Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Як загони УПА врятували місто
Як загони УПА врятували місто

Як загони УПА врятували місто Камінь-Каширський

23:31 20.08.2018
1100

День 20 серпня - 75 річниця бою за Камінь-Каширський.

1943 року загони УПА частково знищили і розігнали гарнізон окупантів, що знаходився у місті. На кілька днів влада у місті перейшла до УПА.

При опрацюванні документів Галузевий державний архів СБУ автор знайшов звіт про напад. Автор звіту підписався як «Хор.Мрія»(хорунжий Мрія).

Без змін та ремарок, відголос минувшини в первозданному вигляді залишив нам один з учасників бою:

« НАСКОК НА КАМІНЬ КОШИРСЬКИЙ.

Поліське місто. Так, як і інші, пишається воно серед лісів. Здається, ліси ці не хочуть дати мешканцям міста бачити все те, що діється навкруги.

Одним одна на середині міста видніє гора, більш схожа до могили. Звуть її тут Горка. Манить до себе кожного, щоб вийти на неї та свобідно подивитись, що діється от тут на близькім Поліссі – зараз на північ за Прип’яттю чи ген-ген далеко на півдні, на Волині.

Та на жаль українець не має «права» вийти на Горку, не міг побачити ширше України.

В цей гарячий час 1943 року на Горці, в старинних мурах, укріпилися німці – тільки вони мали «право» глядіти в простори. Стоять тут в одному будинку 75 німецьких «шуцполіцистів», а в другому будинку зараз побіч мешкало 63-ох польських поліціянтів – що служили в німців, відтак ще дальше 9-ох німаків з СД/гестапо/ і гебітскомісар. На Горку приходили теж часто ще інші німаки з міста, а саме з двох компаній «вермахту» та летовища, яке містилося 2 кілометрів поза містом. Вештались по Горці і грубі німкені, що приїхали тут підгодовуватись.

Камінь Коширський це важна німецька база, звідки гітлерівці безнастанно вистрілювали з гармат по українських селах, звідки часто виїжджали на грабіж і терор сіл, звідки висилали і інші свої криваві «блага».

Місяць серпень був дуже гарячим. Німці підготовлялися перепровести великі облави, «ейнзац» - як вони казали, на поліських теренах. Відділи УПА вже готовились до наскоку на німців. Большевицькі партизани теж готовились до виступу.

В той час у поліській групі УПА «Турів», командиром одного куреня був д.Назар, а командиром розвідки в штабі групи був д.Черник. Ці оба друзі ще в липні 1943 року відбули з-під Картузької Берези в околиці Дивіна важкий рейд, повний боїв з німцями і большевицькими партизанами.

Командир Черник завдяки своїм хитрощам і спритові мав свого розвідника в самому штабі Фьодорова – головного комісара большевицьких партизанських банд. Таким способом вони все знали про найменші рухи та пляни большевиків.

Командування УПА поставило попередити большевиків та 20 серпня наскочити на німців у м. Камені Коширському. Командир Рудий стягнув курінь Назара, який прибрав назву ім.Легенди, а теж сотні Лисого і Кубіка. Сам к-р Рудий підготовив наскок і ним командував.

К-р Черник перебував особисто у місті два дні та тоді точно розвідав розположення ворога.

19 серпня повстанські відділи зібралися в ліску, 12 км від Каменя Коширського.

Уплановано, що вперше до міста закрадеться спеціяльна повстанська група і вона знищить або принайменше стероризує німців на Горці. Інші відділи з 75 мм гавбицею та важким мінометом мали стояти під містом та вдарити щойно пізніше.

Загально всі повстанські відділи були сильні, хрещені вже не одними важкими боями і повинні були це завдання виконати успішно.

Вечором к-р Рудий зібрав усе вояцтво та представив план. Він перш за все запропонував, щоб згодилися добровільці до спеціяльної групи. Завдання цієї групи було важке: треба було вдертися на Горку та мати до діла з 75 плюс 63 плюс 9 ворогами, які мали сильні укріплення, підземні получення-ходи між окремими будинками та криті становища.

Тут виступив к-р Назар та запропонував, щоб до спеціяльної групи увійшли ті повстанці, які відбули з ним геройський рейд з-під Картузької Берези. З групи к-ра Назара виступила двадцятка, а з інших відділів ще 5 повстанців. Таким способом спецгрупа мала всього 30 чоловік на чолі з к-ром Черником. Я теж у цій групі.

К-р Рудий промовив до нас кілька прощальних слів і ми зараз же вирушили, бо вже о год 2-ій по півночі мав розпочатися наскок. Усталено, що наша група опанує Горку, дасть знак – червону ракету, а відділи тоді вистрілять червону на парашуті ракету – і розпічнуть наступ.

Ми запаслись в 4 кулемети, сокири, пилку, ножниці до дроту, ракетники. Кожний з нас мав фінку, пістолю, штилет, сірники, батарейки, кілька гранат і чверть літри бензину. Ми взяли доброго місцевого теренового.

Ніч була ясна, приманчива, як ніколи. Де-не-де лячно, не знаючи горя, побріхували на хуторах собаки.

Вже озвався перший півень, як ми задержались на пів кілометра під містом. Тут ми поскидали чоботи, заховали їх у траві та стали відпочивати, набирати свіжих сил до непевного наскоку.. До Горки було ще пітора кілометра.

Кожен з нас дістав призначене окреме завдання, умовлені клички і знаки.

Година 1.40. Ми вже підходили до перших хат. Місто спало. Тільки зрідка перекликувались між собою півні підміських господарів і до вух долітав повільний стукіт німецьких стеж. Ще з дальшої віддалі долітав гомін німців, що безжурно забавлялися. Повітря було гниле, щось неприємно воняло.

Ми вже між будинками міста. В переді тереновий, за ним Черник, а далі і ми по двох-трьох перекрадалися з тіні в тінь, бо місяць, здавалося, навмисне світив, ясніше сонця.

Нерівно стукотіла кров у жилах. Так як води потоку на ранню весну. Серце билось важко, прискорено. Перед нами… Горка…

Кілька хвилин і ми вже під нею. Притаїлись в тіні кількох кущиків. Чути, як покашлює стійковий німець.

Нас кількох перезізало дроти ножем. Ми поволі підсувались. Виднів осяяний місяцем великий, гарний, двоповерховий будинок. В ньому «шуцполіція».

Тепер скоро вже вилазили ми по доволі стрімкім узбіччю. З-під ніг обсувалася глина від свіжо викопаних ворожих становищ.

Ми вже під самою стіною будинку. Чути кроки стійкового.Показалась нам його тінь…

…Секунда… Кілька здорових рук вхопило спритно ворога так, що він ані писнув і без одного слова негайно повіз на собі в долину двох наших. Глухо тільки закалатав його шолом, що впав на землю. Вороги нас ще не завважили.

Ми розділились на три частини. Одна вскочила у відкриті німецькі становища – чи знали німаки, для чого придасться їхня робота. Друга частина обскочила дряхлий, напів влізлий у землю будинок, де дрімала поліція, та обіллила його бензином. Третя частина вбігла до двоповерхового будинку «щуцполіції».

Тут в одній кімнаті світилось. Це була вартівня. Трьох з наших легенько відчинили двері. Німаки спали на ліжках. На столі, схилившись, куняв командир варти, а в кутку дрімав, сидячи, вайлуватий перекладчик-поляк.

Тихе «генде гох». Ще хвилина… і розброєно 9 німаків, випроваджено та замкнено їх у возівні. Німці поводились послушно, мов «ягнята». Але це вечором вони так голосно лаяли та били безборонних людей. Про це ми довідалися пізніше у місті.

Ці ж німецькі «шуцполіцисти» весною брали участь в мордуванні українського села Кортиліси. Тоді то біля спаленої ними церкви поховали вони в трьох довгих стометрових долах дві і півтисячі /2500/ зовсім невинних стариків, немовлят, юнаків, мужчин і жінок. От «ягнята»!

Повстанці виносили з вартівні першу здобуту в місті зброю.

В той час блиснуло теж вогнем біля будинку польської поліції. Безжальні язики невмолимо тулились до стін облитого бензином будинку. Віконниці були позамкнені. В середині було чути вибухи гранат, це деякі поліцисти розривались гранатами – марно гинули за «нову Європу». Підлі зрадники свого народу.

Тільки один з цих вислужників вискочив у біллі через вікно та почав по нас стріляти.В крісі мав тільки 5 набоїв, але і їх не вспів всіх вистріляти, бо коротка серія нашого автомата зробила йому «несподіванку» - подірявила голову. Так тому катові і треба.

Треба було рішуче братися до будинку «шуцполіції». Він становив ще поважну загрозу на Горці.

Наші позасвічували кишеневі електричні лампи, повісили їх на стінах та готовились опанувати партер і два поверхи.

На другому поверсі хтось вистрілив довгу серію набоїв. Відтак почулись стріли зі всіх сторін, на обидвах поверхах, а гранати вибухали у будинку СД та в цілому місті. Вкінці від вибуху гранати загорівся другий поверх «шуцполіції». Ми старалися вогонь загасити, щоб урятувати багато здобичі, але це нам не вдалося.

Довкола Горки почулися крики німаків. Вони обступили її і почали нас обстрілювати.

Надходила критична хвилина… Або здобудемо, або всі до одного згинемо…

Над містом довго кружляє літак і вистрілює зелені ракети. Ми пізніше довідались, що літак був большевицький і думав, що наскок виконують большевицькі партизани…

Ми вистрілюємо червону ракету. Наші не відзиваються. Минають грізні хвилини вижидання. Мимо цього хлопці не спочивають, а виносять з будинку важкі скриньки з амуніцією, кулемети та інші трофеї.

Минуло 25 хвилин від вистрілу нашої ракети. У східній стороні міста спуринула на парашуті червона ракета, а одночасно два важкі вибухи сколихнули містом. Це починають «говорити» наші. З трьох сторін великим півколом почали наступати. Безперервно вибухали по місті артилерійські та мінометні стрільне, а поміж них уривалися голоси кількох десятків кулеметів. Тільки на південній стороні спокій.

Ситуація на Горці одразу покращала. Німаки, що нас оточили і обстрілювали, відступили з підніжжя гори – самі попадали в окруження. Вогонь, що вибух на другому поверсі і вже переносився на інші, примушував німаків зі «шуцполіції» здаватися.

Наші вскакували у будинок і виносили знову трофеї. Деякі спритно, «на ходу», вдягались у новісінькі німецькі мундири і чоботи. Мимоволі треба було всміхнутись. От спритні, з ними не жалко і вмерти.

Вже світило. На Горці осталися два великі догоряючі вогнища. Бій в місті кипів дальше.

Ще підраховували свої трофеї. На трьох великих підводах було понад 20 000 штук муніції, «максим», 4 інші кулемети, 4 модні МП, 100 штук пістоль, 16 машин до писання, 4 радіоприймачі, один радіонадавчий апарат. Крім цього, ще 11 гарних верхових коней зі сідлами, 7 мотоциклів, легкова автомашина, 6000 пар білля, 600 центнерів солі, понад 500 центнерів муки, 80 центнерів цукру, багато шкіри, мундирів та іншого. У возівні 14 полонених німаків та перекладчик-поляк.

Варто було трудитися.

Над ранок зник з-над міста і большевицький літак…

На Горку почали прибувати повстанці з наших відділів. Прибіг так задиханий, спітнілий, провідник Бересть-Литовської округи – д. Ярбей-Свистун. Він поговорив кілька слів з к-ром Черником та подався до полонених німців.

З возівні почали виходити один по одному дрижачі, перестрашені «шуцполіцисти». Друг Ярбей спитав їх, чи вони брали участь в нападі на Кортиліси. Всі відповіли: «так», але одночасно почали скигліти, «подаруйте!»…а один цілий час повторяв «майн готт, майне фрау, майне кіндер»… От драбуга, коли мордував немовлят у Кортилісах, то не знав, що таке «кіндер», а тепер жебрає прощення.

Друг Ярбай сказав до німаків, що будуть розстріляні за доконані злочини в Кортилісах. Таки на місці, щоб народ бачив, як революція карає нелюдів, німців розстріляно. Справедливість не оминула злочинців.

Нашій спецгрупі наказано опустити Горку, відправити за місто трофеї та там спочивати.

Повстанські сотні били ворога дальше.

Два кілометри поза містом в перших лісних кущах ми побачили цікаву картину. Тут поз’їжджалось зі всіх поблизьких хуторів стільки підвід, що їх не можна було оком зміряти. Вони лявіною котилися в середину міста, щоб звідтам вивозити з німецьких магазинів на збірний повстанський пункт муку, цукор, сіль та інші харчові припаси. Німці стало грабували село, а заміну йому нічого не давали. На півдні міста горів ще бій і тому серед лявіни підвод знайшлися вбиті коні та ранені цивільні підводчики. Цю селянську лявіну вже важко було спинити.

Ми довго не видержали на відпочинку. На власне бажання наша спецгрупа знову пішла в середину міста та тут звели бій з групою німців. Німецькі літуни повтікали в летовище, а інші, ще живі гітлерівці, поховалися у різних закамарках у місті.

Мешканці міста не ходили, а прямо бігали за ними мов зачаровані. Вони показували нам, де можуть бути німці, де їхні помешкання та водили по вулицях. Діти табуном бігали за нами.Старі бабуні витирали від сліз «сухі очі» та часто хрестили нас рукою.

Молодь, хлопці та дівчата, сприймали нас поважно. Деякі з-поміж них давали нам дуже добрі поради – як і де можуть бути німці і звідки можуть наступати. Не обійшлося при цім без жартів та поважних слів первого знайомства.

О год.17-тій наші відділи опустили місто та подались відпочивати на один хутір за ріку Турію. Успіх нашого бою був великий. Відділи УПА мали всього двох легко ранених. Зі спецгрупи нікому нічого не сталось. Зате ворог втратив понад сотку вбитих.

Большевицькі партизани, що журилися кожним нашим успіхом, тепер прямо дуріли. Вони воліли б, щоб краще німаки і нас побили. Підлі агенти Кремля. Рідні брати діявольских гітлерівців!

Вістка по події в місті Камені Коширському рознеслася далеко-далеко… Слава УПА зростала. Непоборна є народна сила.»

Сергій УС

Коментарі

Хрін

14:55 21.08.2018

Ось вам і приклад "співпраці" УПА з гітлерівцями, який розповсюджують антиукраїнські сили з метою дискредитації національного повстанського руху у часи ДСВ та повернення влади Москви у той чи інший спосіб на українські землі. Мені можуть закинути, що до 1943 року таки ж мали місце елементи співпраці українських націоналістів з гітлерівцями, навіть навести конкретні загальновідомі історичні факти тощо. Дійсно, у націоналістичному русі були різні періоди, різні методи боротьби за свою українську державу, як і, врешті, різними були військові загони і підрозділи цього явища. На Поліссі першими взялися за зброю загони Тараса Бульби-Боровця (через це упівців часто називали бульбашами) , саме йому належить авторство вдалої назви УПА, яке згодом перейняли у загальну назву озброєних бійців національно-визвольного руху - бандерівці та мельниківці. Варто зауважити, що Бандера з самих початків відкидав можливість співпраці з Гітлером, як і не схвалював участь українців у національних дивізіях у складі Вермахту, зокрема дивізії СС "Галичина", які утворювалися і в інших державах окупованих гітлерівцями. Андрій Мельник, який був лідером "мельниківців", на початках боротьби допускав ситуативну співпрацю з німецькими військами, оскільки ті декларували у своєму збройному поході звільнення українських земель від більшовицької влади, утворення національної української держави, розвиток демократії і т. ін. "визволительство", що б означало європеїзацію у звільнених від Сталіна територіях. Не маючи своєї держави, свого війська та інших необхідних речей, мельниківці вважали, що співпраця, переговори, участь у різних ситуативних "альянсах", військових об'єднаннях, тій же дивізії СС "Галичині", як інструмент творення своєї держави, допустиме, вона дасть змогу сформувати хоча б якийсь базис для майбутньої держави. Життя показало, що окупантів добрих не буває незалежно від їх політичного кольору, обіцянок і декларацій. Проголошення Акту відновлення України Ярославом Стецьком у Львові 30.06.1941 року одразу ж розставило крапки над "і" у відносинах з гітлерівцями, а підтримка Бандерою цього акту потягнула за собою негайний його арешт та ізоляцію у німецьких тюрмах. У початковий період ДСВ, зокрема з 1939 до 1941 року, коли ще не було таких масових розстрілів мирного населення, масового геноциду, страшних катівень в концтаборах німцями на окупованих територіях, українські націоналісти до певної міри "співпрацювали" з німаками, йдучи у органи влади на "визволених" територіях, зокрема у місцеву поліцію, старостами тощо, брали участь у творенні у селах українських шкіл тощо. Бо це була ніби звичайна війна, яку все одно не зупинити. Але, починаючи з червня 1941 року, особливо після відходу радянської влади із Західних областей України, яка залишила біля 20 тис. осіб вбитими арештованих місцевих українців у радянських тюрмах Луцька, Львова, Дрогобича та інших великих і менших міст краю, національні сили зрозуміли, що вірити не можна нікому! З того часу фактично організований збройний спротив ворогам України всіх мастей був супроти всіх окупантів - німецького, польського та радянського! Ще не всі сприймають однозначно цей рух навіть сьогодні, хтось каже, що вбивали брат-брата, українець-українця, була жорстокість, несправедливість тощо. Але хіба війна буває милосердною, безкровною і толерантною? Так, якщо сусід зрадив свій народ, пішов служити на окупанта, часто аби врятувати свою сім'ю від голоду чи й з щирих переконань, - інші бачили у цьому лишень зраду. Нині ж на Сході України також по-різному оцінюють цю війну за свою землю і державу. Частина людей сьогодні, можливо, і на західних землях, хочуть миру за будь-яку ціну, у т.ч. і через втрату території, аби лишень зупинити вбивства. Але поступки ворогу, як показує життя, не мають межі. Події у 1943 році, а це було лишень через якихось 20 літ після Першої світової війни, коли ціна людського життя часто не коштувала й ламаного гроша, в ліс йшли різні люди, але у цілому - українці вели свою національно-визвольну боротьбу, йшли шляхом абсолютно всіх інших держав, бо своя держава ще нікому не впала з неба! Такі, на жаль, реалії, така правда, і ми ще не стоїмо на порозі своєї вільної держави, ми лишень "гонимо у вікна і двері" чужинців, зайд, звільняємося від своїх злодіїв, ледарів, неуків та інших паразитів, що заважають стати повноправним народом у європейській сім'ї. А легко у цій боротьбі не було ще ніколи і нікому, як і того спекотного серпня 1943 року у нашому рідному місті...

777

00:13 22.08.2018

І хто ж такі ледарі? Пяниці?

Камінь

10:58 22.08.2018

На жаль сьогодні 75 річчя цієї події не відзначили ні на місцевому рівні ні на державному ні на якому. Навіть так звані хвальоні націоналісти-народники, а надто Мер К-Каширська який себе позиціонує майже як націіоналістом, народником які майже як 20 років піаряться на цих подіях й кожного року несуть квіти до постаментів, хрестів які присвячені цим подіям ніхто, нічого не проявив, а ні найменшої зацікавленості хоч би поговорити. Історія їх не цікавить. Їх цікавить бабло та "дитяче світле свято" у той час між іншим коли біля семи нових мікрорайонів немають електричного освітлення.

15 листопада
Вчора
13.11.2018
12.11.2018
11.11.2018
10.11.2018
09.11.2018
08.11.2018
07.11.2018
06.11.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин