«Ніколи не зраджуй. Ні себе, ні когось, ні ідеї», – Анатолій Філюк

Спливає п’ятий рік, відколи Анатолій Філюк веде насичене життя депутата Волинської облради, часто буває у своєму окрузі і тримає руку на пульсі децентралізації та соціально-економічних змін в регіоні.

Він – член постійної комісії обласної ради з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я, материнства та дитинства. Член депутатського об'єднання «Тільки разом».

Насправді ж він не вважає себе публічною особою, але легко спілкується з людьми, вміє пожартувати, нотує яскраві афоризми і любить каву без цукру.

І щоб дізнатися про нього більше, запросили кандидата у депутати обласної ради від Камінь-Каширської громади на відверту розмову.

«Сім’я – моя велика радість»

– Анатолію Миколайовичу, для мене Ви водночас і великоглушанець, і камінь-каширець. Як вийшло так, що Ви – всюди свій?

– Моя мама родом із Каменя-Каширського, а тато – з Великої Глуші, де я ріс і навчався у школі. Колгоспник і медсестра, яку скерували в село, – тут вони і познайомилися. Однак фактично усі літні канікули я проводив у Камені на піску (так казали на місце, де жили дідусь із бабусею).

Після школи вступив у Володимир-Волинський технікум гідромеліорації та механізації сільського господарства, а через рік ми з товаришами за власним бажанням пішли в армію на два роки, служив на флоті.

Повернувшись з війська, я закінчив навчання і працевлаштувався в Камені-Каширському. Тут побудувався, живу, але в рідному селі буваю часто.

– А супутницю життя де зустріли?

– Моя дружина Валентина з Великої Глуші. Тільки от цікаво: вона молодша за мене на якихось два роки, але в школі я її мало помічав. Почали спілкуватися вже потім.

– То Ви в сім`ї старший і головний?

– У сім’ї, мабуть, головна – дружина. Не підкаблучник я, але все-таки вона – модератор сімейного устрою. Я їй довіряю на всі 100 відсотків, завжди в усьому раджуся.

Поки що й донька з онуками мешкають біля нас. Онукові зараз чотири рочки, онучці – півтора. Моя сім’я – моя велика радість.

– Напевно, спостерігаючи за ними, повертаєтеся у свої дитячі роки? Що любив і про що мріяв шестирічний Анатолій Філюк?

– Знаєте, який смак дитинства? Домашні цукрові цукерки-півники. А от найбільше не любив корови пасти і картоплю копати – це для мене дорівнювало самотності (сміється, – авт.).

Обрав технічну освіту, бо близька серцю – батько був механіком. Я постійно їздив з польовою кухнею, яка возила обід комбайнерам. Жив тим.

– Доля повела Вас іншим професійним шляхом, але ж старих ідеалів і цінностей дотримуєтеся? Якими законами керуєтеся у житті?

– Порядність для мене на першому місці. У будь-чому. Так виховали в сім’ї. Щодо цінностей – читаю Біблію, там все написано. Ти маєш бути чесний, справедливий.

Не можеш принести добра – не роби шкоди, не чини зла. І ніколи не зраджуй. Ні себе, ні когось, ні ідеї. Це те, що взяв від батьків і передаю дітям та онукам.

– Ви були першим директором центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді у Камінь-Каширському районі. Для цього спеціально вивчилися на соціального педагога. Чому звільнилися з центру соціальних служб?

– У 2015 році, коли отримав пропозицію балотуватися у депутати Волинської обласної ради від команди Ігоря Палиці, тодішньої політичної сили УКРОП, мені відразу сказали: «Ти про це пошкодуєш». А потім порошенківський губернатор Савченко дав вказівку і мене звільнили, вважай, за ніщо.

Фактично, було три варіанти розвитку подій: вийти з УКРОПу і обрати іншу партію, написати заяву на звільнення або сісти за ґрати за якусь підставу. Я написав заяву за згодою сторін. А нещодавно бачився з Савченком, потисли руки, посміялися з минулого. Він, до слова, зараз теж у команді Ігоря Палиці.

Чи легко бути депутатом?

– Коли я пройшов в обласну раду, Іван Шевчук – мій куратор у соціальній сфері – одним із перших привітав мене і порадив: «Толю, ти там не відсиджуй, а став питання, пиши запити, роби усе, аби підтримати нашу Камінь-Каширщину».

Тож я придивився до досвідчених, активних та пробивних колег і стартував. Запити, запитання на сесіях, робота у депутатських комісіях, зустрічі з виборцями… Мені це подобається.

– Така робота змушує жертвувати спілкуванням з рідними. Невже це не втомлює?

– У мене такий вік, що я можу і хочу віддавати свій час для людей. У сім’ї все добре, будинок збудовано, діти дорослі, підростають онуки.

Велике задоволення – бути корисним громаді. Найкрутіший момент, коли до тебе звернулася людина і ти можеш їй допомогти. Людська вдячність і приязнь – найвища нагорода. А за п’ять років уже є виборці, з якими наче рідня.

– Команда – це ж теж сім’я. Чи дається взнаки різниця статусів, завантаженість? Загалом Ви – командний гравець?

– Командний! У політиці один в полі не воїн. Вона вимагає згуртованості, спільних рішень. Із цим, без перебільшення, пощастило. З нашою народною депутаткою Іриною Констанкевич, як і з головою облради Іриною Вахович, дуже легко комунікувати. Наскільки вони високі за рангом, настільки й прості.

Основне – людські стосунки. Ірина Мирославівна вчить нас працювати «в полях», спілкуватися з людьми. Часто звертаюся до неї по допомогу в розв’язанні тих чи тих питань людей.

А в Камінь-Каширському районі багато співпрацюю із Світланою Сидорук. Її знаю ще з часу роботи в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ми спрацювалися, коли я ще був у комісії соцзахисту щодо надання матеріальної допомоги малозабезпеченим, вона – головою Карасинської сільської ради.

Співпрацюємо у команді й досі. Не перестаю дивуватися її активності як очільниці громади, умінню гуртувати людей, спонукати їх до втілення нових і нових проєктів задля розвитку громади. А разом можна зробити значно більше для нашого майбутнього, для наших дітей.

Анатолій Філюк та Ірина Констанкевич

– Що ефективніше у депутатстві: бути новим чи мати досвід?

– Усе має урівноважуватися. Добре, коли депутат балотується знову: він несе свій досвід і знання, знайомий з округом і людьми. Команда «ЗА Майбутнє» презентує не обіцянки, а вчинки і досвід, тому я тут.

Завдяки одностайній позиції депутатів, які нині представляють монобільшість в облраді, усі питання вирішували швидко та якісно.

Це – важливий фактор продуктивності роботи. Камінь-Каширська ОТГ буде однією із найбільших у Волинській області, а район – найменшим, тож в обласній раді має бути сильне представництво, аби гідно відстояти права кожного населеного пункту.

Вірю, що це нам вдасться, бо в нашій команді – ті, хто вміє працювати разом і робив хороші справи в своїх селах, знає їх перспективи та проблеми і вірить у майбутнє.

– Дотепер Ви опікувалися інфраструктурним розвитком краю і тісно співпрацювали з людьми. На чому будете зосереджувати увагу в подальшому?

– У будь-якому разі я не покину допомагати людям, а в плані їхнього благополуччя вважаю за потрібне зосередити увагу на розвитку дорожньо-транспортної мережі в межах нового району.

Зокрема – збудувати капітальну дорогу до Маневичів через Оленине (це найкоротший шлях звідти до центру повіту в Камені-Каширському) і посприяти збільшенню транспортного потоку для здійснення регулярних пасажирських перевезень в межах Камінь-Каширської ОТГ з напрямку Великої Глуші.

Не менш важливо зберегти водні ресурси у поліських районах, розробити програму заболочення територій Камінь-Каширщини, аби уникнути подальшого пониження ґрунтових вод, а звідси – висихання лісу, зниження врожайності земель сільськогосподарського призначення, збільшення пожеж в екосистемах. Крім того, потрібно повернути в район кошти на покращення матеріальної бази освітніх закладів, забрані через пандемію. Я тут виріс, живу, працював по селах, тому добре знаю, чого вони потребують.