Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Текст, відео, фото - Богдан Ліпич
Текст, відео, фото - Богдан Ліпич

«Мову потрібно берегти більше, ніж територію», – Василь Шкляр про окупацію Донбасу

14:38 02.05.2017
1734

Минулого тижня, 26 квітня, Камінь-Каширський вперше відвідав відомий український письменник Василь Шкляр.

У районному будинку культури лауреат Шевченківської премії, «батько українського бестселера» (як називають автора деякі літературні оглядачі), поспілкувався із шанувальниками своєї творчості. Письменник розповідав про окупацію медіапростору України Московією, про реалії українського кіно та екранізацію роману «Чорний ворон. Залишенець», а також ділився поглядами про війну на сході України.


Вітальне слово сказала народний депутат України Ірина Констанкевич.

«Я думаю, що сьогодні ви отримаєте і естетичне задоволення і задоволення ідейне від спілкування із цією геніальною без перебільшення людиною. Пане Василю, дякую вам за те, що ви погодилися приїхати на Волинь, подолати таку велику дорогу і до Каменя-Каширського і буду сподіватися на те, що невдовзі ви приїдете до нас ще з новими книгами, з новими романами», - завершила депутат та надала слово письменнику.



«Христос Воскрес! – привітався Василь. – Насамперед хочу попросити пробачення за те, що ми запізнилися. Повірте, не з моєї вини. Якщо в нас щось не так відбувається – це все з вини депутатів», - пожартував Шкляр, що викликало сміх у залі.

Спілкування з гостем проходило у форматі «питання-відповідь». Дуже часто розповіді про своє життя письменник переплітав з історичним минулим України та реаліями сьогодення.

«Ніколи своє не плекалося, – наголошував письменник про окупацію медіапростору в Україні. – І ми кажемо, що, мовляв, програли інформаційну війну.

А що, ви хоч вели цю війну? Та ніхто із вас та влади не вступав у неї. З піднятими руками прийняли все чужинське і хотіли, щоб на тому виховувалися українці. Так не буває. Сьогодні, коли створили міністерство інформації, щоб кумові дати посаду, а підкумові ще щось – ця ганьба триває. Інформаційний простір в режимі окупації так і працює. Я не знаю, що ще потрібно нашій країні, щоб якось це переінакшити. Дійшло до того, що нам визначають якісь квоти. Нам на нашій землі кажуть, скільки відсотків ми маємо право слухати своїх пісень. Такої ганьби, мабуть, не переживала жодна нація і ця ганьба триває і за цього теж антиукраїнського режиму нинішнього».

Василь Шкляр розповів, що твір «Чорний ворон. Залишенець» став найбільш продаванішим романом сьогодення. Власне, тому талановитого письменника називають «батьком українського бестселера». Читачі нашого району запитали в діяча, чи плануються зйомки фільму за мотивами роману. Пан Василь відповів, що були спроби екранізації чи не кожного його роману, та поклав надію на те, що «Чорного ворона» зніматимуть улітку цього року.

«Сам Ющенко мене викликав і підсмикнувши манжети казав: «Називайте будь-якого режисера в світі і ми сідаємо на літак, летимо та домовляємося. Хоч до Мела Гібсона, хоч до чорта лисого».

Я подивився і думаю: який же ти, чоловіче, наївний. Як же ти був президентом, що навіть не знаєш що, щоб їхати до режисера не потрібно мати українську книжку, а треба мати переклад, а також сценарій... Але після тривалих митарств із «Чорним вороном» нарешті крига скресла. Коли почали фінансувати українське кіно, роман виграв державний тендер і половину фінансування взяла на себе студія «1+1». Фільм буде повнометражний, прокатний варіант для кінотеатрів. А також телевізійна версія на 4 серії.

Я колись вважав, що найбільша проблема в грошах. Тепер думаю, що найбільша проблема в режисерах. Ніхто нічого не знімав. Українське кіно лежало в руїні. Але я маю надію, що цього літа розпочнуться зйомки і дай нам, Боже, удачі в цьому».

Своїми враженнями автор поділився й про фільм канадського режисера Джорджа Менделюка «Гіркі жнива», що вийшов на екрани кінотеатрів близько двох місяців тому .

«Від фільму я не у великому захваті. Але в мене, наприклад, не повертається язик щось зганьбити, якщо щось не вдалося. Потрібно знімати сотні і сотні фільмів, щоб вийшов шедевр. Я подивився, скільки на цей канадський фільм вийшло розгромних рецензій у західній пресі. І з усього ростуть роги Москви, проплачуються рецензії проти наших українських явищ».


З гумором досвідчений письменник розповів про свій творчий шлях.

«В літературу людина приходить через психічні відхилення. Не може нормальний чоловік сісти та писати книжку. Чоловік повинен щось робити руками, але я змалечку дуже любив літературу. Якось так вийшло, що мені було десь років 12, і я любив читати вголос Тараса Шевченка… Маю нахабство собі гадати, що ніхто не розуміє Тараса, як я, бо я вловлюю ту інтонацію, ту магію слова, яку неможливо нічим передати.

Я малий читав «Гайдамаки» і це так подобалося моєму татові, що він збирав своїх знайомих, друзів до хати, наливав їм по чарці, ставив мене на табуретку і казав: «Ану, Василю, читай! Те місце читай, ти ж знаєш!».

А гостей, дядьків цих батько підбирав специфічно. Це були дядько жид дуже симпатичний, лях-поляк, тобто нацменшини. Батько їх збирав і казав, щоб я читав оте місце, де написано «Бийте ляха …..». Коли я починав це читати – діди починали тремтіти, витирати сльози і тоді батько мені казав: «Досить!» та знімав мене з табуретки.

«От якби ти отак міг писати!», – говорив він. Я відповідав: «Тату, так ніхто не зможе, але я напишу ТАКУ книжку про своїх ровесників та їх пригоди, ТАКУ КНИЖКУ!»… І я не мав ні на хвилини сумніву в цьому.

А зупинило мене знаєте що?! Я раптом думаю: «Стій… Отака книжка… Скільки ком, крапок, тире треба розставити… Я не справлюся з тими розділовими знаками, не потягну!». Так я кинув те дохле діло і вступив у Київський державний університет, щоб вивчити розділові знаки.

Якось я писав твір на вільну тему. І в нас була тема: «Труд переростає у красу». Я написав цей твір та ще й вліпив епіграф: «Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два крила: Троянди й виноград – красиве і корисне», – всі ми знаємо ці слова зі школи. І тут мене – бух: «…щастя людського два крила … ». Що треба ставити? Двокрапку чи тире? І так мені стало прикро, бо нас попереджали: якщо ти цитату точно не знаєш – не пхай її, бо це буде груба помилка.

Коли складав екзамени – знайшли ми того Рильського (автора поезії, - ред.), подивилися: я поставив тире, а там двокрапка. Я, звичайно, дуже переживав. І яким же було моє здивування, коли за твір цей отримав п’ятірку! Тоді я зрозумів, що: «Хлопче, писати можна і так, і сяк, і як ти поставиш – так і буде правильно! Сідай і пиши! Вперед!», - ці слова зал підтримав оплесками.

Наступне запитання із залу звучало так: «Пане Василю, скажіть, будь ласка, на вашу думку сучасна українська література доросла до того, щоб мати свого нобелівського лауреата? Василь Шкляр відповів, що звання Нобелівського лауреата не завжди позначає вершину якогось творчого розвитку. І що премію отримає не найталановитіший автор. А письменник специфічний, який легко перекладається іноземними мовами. Чим національно глибший письменник – тим його важче перекласти і неможливо. Наприклад, Тараса Шевченка. Ми хоч і кажемо, що його знає весь світ, але ніхто в нього не вчитається, окрім українця.



Також лауреат Шевченківської премії розповів про своє загострене почуття людської національної гідності та поділився поглядами про війну на сході України.

«Ота ласка Донбасу не варта життів найкращих українців. Мені кажуть, мовляв, ти що, землі збирав, що ти їх розкидаєш? А я так само можу запитати: «А ти народжував тих найкращих українців, що ти їх туди посилаєш?» Якщо хтось має моральне право сказати, що він не віддасть хоч ніготь нашої території, то той чоловік повинен першим стояти з автоматом у самому крайньому рубежі. Якщо ж ні – то стули пельку.

Я багато думав, багато розмовляв з вояками про долю тих земель і завжди казав, що не брешіть: не буде Крим вашим ні завтра, не післязавтра, бо він вашим ніколи і не був. Це була чужина. Це був тягар і ми на сьогодні бачимо, що навіть без Криму, і навіть без тої частки Донбасу можемо обрати нормальний український парламент.

Подивіться на наші здавалося б питомо українські землі: скільки плодять виродків, україножерів, збирається того бидла 300 чоловік і вирішують скільки нам українських пісень послухати. Через те в мене великий протест у душі живе проти того, що сьогодні наша верхівка хоче не Донбас приєднати до України, а Україну до Донбасу. Мова наша понад усе і мову потрібно берегти більше, ніж територію. І варто без цієї нечисті будувати сильну Україну, а потім приєднувати до нас на наших умовах кого завгодно».


Завершуючи розмову, Василь Миколайович додав:

«Випала доля українцям боротися і вже без боротьби й життя свого не уявляють. Хай би там що, а правда за нами. І ми переможемо. Я думаю, що коли ви будете святкувати День перемоги (вже найсвітліше наше свято!) над комуно-фашистською Московією, я приїду і відсвяткуємо разом».

По закінченню зустрічі бібліотекарі нашого району отримали по примірнику книги «Чорний ворон. Залишенець» у подарунок. Кожен з них автор особисто підписав.









Довідка. Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. 1968 року закінчив школу зі срібною медаллю у місті Звенигородка. Навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Шевченка та в Єреванському університеті, де й отримав диплом про вищу освіту.

Працював у пресі, з 1986 року на творчій роботі. Упродовж 1988–1998 рр. займався політичною журналістикою. З 1991 р. член Проводу Української республіканської партії, до 1998 р. прес-секретар УРП. Бував у «гарячих точках». Набутий досвід відтворив у романі «Елементал», змалювавши подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі.

Автор більше десятка книжок, зокрема романів «Тінь сови», «Ностальгія». Роман «Ключ» (1999 р.) неодноразово перевидавався в Україні, перекладений шведською, російською, вірменською мовами.

Член Спілки письменників України та Асоціації укра­їн­ських письменників. Головний редактор видавництва «Дніпро» (2000–2004 рр.). Володіє вірменською мовою. Ав­тор перекладів з вірменської та новогрецької. Значного роз­голосу набув його переклад українською «Тараса Буль­би» Миколи Гоголя, зроблений з першого видання повісті.

Особливий резонанс у суспільстві викликав роман Василя Шкляра «Чорний ворон» («Залишенець»), завдяки якому Василь у 2011 році отримав Шевченківську премію.




Загрузка...
Коментарі

Камінь

15:28 02.05.2017

"без боротьби й життя свого не уявляють.": скоріше всього, що не боряться але відбиваються. Це вже зовсім інше поняття. Відбиватися будемо дуже довго, якщо боротися то немає для того предпосилок. Здається як би українці того хотіли б але Їм хочеться тільки: "своя хата з краю я нічого не знаю".

Камінь

15:55 02.05.2017

"коли ви будете святкувати День перемоги (вже найсвітліше наше свято!) над комуно-фашистською Московією, я приїду і відсвяткуємо разом».": якщо Ми будемо святкувати цей День і якщо він приїде до Нас то це буде навіть не менше свято як Цей день через те що, якщо у центрі міста побудується церква Московського патріархату то Цей день ніколи не настане.

Sterh

16:37 02.05.2017

Гарний та розлогий репортаж вийшов з цієї знакової для району зустрічі, хоча й готувався він чимало часу. Прикро лишень те, що зал заповнений частково, не видко й перших осіб району, навіть з огляду на присутність народного депутата, котра, як я зрозумів організовувала цей візит пана Шкляра на Полісся. Але що тут дивуватись, це ж якби Поплавський чи Вєрка Смердючка завітали - ото був би аншлаг стовідсотково... Це яскравий маркер українськості для міста та району, тому й нема "предпосилок" для боротьби за свою державу! А чужими руками - добре хіба жар загрібати, панове! Недаремно ще не так давно тут планував балотуватися в нардепи Адам Мартинюк, він таки добре знає де розташовані політичні болота...

777

18:38 02.05.2017

Говорять, що А.Мартинюк ще й боввана членіна в Любешові відновив.

Каміню

15:34 03.05.2017

Не "предпосилкі", а українською - передумови. Час свою "мудрість" українською, а не хохлятською висловлювати

Камінь

19:54 03.05.2017

"5:34 03.05.2017": Якщо час порозмовляти, поговорити, побалакати чи інше... про українську мову то давай поговоримо. Такої мови як "хохляцької" у природі немає шановний. Про те де ж ТИ сам навчився української не після того часу бувало коли Я наприклад для тебе вибач на слові "зеленого" ламав імперію йдучи у свій час голосувати за незалежність Української держави. Але й це не в тому річ але в тому, що дійсно я маю вже стільки літ, що у свій час навчався у вищій школі тільки російською мовою і тільки один декан вищої математики який був родом з Львівщини учив Нас українською. Але про те, називати чи прозивати до прикладу літніх людей "хохлами" то вибач шановний Ти хоч і навчився української але культура твоя ще далеко від Неї тому тобі також ще вчитися або твої вже діти тебе поправлять.

Камінь

20:13 03.05.2017

"Митрополит Онуфрій категорично виступив проти української мови в богослужінні":
 

Sterh - Каменю

21:16 03.05.2017

Ця позиція Митрополита Онуфрія(Ореста Березовського) проти української мови в богослужіннях відома ще з 2015 року, відколи розконсервували "з резерву кадрів" РПЦ цю людину, здатну забезпечити її канонічність "на Україні". Хоча, ще благочинний Феодосій Кристецький у Камені -Каширському 25 років тому українською здійснював не тільки проповіді, але й частково вів богослужіння зрозумілою для людей мовою. А зухвалість Онуфрія, яка виражається його словами "Тим, хто хоче "заробити" порятунок, він порадив вивчати церковнослов'янську мову." не тільки недалекоглядна, оскільки це відштовхує від церкви молодь, але й суперечить церковним канонам. Адже здійснення богослужіння українською мовою було санкціоновано ще 6 червня (24 травня за старим стилем) 1921 Синодом православних єпископів України. Синод тоді визначив, що там, де цього бажають дві третини парафіян, богослужіння може відбуватися українською мовою. Це рішення в тому ж році було схвалено Московським Патріархом Тихоном, який визнав, що воно повністю відповідає "духу Православної Церкви".
У 1922 році рішення про дозвіл здійснювати богослужіння українською було підтверджено Київською нарадою православних єпископів України. Помісний Собор УПЦ (МП), що працював 1-3 листопада 1991 року, ще раз підтвердив санкцію на проведення богослужіння українською там, де цього бажають дві третини парафіян.
У 2012 році глава УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) у своїй доповіді на конференції "Українська Православна Церква на межі тисячоліть" цілком схвально відгукнувся про практику здійснення богослужіння українською мовою і заявив про необхідність активізувати в УПЦ перекладацьку діяльність.
Відтак, враховуючи наведене, цілком є підстави вважати, що ми маємо справу не з людиною - священнослужителем вищого сану, яка стоїть на службі українському православ'ю, а представником РПЦ, який забезпечує політику Кремля на "канонической территории" Російської імперії.

777

00:19 04.05.2017

Це ви знову роздратуєте відомого брюнета з сивою бородою.

До 777

07:08 04.05.2017

"Відомий брюнета з сивою бородою."- це ДРОЗД-Михайлюк ?

14 жовтня
Сьогодні
Вчора
12.10.2019
11.10.2019
10.10.2019
09.10.2019
08.10.2019
07.10.2019
06.10.2019
05.10.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин