Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Тиждень по Томосу: які настрої у волинського духовенства і чому

13:15 14.01.2019
1181

Відтоді, як Томос приземлився у Києві, минуло тільки 7 днів, але щодня є парафії, які залишають лоно Московського патріархату і приєднуються до Православної Церкви України. Не оминули такі новини й Волинь. Район.in.ua вивідував, що відбувається у середовищі духовенства з Волині.

Першою перейшла громада у Нововолинську, згодом почався перехід громади храму у Красноволі Маневицького району, на Різдво ж доленосне рішення прийняли настоятель та прихожани Свято-Різдво-Богородичного храму села Мерви, що на Горохівщині. Згодом – ще дві громади – у селах Новостав Горохівського і Мизово Страровижівського районів. Визначаються парафії також у Берестечку, Кутрові на Горохівщині. У Красноволі ж взагалі стався безпрецедентний випадок: 13 січня парафіяни храму не пустили на недільну службу єпископа Нафанаїла та священиків Волинської єпархії УПЦ (МП).

Не з чуток відомо, що значна частина волинського духовенства, попри те, що підтримує ідею автокефалії, насторожено ставиться до новоутвореної церкви. Причин цьому можна виокремити кілька.

По-перше, священики бояться втратити свої парафії, адже їхнє служіння повністю під владою єпархіального архієрея.

По-друге, багато в кого з панотців були відкриті конфлікти з представниками колишнього Київського патріархату. Ті методи, які застосовувалися обома сторонами у 90-х роках минулого століття і згодом у 2014-му не сприяли утвердженню єдності. Їх важко виправдати навіть з морального боку. З уст парафіян линули і подекуди линуть і до сьогодні образи і прокльони один на одного, люди інколи ворогують цілими селами, або ж і родинами.

Читайте також: Роман Скірак: «Моїм парафіянам більше не казатимуть, що вони ходять у неправильну церкву»

По-третє, дехто зі священиків Московського патріархату боїться, що у новій церкві їх називатимуть «москалями», «п’ятою колоною», «пособниками Путіна» і т.д. Хоча церковне керівництво й проти цього, але з уст парафіян такі заклики, на жаль, лунають.

По-четверте, в УПЦ (МП) сказали прямо: якщо йдете в ПЦУ, одразу отримаєте на руки указ про заборону в служінні. Таку долю, зокрема, розділили отець Павло Кліцук із Мерви, що разом із громадою приєднався до Православної Церкви України, а протодиякона Віктора Мартиненка, який відомий тим, що колись був проклятий одіозним митрополитом Павлом («Пашою-мереседесом») те, що засудив владику за порівняння Януковича з Ісусом Христом, заборонили у служінні взагалі за те що… служив із кліриками Вселенського патріархату. До слова, цей клірик – архімандрит Михаїл Аніщенко, який служив у храмі Всіх Святих землі Волинської у Луцьку, останні 10 років навчався у Греції і потім звершував служіння настоятелем храму Аліпія Стовпника Константинопольського патріархату в Анталії. 12 січня стало відомо, що Михаїл Аніщенко став Главою ставропігії Константинопольського патріархату у Києві.

Читайте також: Духовенство Волинської єпархії засвідчило підтримку митрополиту Онуфрію

«Протягом останніх 25 років були УПЦ МП і УПЦ КП. У Московському патріархаті була тисяча священиків не через те, що ми дуже любимо Москву, а через те, що ми дорожили канонічністю. УПЦ МП була канонічною, а КП – ні. І ось благословенний час настав, про який люди просили і за який молилися 25 років, – обидві церкви стали канонічними. І основного аргументу на користь МП більше немає. Або ти в канонічній українській церкві, або в канонічній московській», – сказав отець Віктор Мартиненко у коментарі Громадському інтерактивному телебаченню.

До слова, отець Віктор жорстоко і влучно розкритикував указ про заборону йому у священнослужінні, оскільки він не мав ні канонічного, ні догматичного, ні євангельського, ні церковно-правового підґрунтя.

Детально читайте: Покарали гірше, ніж єретиків, – протодиякон Віктор Мартиненко публічно і «по канонах» відповів Володимирському митрополиту

«Оскільки я клірик Православної Церкви України, будь-які рішення архієреїв Московського патріархату щодо мене уже не мають жодної канонічної сили», – прокоментував свою заборону у служінні від єпископа Нафанаїла отець Павло Кліцук.

Детально читайте: На Горохівщині громада МП увійшла в ПЦУ. ОФІЦІЙНО

Та все ж, на Волині є громади, що не злякалися труднощів і приєдналися до нової церкви. Зокрема, майже 90% прихожан виступили за перехід до ПЦУ у Красноволі. Ініціаторка приєднання Галина Світач розповіла, що місцевий священик селян не підтримав.

«Він сказав категорично, що не перейде. Ми написали листа про рішення громади до митрополита Михаїла. Поки що нам ще не прислали нового священика, але повідомляють, що це однозначно станеться незабаром», – додала пані Галина.

Військовий капелан, настоятель луцького храму святого Іова Почаївського отець Олександр Вронський вважає, що на Волині є чимало священиків УПЦ (МП), які хотіли б приєднатися до ПЦУ.

«Багато чекали Томосу, його підписання. Це був стримуючий фактор. Зараз отці це питання обговорюють на своїх парафіях, вислуховують усі «за» і «проти». Я думаю, що перейде багато громад, бо люди духовно прозріли і перед священиками піднімають це питання. Хоча священики бояться, що у них заберуть парафії, що їх переведуть, але кажу однозначно, що якщо переходить громада і священик, то його ніхто зі свого храму не забере, він лишається зі своєю паствою. Якщо служили церковнослов’янською і важко перейти на українську, то є певний перехідний період», – мовить отець Олександр.

Як бути, коли громада за перехід до ПЦУ, а священик проти? Отець Олександр Вронський пояснює:

«Усе в руках громади. Якщо громада вирішить, що храм має перейти до ПЦУ, то вона запропонує священику приєднатися до них. Якщо священик відмовиться, він може служити й далі в РПЦвУ, а громада і храмове приміщення може змінити юрисдикцію як і з настоятелем, так і без нього».

На запитання, як бути священикам Московського патріархату із побоюваннями, що у новій церкві їх називатимуть «москалями», «п’ятою колоною», «пособниками Путіна» і т.д., отець Олександр додає:

«Ми будуємо Церкву на любові. Те, що було вчора, було вчора і, не дай Боже, буде завтра. Я на Різдво був у Святій Софії на службі і дуже приємно було причащатися з однієї чаші зі священиками і навіть архієреями, що ще нещодавно були у Московському патріархаті. Це неймовірне відчуття єднання. Це треба відчути. Я противник того, щоб, не дай Бог, хтось цим людям дорікав, що «ви не такі», бо таким чином ми нічого не доб’ємося, ми повинні з любов’ю об’єднувати навколо Церкви, а не дорікати».

Священик Ковельського районного деканату Матвій Олійник (Свято-Пантелеймонівська парафія селища Люблинець) так оцінює сучасні церковні події в Україні:

«Те, що у 2018 році постало питання Томосу, що відбувся довгоочікуваний Об’єднавчий Собор, утворена незалежна Церква – це все результат щирих молитов українців. До цього йшли десятиліттями, адже люди вірили, що настане той час, коли нададуть автокефалію Українській Церкві і ми будемо незалежними від Москви. На жаль, зі сторони священиків Московського патріархату йде інформація, що ми хочемо розколоти, захопити, спалити їхні церкви. Знаю, що в храмах Московського патріархату про Томос абсолютно нічого не говорять. Кажуть тільки, що то Порошенко зробив свою церкву і з того нічого не буде. По навколишніх селах Ковельського району чую, що люди збирають підписи, вони хочуть єднання. На верху ієрархи сядуть, поспілкуються і об’єднаються, а як на низу примирити й об’єднати громади? Адже, в першу чергу, виникають родинні суперечки: батьки туди, діти сюди… Прикро чути те, що священиків Московського патріархату залякує та шантажує їхнє керівництво з Києва. Тут, на єпархіях, настоятелям храмів наказали не йти на діалог і не спілкуватися з представниками Київського патріархату, а тримати, як у них кажуть, «православну віру».


Хто ж приймає рішення про перехід? Отець Матвій додає:

«Тепер не священик, а громада вирішує, чи їй належати до Української помісної церкви, або стати частиною російської церкви в Україні, молитися мовою, якою вважає за потрібно. Священик, якщо не підтримує вибір громади, йде з парафії. Адже тут рушійною силою є саме громада, яка проводить збори і якщо дві третіх людей проголосують за те, щоб бути в помісній церкві, вони реєструють це рішення, їдуть до архієрея, засвідчують свою позицію та втілюють задумане в життя. Одни священик з Ковельщини сказав, що зніме ризи, але в помісну церкву не піде. Звісно, в кожного своя думка, але якщо настоятель дорожить своєю громадою, то він піде за нею, а якщо не розділяє вибору парафіян, залишити їх. Вірю, що свідомість людей виросте, вони прокинуться і зрозуміють, що Об’єднана церква – це підтвердження унезалежнення української держави і Церкви».

На жаль, звертаючись за коментарями до священиків Московського патріархату, стосовно переходу громад до Православної Церкви України, журналісти чули відмовки: «Офіційна думка нашої Церкви на сайті єпархії. За коментарями звертайтеся до благочинних». До прес-секретаря єпархії Олега Точинського також не вдалося додзвонитися. А ті представники духовенства, які погодилися говорити, здебільшого висловлювалися направах анонімності.

Читайте також: Як Петро Ратенський з Волині переніс Київську митрополію у Москву, і що з того вийшло

Дмитро РУДКІВ

Коментарі

Шляхта

15:05 14.01.2019

Цим повідомленням сайт РАЙОН підтверджує нейтральність у висвітленні життя Волинського краю, незаангажованість у прихильності до тієї чи іншої конфесії, оскільки зволікання з повідомленнями про творення ПЦУ на Волині, зокрема у сусідньому районі в с. Красноволя, подекуди могло наштовхувати на протилежну думку. Така позиція, сподіваюся, не є вимушеною, вона є чи буде правилом у подальшій діяльності цього ЗМІ. Також вірю, що український патріотизм світлої пам'яті Івана Корсака рано чи пізно твердо зорієнтує у цьому і започатковані ним медіа. Ця ремарка на моє переконання конче необхідна, позаяк висвітлення діяльності Волинської єпархії УПЦ МП, зокрема її єпископів Ніфонта та Нафанаїла свого часу було більш промовистим, аніж буденне, часто складалось враження про переслідування якоїсь хронікально- пропагандистської мети на користь Московського Патріархату у цьому напрямку.
Щодо побоювань окремих священників про "московське" минуле їхньої діяльності, можливі докори про це у майбутньому тощо. Скажу прямо, ми всі у більшій чи меншій мірі родом з тієї московщини, ми "вольно чи невольно" є продуктом того часу чи впливу і не завтра це завершиться. Інша справа, що частина людей більше освічена, більш здатна до аналізу та синтезу подій і фактів, в силу різних причин отримала таке виховання у сім'ї та родині, коли вона сміливіше висловлює свою думку та заявляє про свою проукраїнську позицію. Московський Патріархат не був якоюсь підпільною організацією, він до 2014 року відкрито майже не закликав до зради українських інтересів, хоча не треба було бути академіком, аби знати історію цієї проімперської релігійної організації, яка була і залишається на службі у Кремля. Особливо відверто ця служба проявилась з приходом Патріарха Кирила, який з молодих літ на єдиному, а пізніше центральному телеканалі ОРТ, щонеділі о 9-30 ранку перед мегапопулярною телепередачею "Пока все дома" розповідав про "духовне", яке звісно що освячувалось атеїстичною владою Кремля. Звісно, що на ту пору людям в Україні, котрі обрали своїм ремеслом, своїм життям - служіння Богу, бажання стати духовними слугами свого народу великого вибору не було. А, якщо точніше, то не було жодного, оскільки окрім переслідуваних протестантів та підпільних греко-католиків за Союзу інших дозволених християнських конфесій не існувало. То ж тільки телепень тепер може дорікати про московську конфесію священнику, тим паче, що таке говорити може тільки та людина, яка й "Отче наш" не завжди з першого разу скаже безпомилково. Відтак, звинувачувати священника у МП, це все одно, що дорікати моєму дідові у членстві в колгоспі, коли був вибір лишень між колгоспом і Сибіром. Інша справа, що, як кажуть, доганяти поїзд також не зовсім зручно. Зрозуміло, що першим виявляти ініціативу про перехід з МП до ПЦУ також не з медом, оскільки можна почути у спину сичання "канонічних" про зраду. Але жодної зради нема, адже Київська Митрополія була поглинута Московським патріархатом при аншлюсі Русі Московією після Переяславської Ради. Тепер, коли постала Українська незалежна держава, вона мусить мати свою Помісну Церкву і це тільки сприятиме налагодженню сякого-такого діалогу з росіянами, оскільки ми є вимушеними сусідами, але вже на рівних і у канонічному відношенні у т.ч. Кремль своїми руками, особливо впродовж останніх років розривав по живому цю колишню завойовану військами Мурав'йова "єдність", робив все, аби відновилась Київська Митрополія, що згодом переросте у Патріархат.
А якщо, шановні друзі, говорити трохи менш дипломатично, а це зумовлено обставинами, коли у когось зі священників МП вистачає глузду і совісті співслужити та перебувати під одним омофором з тими, котрі благословляють бойовиків ОРДЛО на вбивства українців, то нехай ті залишаються з цим статус-кво... Це буде принаймні чесно!

Свідомий

16:27 14.01.2019

Якби нині ще був живий, царство йому небесне, Феодосій Кристецький, вірю, що він одним з перших підтримав ЄПЦ України!

Читач

18:38 14.01.2019

Мабуть таки не «по Томосу», а з Томосом, оскільки це документ, а не період життя. По-друге, ще рано фанфарувати з приводу успіхів, бо повної юридичної сили Томос набув лише 09 січня 2019 року, в день, коли його підписали всі члени Синоду. По-третє, варто зважати на те, що переважна кількість «московських, священників, згідно традиціям РПЦ, особливим розумом не відрізняється. В релігії загалом і християнстві зокрема вони мало що тямлять, так сяк вміють вести служби, одним словом – є ритуальними працівниками. Серед членів релігійних громад можна знайти значно грамотніших і толковіших. Тому на 75% залежить від активності громад. По-четверте, в релігійних громадах, особливо на Поліссі на сході України чимало таких, для кого немає значення чия церква, аби була. Тому допоки вони віруватимуть своїм «московським» попам, доти нічого не робитимуть для переходу в ПЦУ. По-п’яте, майже вся керівна верхівка УПЦ-МП прив’язана до ФСБ. Когось на чомусь підловили, когось ще за молоду в семінарії завербували, як покійного Ніфонта. Когось просто підкупили.

Томос

15:19 15.01.2019

Всі все про всіх знають, про Ніфонта, Стефана з чадами, Сабодана, та інших церковників... Шановні, дла чого вам в ПЦУ чи СЦУ, хай Мицько пояснить як правильно, приймати цих персонажів, своїми кадрами їх заместіть і все буде О'К, чи нема ким? От питання...

*Томосу*

16:07 15.01.2019

А для чого оте "заместіть"? Парафіяни на зборах приймають рішення про перехід до ПЦУ, складають відповідний акт і звертаються з пропозицією до свого попа, аби він прийняв рішення про перехід разом з громадою під омофор української церкви. Для очищення від "московщини" новіату варто тричі одноосібно помолитися за гріхи минулого, тричі разом з громадою молитовно обійти навколо приміщення церкви і покропити її освяченою на Йордан водою. От і вся церемонія! Люди ж наші, священники наші українські, храми належать громаді, то ж цього всього достатньо, аби перестати служити Москві і віднині постати складовою канонічної Єдиної Православної церкви України. З часом всі парафії підуть таким же шляхом, оскільки все буде Україна. Ну хіба хтось з бабусь утре перелякану сльозу, як колись їхні предки тамували жаль за усопшим Сталіном, пізніше Брежнєвим, а нещодавно - за "завчасно" поваленою скульптурою Леніна у центрі Києва, бо ж то, бачте, пам'ятка архітектури...
П.С. Іллінську церкву у Камені колись у 70-і роки довели до майже остаточного руйнування саме з Москви, а порятували ж її таки місцеві поліщуки. Чи не так? Нині ж українську Церкву у широкому розумінні цього слова також порятують наші люди. Потрібно щоб тільки знайшлись перші сміливці, як та бабця у 70-і, котра півроку ночувала і днювала біля дверей Іллінської святині з більш як 250 літньою історією українського духу! Тоді цій бабусі було значно складніше, аніж нинішній громаді у своїй державі... Чи знову киватимемо, аби приїхав до Каменя Порошенко, бо він має всім зробити добро в Україні?

17 липня
Сьогодні
Вчора
15.07.2019
14.07.2019
13.07.2019
12.07.2019
11.07.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин