Жителька села Раків-Ліс виховує двоє своїх та шестеро прийомних дітей
Для кожної дитини мама є уособленням цілого світу.
Мама – це любов, ніжність, турбота. Мама – це радість, це свято, це пісня. Мама – це сонце й вода…
Вона є для неї захистом від найбільших страхів і найавторитетнішим учителем.
Однак, на превеликий жаль, трапляються випадки, коли з різних причин деякі діти залишаються без цієї материнської опіки.
Є й випадки, коли у матерів настільки багато цієї ніжності та любові, що вони готові нею зігріти окрім своїх власних дітей ще й тих, які залишились без опіки найріднішої людини.
І сьогодні, у День матері, ми розповімо саме про такий.
Сус Інна Сергіївна із села Раків-Ліс народила та виховує двох синів Павлика та Валентина. Все життя вона мріяла мати дівчинку і коли їй сказали, що не зможе народити більше дітей, почала подумувати про те, щоб взяти когось із дитбудинку.
Одного разу жінка таки прийняла важливе і правильне рішення, в чому не сумнівається ні трішечки, – взяла під опіку трійко дітей, маму яких позбавили батьківських прав.
Катрусю, Віталіка та Оксанку Денисюків Інна Сергіївна разом із чоловіком Олегом Івановичем взяли до себе в сім’ю п’ять років тому. Тоді дітям було лише по вісім, шість та чотири роки відповідно.
– Було нелегко – зізнається пані Інна. – Нелегко і морально, і фізично. Деякий час було складно звикнути, бо діти, звичайно, зі своїми характерами, вихованням, але дякувати Богу, звиклося. Притерлися один до одного, полюбили один одно. А тепер, здається, вже й схожі стали один на одного.
Найменша Оксанка, якій було лише чотири роки, коли її взяли під опіку, тепер ходить вже у другий клас. Зараз он вона прийшла зі школи, зніяковіла побачивши журналістів, та заховала щось за спиною.
– Що там? – запитала мама.
Зашарівшись дівчинка підбігла до мами і подарувала їй букетик. Ось так щиро вона постійно висловлює свою любов до вже найріднішої у її житті людини. Так і Катруся та Віталік люблять та поважають свою маму.
– Вони і по господарству, і по хаті допомагають, -- розповідає Інна Сергіївна.
Пишається жінка і досягненнями своїх дітей. Показує їхні малюнки, розповідає про їх захоплення.
Наприкінці минулого року сім’я Інни та Олега Сусів вирішили ще взяти трійко дітей під свою опіку.
– Нам запропонували, але спочатку ми мали якесь вагання, чи справимось, -- каже пані Інна. – Однак на думку спали слова «Якщо не я, то хто». Ми з чоловіком розуміли, що цим дітям потрібні батьківські увага та підтримка, турбота. Тож зважилися.
Так у їхній сім’ї ще побільшало дітей.
Богдан, Даринка і Сашко, яким десять, вісім та п’ять років відповідно, оселилися у домі Сусів, і про свій практично не згадують.
– Мені тут добре, мене тут люблять, -- каже Даринка і моститься поближче до мами.
Ми запитали у Інни Сергіївни, чи не шкодує вона, що ще взяла дітей. Все ж таки їй тепер доводиться турбуватися аж про вісьмох.
– Так роботи побільшало тож і фізично стало важче. Але зізнаюся, що до того, як я взяла під опіку дітей, у мене дуже боліла спина, я ледве рухалася, але тепер слава Богу, мені набагато полегшало. Тож тепер, коли скаржуся, що щось болить, мій чоловік навіть жартує, каже, що треба, видно, знову дітей брати, -- сміється жінка.
Ця багатодітна мати переконана, що їхнє з чоловіком рішення взяти дітей під опіку, було правильним.
– Я дуже люблю усіх своїх дітей і за кожним з них болить душа. Зрештою, виховуючи їх, хоч таким чином послужу Господу, -- каже Інна Сергіївна.
І тепер найбільше вона мріє про те, щоб всі її діти виросли та стали хорошими людьми.
Коментарі