Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Через 30 років знайшли зниклого в Афганістані солдата
Через 30 років знайшли зниклого в Афганістані солдата

Воєнного друга чоловіка з Камінь-Каширського району знайшли в Афганістані через 30 років

09:57 10.04.2018
4027

В Афганістані знайшовся зниклий без вісти солдат-волинянин. У березні учасники української експедиції, котрі займаються у далекій країні пошуком водоносних горизонтів, несподівано виявили в одному з афганських поселень чоловіка, котрий назвався колишнім солдатом радянської армії, що потрапив у полон, прийняв мусульманство і залишився там жити.

Відео зі знайденим чоловіком виклали на ютуб-каналі. На жаль, чоловік забув українську та російську мови, проте все ж повідомив, що він родом з Волині, ‒ повідомляє Вісник+К.

Саме слово «Волинь» він неодноразово казав членам експедиції з України. Проаналізувавши інформацію часів радянсько-афганської війни, автори програми прийшли до висновку, що цим чоловіком, імовірно, є Ігор Білокуров, уродженець села Велика Глуша Любешівського району, котрий пропав без вісти у квітні 1988 року в провінції Кандагар.

Деякі однокласники Білокурова, побачивши відео з незвичайним афганцем, нібито вже впізнали в ньому Ігоря, повідомили рідних.

У селі досі живе мати зниклого без вісти солдата Антоніна Василівна Білокурова. У середині дев’яностих я зустрічався з нею, тоді вона ще вірила, що син її живий. Зі сльозами на очах розповідала, як її материнське серце навіть за тисячі кілометрів відчуло біду. Ігор Білокуров був звичайний сільський хлопець, якому військова служба вбачалася не осоружною повинністю, а почесним обов'язком. Тож до війська пішов з охотою, служив сумлінно, і начальство, помітивши його військові здібності, запропонувало лишитися в армії надстроковиком. Згодом його направили до Ленінграда, в школу прапорщиків. По закінченні отримав наказ – Афганістан...

Дізнавшись про страшне синове призначення, Антоніна Василівна зі сльозами відраджувала. – Ні, не можу, не маю права відмовитися, – відповів.

‒ Не плачте, зі мною буде все гаразд. Я обов'язково повернусь...

Ігорю випало там служити із земляком, хлопцем із сусіднього Камінь-Каширського району. Подружились. А згодом поклялися, що на випадок біди з одним інший відвідає рідних товариша й розповість усю правду. Проте Ігорів друг не зміг повністю виконати братерської клятви, приїхавши після служби у Велику Глушу. Бо не був того чорного дня в частині. А коли приїхав із завдання, побратима ніде не знаходив. Став розпитувати товаришів – ніхто не знає. Звернувся до командира частини, а у відповідь приголомшливе: «А хіба Білокуров не був з тобою у відрядженні?..»

Майже два місяці тривали безрезультатні пошуки, й лише аж тоді командування наважилося повідомити батьків...

Де тільки не їздила, куди не зверталася нещасна мати, шукаючи хоча б слідочок сина: і в Міжнародний Червоний Хрест, і в пакистанське посольство – та все марно... І от як повернулася доля. Якщо, звичайно, той чоловік таки Ігор Білокуров.

Кажуть у селі, Антоніна Василівна знепритомніла, дізнавшись приголомшливу новину. Адже сина вже перестала чекати. Навіть символічну могилу його на сільському кладовищі спорудила.

Символічно, що новина про «воскресіння» волинянина, який зник 30 років у пеклі Афганістану, з’явилася у пасхальні дні. Інакше як дивом цього не назвеш. Історія Ігоря Білокурова дуже актуальна і важлива сьогодні, коли сотні матерів чекають вдома своїх безвісти зниклих дітей, тепер уже на україно-російській війні.

;
Коментарі

Читач

11:03 10.04.2018

Ну добре, цей солдат через тривалий стресовий стан видушив із себе рідну мову. Ймовірніше для того, щоб вижити, треба було стати афганцем. Мабуть він зробив найправильніший вибір – це для тих, хто на цьому сайті глаголить про військовий обов’язок радянського солдата. А ось оці громадяни України з Києва, які досі не знають географії своєї держави, не знають, що є Волинська, а не Луцька область, для кого Афганістан є набагато ближчим, аніж западная Україна – це щось!!! В усіх чотирьох частинах про цю подорож вони щоразу згадують про «наших» совєтскіх… . А хіба, коли вивели армію з Афганістану не знали, що там лишились сотні полонених??? Проте була радянська «честь», був герой Громов. Про яких полонених могла бути мова? Та й полонені не вельми поспішали «дамой» через страх потрапити під кримінал зі звинуваченням у дезертирстві чи державній зраді. Потім прийшла незалежність, розплодились організації ветеранів Афганістану, в Луцьку один Гріша чого вартий – в ногах кожного обласника керівника сидів, і що? Хто про полонених згадав? Добре що «радянські» геолого-археологи знайшли, а хлопець наважився признатись.

Шляхта

14:55 10.04.2018

Дійсно унікальний випадок, якщо це, прости Господи, не рекламний трюк від авторів експедиції, оскільки в наведеному відео досить помітно, що хлопці надто дбають про свою рекламу та поширення відзнятого матеріалу. Чому я таке припустив про трюк? Малоймовірно, аби навіть за 30 років відносно молода людина втратила всю пам'ять, мову та бажання повернутись на свою землю. Можливо, дійсно, відбулись якісь катаклізми, стреси, пов'язані з пам'яттю, поранення в голову, контузія тощо. Щоправда, не виключено, що чоловік, якщо він дійсно з Полісся, через переляк бути засудженим за дезертирство чи полон мовчить вглуху, аби не відповідати за минуле з його особистої чи ні вини. У всякому випадку цей факт набрав розголосу, і справою честі нашої держави, громадських організацій, що об'єднують воїнів-афганців різних рівнів, було б надати правову допомогу цьому чоловікові, його мамі та родині, якщо не в поверненні додому, то, за його згодою, набуття офіційного статусу громадянина тощо. Інша справа, що робити це варто досить делікатно, "нейрохірургічно", адже один невірний, непродуманий крок з боку сторонніх людей може закінчитися трагедією для цього вільного чи не вільного бранця долі. Аби не вийшло, як у тому відомому вислові - хотіли, як краще...

Шляхті

15:31 10.04.2018

Навіть, якщо ця людина вчинила злочин за статею - державна зрада, ніхто не має найменших підстав притягти його до кримінальної відповідальності. По-перше, немає країни СССР, разом з її політичними та правовими вимогами, а по-друге, сплив термін позовної давності.

Шляхта для 15:31 10.04.2018

21:04 10.04.2018

Так я ж і пишу про надання йому "правової допомоги...", аби чоловікові, якщо він цього хоче, розповіли про реалії, права, відповідальність тощо, можливо він ще й не знає, що СССР давно почив у Бозі ))

Іван

21:38 10.04.2018

Схоже, що це він. В сюжеті ТСН, він і мати практично одне лице, а з розповіді побратимів випливає ймовірність, що він попав в полон в результаті контузії. Могла бути втрати пам'яті. Ймовірність дуже висока.

777

23:50 10.04.2018

55 років і життя коту під хвіст через якогось льонця брежнєва з когортою старперів

23 вересня
Сьогодні
Вчора
21.09.2018
20.09.2018
19.09.2018
18.09.2018
17.09.2018
16.09.2018
15.09.2018
14.09.2018
13.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин