Норовлива муза Любові Фіц: шкільна вчителька зі Сошичного віршує більше 20 років

23 Березня 2020, 11:33
Любов Степанівна Фіц 4048
Любов Степанівна Фіц

У суботу, 21 березня, всі причетні до мистецтва слова відзначали День поезії. Це – свято тих, хто не уявляє свого життя без прочитання віршових збірок, хто час від часу завчає напам’ять найяскравіші строфи новопрочитаних текстів, і тих, хто просто пише – не обов‘язково задля слави і почестей, а заради себе, для душі. До когорти безкорисливих життєствердних талантів належить і Любов Фіц зі Сошичного.

Про це пише газета Полісся.

А на порозі уже 59 весна. Час летить невпинно, змінюються вподобання і запити суспільства, а Любов Степанівна і досі береже в серці світлу заповідь своєї бабусі:

Отож, дорогою добра ідіть ви твердо,
Боріться скрізь зі світом зла й пітьми,
Бо тільки доброта і милосердя
Нас роблять в світі справжніми людьми.

У шкільні роки Любов Степанівна мала яскраво виражені математичні здібності. З легкістю розв’язувала задачі і приклади і про літературне поле навіть не мріяла, хоча й багато читала.

А от віршування давалося їй напрочуд легко. У студентські літа писала на прохання друзів, з нагоди свят чи просто звіряла паперові свої почуття. Так назбиралася перша «збірка» у зошиті на 96 аркушів.

А потім поезію замінили домашні клопоти. Однак ненадовго – внутрішня потреба писати знову покликала за собою і не відпускає вже понад 20 років. Попри такий поважний поетичний досвід сільська поетеса пам’ятає усі свої вірші.

Кожен текст – це життєва історія і назавжди закарбована емоція. Так, ніжним трепетом пронизана щемлива поезія про матір, щирістю – інтимна лірика, завзяттям – поезії-відгуки на творчість класиків української літератури.

Це життєствердні і наснажені любов‘ю вірші, в яких проступають назовні непідкупна простота, душевність і сила любові жіночої душі. Тому чи не у кожному з них, без перебільшення, можна «прочитати» автора.

Тут – тісний зв’язок з природою, рідним краєм, захопленнями і найдорожчими серцю спогадами. Зокрема, рефлексії про дитячі роки, які завжди будуть найтеплішими. Тож Любов Степанівна принагідно розповідає нам, як у дитинстві з мамою вибирала льон, як мама брала її з собою по чорниці, як разом співали ягідних пісень, як ткали рядна і рушники. Не менш приємні історії про бабусю, про те, як зривали з верхівок дерев вишні, допомагали по господарству, і багато інших. «Малою була смілива і безстрашна», – сміється поетеса.

Попри всі «лаври» поетичного дару, навіть шанувальникам слова буває нелегко. Муза – непередбачувана і норовлива. Тому Любов Степанівна завжди має напоготові записника і ручку, аби занотувати новозрифмовані рядки, коли її вчергове навідає натхнення.

А ще потрібно постійно удосконалюватися, читати визнаних, цікавитися новинками поетичного світу і працювати над технічною стороною тексту, зокрема, над римою. Адже поезія – неповторна: написане раз – на все життя. Сама ж авторка захоплюється талантом Лукаша Назарчука і поезією Марини Гнатюк, серед класиків улюблені – Ліна Костенко, Володимир Сосюра, Леся Українка, Володимир Маяковський. У них і черпає розуміння майстерності.

Віршування не тільки повертає Любов Степанівну у найкращі часи, наче машина часу, але й «будує» сьогодення:  відчуття слова не раз ставало їй в нагоді у професійній діяльності. Каже, якщо потрібно підготувати щось на шкільний захід – не шукає у книжках, а пише свої тексти.

Так, чимало сценаріїв склала, коли працювала заступником директора з виховної роботи. А це багатий 20-річний досвід. А поза творчістю вона – дбайлива господиня, щаслива мама 4 дітей, відмінник освіти України і просто залюблена у свою роботу вчителька зарубіжної літератури.

Однак не тільки поезія впевнено і надовго увійшла в життя. Не дає старіти душею і музика. До неї у Любові Степанівни особлива любов (тавтологія тільки підкреслює цей тісний зв’язок) – співала завжди: і в роки навчання, і на святкових урочистостях. А зараз разом з чоловіком співають у церковному хорі.

Паралельно наша героїня керує вчительським хором, хоча й не має спеціальної освіти – навчилася цього ще у шкільні роки від учительки музики. Загалом, усе творче й динамічне близьке цій жінці – по життю активістка.

Тож і нині грає у волейбол і розуміється у спортивному орієнтуванні. А ще хоче записати і тематично згрупувати сошичненський фольклор, аби познайомити молоде покоління з сільськими піснями, перейнятими з материнських уст.

 

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024