Чим унікальна Різдво-Богородична церква Каменя-Каширського з майже 300-літньою історією
-
-
>
-
>
-
>
11643
Церква Різдва Пресвятої Богородиці – окраса і духовна святиня міста і всього Камінь-Каширського краю.
Вона є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення і однією з найстаріших дерев’яних церков на Волині. Цьогоріч виповнюється 295 років з часу її побудови.
У минулому на її місці стояла стара Пречистенська церква. У кінці 17 ст. вона входила до Володимирської унійної єпархії Камінь-Кошарської протопопії.
Найраніша згадка про неї, яку вдалось виявити, датується 8 груднем 1695 р.: тоді генеральний візитатор у супроводі представників роду Красіцьких, парафіян та пароха Павла Баланди проводили ревізію церковного майна. У візитаціях перелічено, які саме церковні предмети знаходились на той час у церкві. З-поміж іншого це був рукопис Євангелії в срібному окладі, служебник Віленського друку, два дзвони на дзвіниці, свідоцтв і пом’яника не виявлено. Стара церква мала навколо будівлі опасання (це невисокий критий пасаж, що оточує будівлю з трьох боків, окрім сходу і, як правило, служить для хресних ходів). На час обстеження частина опасання навколо церкви була втрачена. Ще в документах вказано, що священик Павло Баланда служить в церкві впродовж 12 років, однак нічого нового для неї не придбав. Наступному священику Януарію Огурцевичу під час візиту в січні 1705 р. було вказано, аби той постарався придбати для церкви краще начиння і правильні богослужбові книги. Фундував будівництво цієї церкви Адам Олександр Сангушко.
Нинішня церква Різдва Богородиці була побудована у 1723 р. на кошти парафіян і місцевого поміщика графа Красицького, хорунжого надвірного литовського. На той час це була територія села Воля поблизу міста; нині – вулиця Воля (в радянський період – Ворошилова, пізніше – 50 років Жовтня ) Камінь-Каширської міської ради.
Церква побудована вівтарем на південь. Тридільна, із соснового тесаного дерева у формі продовгуватого хреста. Стоїть на кам’яному фундаменті, обшальована дошками, покрита бляхою.
Збудували церкву трикупольною. Однак у 1880 р. купол на західній стороні розібрали й на його місці звели трьохярусну шатрову дзвіницю. Внаслідок цієї перебудови частково були втрачені закладені спочатку форми, властиві народній дерев’яній архітектурі Волині.
На дзвіниці було 5 дзвонів без написів. У 1876 р. в інтер’єрі церкви було оновлено трьохярусний іконостас і з північної сторони облаштовані хори.
У 1835 р. на Волині побував митрополит Литовський Іосиф Семашко, котрий відзначився активною діяльністю щодо з’єднання унійних церков з православ’ям. Тоді ж він відвідав парафії Каменя-Каширського, а вже в 1839 р., після скасування української греко-католицької церкви, всі три парафії міста відійшли до православ’я. На той час храми були ветхі й потребували ремонтних робіт. До 1854 р. всі церкви в Камені-Каширському, в тому числі й Різдво-Богородичний храм, були відремонтовані; кошти для цього надали місцеві поміщики.
У 1836 р. розпорядженням Литовського єпархіального керівництва псаломщиком Різдво-Богородичної церкви був призначений Іаков Созонтович, «уродженець містечка Каменокоширського», випускник Жировицької семінарії Слонінського повіту.
11 липня 1910 р. проводилася страхова оцінка Різдво-Богородичної церкви м. Каменно-Коширська, котра входила до 5-го благочинного округу Волинської єпархії. У страховому описі зазначено її розміри, кількість вікон, дверей, а також вказано, що церква оббита дошками, ззовні та всередині пофарбована олійною фарбою, покрита бляхою зеленого кольору. Страховики оцінили церкву разом з іконостасом та дзвіницею на суму 3000 руб. На той час церкві належало ряд дерев’яних будівель, зведених у 1902 р., зокрема: 2 клуні, 3 хліви, конюшня, будинок для псаломщика. З північно-східної сторони стояв великий дерев’яний, покритий гонтом будинок для священика. Це був великий дім, що мав 13 вікон, 8 двостулкових і 3 одностулкових дверей, 2 груби і 1 кухонну піч. Загалом, страхова оцінка всього майна Різдво-Богородичної церкви, враховуючи церкву з іконостасом та дзвіницею,. становила 4350 руб. (для порівняння: батон житнього свіжого хліба вагою 400 г вартував 4 коп., чоботи ялові – 5 руб.,хороша дійна корова – від 60 руб.).
Страховий документ підписали: священики Андрій Пилипук (Пилипчук ?, написано нерозбірливо), Анатолій Скаліцький, Петро Гутовський, ?, псаломщик Осип Лещинський, церковний староста Семен Склезь, від імені містян – Іван Гембик, «за нього неграмотного і за себе» – П.Мельник.
1927 року в місті сталася велика пожежа. Згоріло багато будинків, в тому числі й притчових. Різдво-Богородична церква дала розпорядження використати 10% мита від вирубки 300 сосен в церковному лісі для будівництва нових і ремонту пошкоджених будівель для притчу, а дерево, яке лишалося після основної вирубки, – застосувати для огорожі міських кладовищ. Про це зазначено у церковних документах кінця 1927 - поч. 1928 рр., що зберігаються у Камінь-Каширському краєзнавчому музеї.
У 1926 р. священиком Різдво-Богородичної церкви був о. Микола Гуранович, на початку 1928 р. – о. Є. Коваль, у 1932 р. – о. Трохим Соловей. Священики каміньських церков передавали своїм парафіянам для читання газету «Слово» і журнал «Воскресное чтение».
До грудня 1938 р. обов’язки псаломщика у Камені-Каширському виконував о. Володимир (Кульчинський); згодом він був рукоположений у диякони архієпископом Антонієм (Марценко), а у вересні 1941 р. ним же висвячений в ієреї. Відтоді ж о. Володимир був направлений на парафію Різдво-Богородичної церкви. Отець Володимир походив із сім`ї відомого на Волині священичого роду Кульчинських. Весною 1947 р., коли о. Володимир уже служив у Видерті, його заарештували за зв’язки з повстанцями. До літа 1956 р. він відбував покарання на шахтах далекої і холодної Воркути. Помер о. Володимир у серпні 1980 р.; похований у с. Бережниця Дубровицького району Рівненської області.
У кінці 1950-х рр. з’явилася тенденція закриття храмів і зняття з реєстру релігійних громад. Причиною таких дій була нібито недостатня кількість священиків і аварійний стан церков, які потребували проведення об’ємних ремонтних робіт. До речі, в 1964 р. першою в місті була зруйнована Свято-Миколаївська церква з 1780 р. У той же час стояло питання закриття Різдво-Богородичного храму, позаяк в аварійному стані була дзвіниця і ремонту потребувала підлога в церкві та східці. Парафіяни власними зусиллями зробили всі необхідні лагодження і вимагали відновлення функціонування храму. Однак Богослужіння вже проводились лише на великі свята, рідко здійснювались треби. Непевний і загрозливий для громади й існування церкви період тягнувся з 1951 до 1965 рр. У 1957 р. завдяки неймовірним старанням настоятеля о. Миколи Роздяловського, старости Мефодія Мельника і парафіян вдалося замінити покрівлю храму, провести інші ремонтні роботи і таким чином уникнути небезпеки закриття церкви. В акті про технічний стан споруди від 21.06.1965 р. вже зазначено, що «храм повністю придатний для подальшого користування».
Отож, настоятелем храму з 1951 р. став о. Микола Роздяловський, а церковним старостою, як уже зазначалося вище, – Мельник Мефодій Тимофійович. До свята Пасхи резолюцією Єпископа Волинського і Рівненського Палладія від 02.03.1953 р. священик о. Микола Роздяловський був нагороджений саном протоієрея, а церковний староста – Похвальним Листом. До слова, проживав священик із сім`єю по вулиці Ворошилова (тепер – Воля) в будинку під номером 105.
Народився о. Микола Роздяловський 1903 р. в містечку Городна тоді Пінського повіту Мінської губернії (нині – село Городна Столинського району Брестської області Білорусі. До речі, це поселення згадується в одній з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім»). У період міжвоєнної Польщі вчителював у Малориті, служив у польському війську. У 1931 р. одружився з Надією Пашкевич. У воєнні роки служив на парафії у с. Верхи. Парафіянам запам’ятався тим, що рятував місцевих євреїв від переслідувань нацистів, переховуючи на горищі своєї оселі. Він свідомо ризикував життям родини, але, як священик, поступити інакше не міг, бо розумів, що людське життя – найбільший дар від Бога.. Доживав віку О.Микола Роздяловський у с. Нова Миша Барановицького району на Білорусі, там похований. Його нащадки нині мешкають у Камені-Каширському і в Мінську.
У березні 1953 р. псаломщик Різдво-Богородичної парафії Черномиз Феофан Потапович був зачислений у заштат, а восени на цю посаду призначили Чирка Мефодія Федоровича, котрий працював тут до травня 1954 р. Відтоді обов’язки псаломщика тимчасово виконувала дружина священика Надія Михайлівна.
Варто сказати, що в 50-х роках були періоди, коли Богослужіння в усіх трьох храмах міста почергово проводив один і то й же священик. Відомо, що в цей час у місті служили о. Григорій Демчук, о. Віктор Перхорович, о. Григорій Римарчук та о. Микола Роздяловський.
Протягом 1953 р. у Різдво-Богородичному храмі було проведено такі треби (згідно церковних документів):
І кв. ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.
Хрещень: 16 7 13 7
Шлюбів: 0 6 1 0
Поховань: 7 6 3 6
На кінець 1954 р. до парафії належало 249 дворів.
На початку 60-х рр. ХХ ст. у церкві побував український мистецтвознавець та архітектор Григорій Логвин. Він був вражений монументальністю і архітектурними формами поліського храму: «Цей невеликий храм завдяки надзвичайно лаконічним і крупним формам бань, з барочними покрівлями і широкими підбанниками великих маківок, виглядає досить монументальним. [… ] Переступивши поріг храму, глядач опиняється в бабинці. Тут на нього сильне враження справляє фігурний виріз у стіні для з’єднання простору бабинця і центральної бані. Ніби граючись, майстер одним махом окреслив його невибагливу форму, що в силуеті повторює або нагадує обрис барочної присадкуватої грушовидної бані».
З 1965 по 1990 рр. настоятелем храму був протоієрей Феодосій Кристецький. Народився на Рівненщині, закінчив Ленінградську духовну семінарію і до приїзду в Камінь служив на парафіях у Берестечку. Згодом о.Феодосій став благочинним Камінь-Каширського й Любешівського районів. Мудрий, благочестивий, він був незмінним і вельми шанованим духівником багатьох краян. Після відновлення і відкриття центральної Свято-Іллінської церкви, о. Феодосій перейшов служити у відбудований храм. Тоді ж він організував хресний хід, під час якого частина церковного начиння із Різдво-Богородичного храму була перенесена у Свято-Іллінський.
З грудня 1992-го до 1994-го рр. на парафії служив о. Микола Смолярчук. Опісля до весни 1999 р. церквою опікувався священик Богдан Андрійчук. А з 22.04.1999 р. і донині настоятелем Різдво-Богородичної церкви є протоієрей Юрій Михайлов, призначений на парафію Указом архієпископа Луцького і Волинського Ніфонта.
Храм не припиняв своєї діяльності з часу існування. У минулому до парафії входили села Гута-Камінська, Яловацьк, Клітицьк і Підцир`я, а в міжвоєнний період ще ряд хуторів та село Єзюрки (в оригіналі – Озеро). Такий склад парафії зберігався допоки в селах відновили свою діяльність місцеві храми або були побудовані нові. Як-от: 1989 р. у Гуті-Камінській розпочав богослужіння храм Усікновення глави св. Іоанна Предтечі, 2001 р. у Клітицьку був зведений новий храм Різдва Христового, який, окрім місцевих жителів, стали відвідувати парафіяни з Яловацька, а підцир`ївські селяни, котрі вже ходили в міський Свято-Іллінський храм, – у 2006 р. побудували церкву святих Петра і Павла.
Різдво-Богородична церква унікальна ще й тому, що має пречудові ікони «Богородиця Одигитрія» і «Спас Вседержитель» – пам`ятки волинської школи українського середньовічного малярства. Фахівці датують їх початком 16 ст., тобто вони старіші, аніж сама церква. Щирі молитви, вознесені до ікон і непохитна віра творять дива, вони особливо шановані жителями міста і прочанами.
На закономірне запитання, як з’явилися ці парні ікони в Камені, відповідь дає мистецтвознавець Володимир Александрович. Він вважає, що ікони – це придане сестри князя Костянтина Острозького, яка була одружена з князем Андрієм Олександровичем Сангушком, тодішнім власником частини Каменя-Каширського.
Ряд предметів з Різдво-Богородичної церкви зберігається в Камінь-Каширському кразнавчому музеї. Серед них – фрагменти найстарішого на Волині католицького дерев’яного різьбленого вівтаря з І пол. 17 ст. Останнє століття вівтар використовувався як горнє місце.
На початок 2000-х рр. церква потребувала ремонту, зокрема – заміни куполів, які поволі, але безупинно змінювали кут нахилу. З 2006-го р. у храмі проведено великий об’єм ремонтних робіт: замінили і укріпили куполи, обшалювали ззовні новими дошками, замінили бокові іконостаси, зробили новий розпис стін, упорядкували церковне подвір`я. Отець. Юрій Михайлов добре дбає про збереження довіреного йому храму – пам`ятки національного значення. Щодо особистої життєвої позиції, то нині він активно співпрацює з волонтерами і відзначений медаллю «За гідність і патріотизм». Значну організаційну роботу в господарській частині проводить староста Леонід Дрегель; у 2015 р. Волинська єпархія УПЦ нагородила його медаллю «Волинської ікони Пресвятої Богородиці».
Загалом, жителі Волі – парафіяни церкви, небайдужі та відповідальні, – сумлінно бережуть свою святиню. Завдяки усім цим людям церква й донині доволі красива і ошатна.
… У недільні та святкові дні Воля стає особливо велелюдна: то парафіяни й прочани тягнуться до святині, щоб піднести подячні молитви Пресвятій Богородиці за просвітлення сердець і даровану благодать над поліським краєм.
Наталія Пась,
директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
о.Юрій Михайлов,
настоятель Різдво-Богородичної церкви.
Передрук заборонено
Коментарі