20-ти), не хочуть йти найманими працівниками до підприємців, натомість виявили бажання залишитися в штаті лісгоспу. І зрозуміло чому. Адже робота на державному підприємстві має багато переваг. Це  і стабільна заробітна плата, і премії, і топнорма, і той же подарунок на Новий рік. Діють соціальні гарантії – відпустка, лікарняні, колективний договір тощо.
З нового року втілюємо в життя колективу медичне страхування працівників. Основним фондом, що покриватиме необхідні кошти на лікування, виступає наше підприємство. Маємо свого медичного працівника, який працює при підприємстві на договірній основі.
Аналіз фінансово-господарської діяльності дає підстави стверджувати, що ми вийшли на стабільний рівень роботи. Тому повноцінно дбаємо про своїх працівників, створюємо для них комфортні й безпечні умови праці. 

1

– Якщо ви відмовилися від орендованих приміщень лісництв, то де сьогодні робоче місце лісничого та його помічника?

– Тимчасово свою роботу працівники лісництв перебазували у будинки сільських рад. Туди переїхала уся документація.
А тим часом займаємося питаннями будівництва нових адмінприміщень. Наразі готуємо необхідні кошторисні підрахунки та папери. А коли погодні умови стануть сприятливими, розпочнемо і саме будівництво. Приємно, що у цьому плані нас відчутно підтримують керівники районної та місцевих влад. Сільські голови, депутати сільради та мешканці сіл пропонують конкретну допомогу й сприяння у виділенні земельних ділянок під будівництво. Керівники сільських громад та й самі мешканці сіл бажають, аби нові та сучасні лісництва були збудовані саме у їхніх селах. Бажання нам зрозумілі, адже нові контори прикрашатимуть сільську місцевість, та й людям буде зручно вирішувати життєві питання…

– Олександре Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, де ви служили і чи підтримуєте сьогодні товаристські стосунки зі своїми співслуживцями?

– Звісно підтримую. Ми часто зізвонюємося, цікавимося справами одне одного. 14 жовтня, на День захисника України, організовували спільну зустріч. Я теж на ній був присутній. Було цікаво дізнатися про те, як в подальшому склався життєвий шлях кожного з нас.
Після 5 місяців військових навчань, нас у кількості близько 200 чоловік, перевезли до Маріуполя в селище Сартана. Там і служили, сформувавшись в окрему бойову прикордонну комендатуру (ОБПК). Я був водієм газона, автобуса, броньованого «Amaroka», на якому з товаришами попали під обстріл…
Але, дякувати Богу, всі повернулися додому живими і здоровими.
З часом, коли обставини змінюються, пережиті жахіття або забуваються, або відходять на задній план. Оптимізму додає бажання далі йти за покликом честі, обов’язку, працювати, жити… Заради дітей, їх майбутнього.
Якось мій син Ілля розповів, що на уроці, присвяченому Дню Захисника, вчителька запитала учнів чи має хтось з них родичів, які служили на Сході. Ілля підвівся серед класу і з гордістю сказав: «Мій тато!»
Щодо моєї особистої думки, то, здається, я вчинив так, як мав вчинити. Як цього вимагав обов’язок перед державою, як вчинили тисячі українських патріотів. І радий, що мій син це усвідомлює. Адже весь зміст мого життя – бути для нього прикладом.

Любов ВОЛИНСЬКА.