Лютий Томос: як і чому на Волині парафії йдуть в ПЦУ  

Українська православна церква Московського патріархату на Волині поступово втрачає свої позиції: понад 50 громад храмів області висловилися за перехід до Православної Церкви України. Тільки за перші дві неділі лютого історичне рішення прийняло 28 парафій.

Процеси переходів парафій, особливо у селах, відбуваються по різному. Одні священики підтримують своїх прихожан, інші – мирно віддають ключі від храму, треті – довго і подекуди й агресивно «відстоюють канонічну церкву». Попри те, що окремі ЗМі, у тому числі проросійські, хочуть показати ситуацію на Волині як приклад міжконфесійної ворожнечі, ніде не знайшлося благодатного грунту для повноцінної картинки: волянини прощаються з Московським патріархатом у цивілізований спосіб. Район.in.ua проаналізував, які передумови спряли тому, що православні волиняни так зраділи Томосу і які є тонкі місця на межі конфесій.

Читайте також: «У Садів приїхав Інтер робити картинку», – жителі села

Волинь з її двома відносно проукраїнськими єпархіями МП у церковних колах називали «пороховою бочкою». Саме з Волині линули заклики до церковного керівництва надати канонічну автокефалію церкві України. Тобто, волинські священики й архієреї не були проти незалежності УПЦ, просто казали, що з цією справою не варто поспішати.

Усе ж, у громадськості виникає чимало питань щодо переходів волинських парафій. Зокрема, багато хто запитує, чому священики не переходили раніше до лона уже ліквідованого Київського патріархату. Річ у тім, що виплекане покійним митрополитом Ніфонтом священство не лише гідно виконувало свої обов’язки, а й щиро любило Україну, її народ, людяно ставилося до прихожан. Волинська духовна семінарія була однією з небагатьох у РПЦ, де викладання велося українською мовою. І сам владика Ніфонт не виступав проти служб українською, а серед архієреїв УПЦ його називали «помірковано проукраїнським».

Так само складалися справи й у Володимир-Волинській єпархії, яку в різний час очолювали владика Симеон (Шостацький), який взяв участь в Об’єднавчому соборі і нині є постійним членом Священного Синоду ПЦУ, владика Никодим (Горенко) та нинішній її керівник – митрополит Володимир (Мельник). Священики ліберально ставилися до прихожан, враховували їх побажання щодо служіння рідною мовою, допомагали воїнам АТО та ООС, сім’ям загиблих, поранених.

владика Симеон (Шостацький)

На єпархіальному рівні у Луцьку (до приходу єпископа Нафанаїла) реалізовувалося багато значних соціально-просвітницьких проектів під керівництвом отців Миколая Бондарука, Валентина Марчука, й самого владики митрополита Ніфонта. Тому громади й не задумувалися про перехід в УПЦ КП, адже і служби велися рідною мовою, де цього хотіли прихожани, і просвітницька робота у єпархії була добре налагоджена.

Ситуація у Волинській єпархії загострилася з приходом нового єпископа Нафанаїла. Звільнивши отця Валентина Марчука, Нафанаїл на його місце призначив уродженця Росії Олега Точинського (у профілі на Facebook місцем народження вказане місто Білогорськ Амурської області РФ), відомого своєю промосковською риторикою в соцмережах і резонансними коментарями про церковну ситуацію на Волині для російських ЗМІ. У Волинській духовній семінарії почалося викладання російською, зникли й занепали більшість відомих на всю Україну соціальних проектів, закрилися телепередачі. Така ситуація викликала обурення у духовенства.

Олег Точинський

Але навіть після отримання Томосу про автокефалію більшість священноначалля Волинської єпархії УПЦ МП не підтримали ПЦУ. Чому?

По-перше, багато хто зі священиків боїться отримати на руки указ про заборону в священнослужінні. А в обох єпархіях, як це показує історія отців Віктора Мартиненка, Павла Кліцука, Дмитра Фенюка, Віктора Павленка, такі укази виписують швидко.

По-друге, багато хто чекає не лише становлення, а й утвердження нової Церкви. Такі священики прямо кажуть: «А от що буде, як ми перейдемо, а ПЦУ через певний час розвалиться? Залишимося ні з чим».

По-третє, є на Волині й промосковське крило священиків, думку яких важко переломити. Нерідко вони нав’язують своє бачення і прихожанам. Протягом останніх двох місяців у багатьох храмах, громади яких вирішили приєднатися до ПЦУ, виникали конфлікти між настоятелем та прихожанами. Помилкове переконання настоятеля, що храм – його власність часто приводило аж до заворушень. Так, зокрема, були провокації у Скобелці на Горохівщині, у Нічогівці та Красноволі на Маневиччині, у Берестечку. 

Цікава історія сталася у селі Положево Шацького району. Місцевий храм там був зведений на ділянці, що перебуває у приватній власності настоятеля Світязького Свято-Петро-Павлівського монастиря архімандрита Арсенія (Василя Дем’янчука). До того ж, релігійної громади цього храму… не зареєстрували. Тепер, коли більшість прихожан висловлюються за перехід до ПЦУ, виходить, що храм, який вони будували спільними силами, їм не належить. У цій ситуації усі крапки над і може розставити лише суд.

Архімандрит Арсеній (Василь Дем’янчук)

А от 10 лютого священик із Борискович Горохівського району приєднався разом із парафією до ПЦУ, щоправда, не у єпархію до владики Михаїла, а в склад колишньої Волинсько-Рівненської єпархії УАПЦ, а нині Рівненсько-Сарненської єпархії ПЦУ під керівництвом владики Гавриїла (Кризини). Таке рішення, розповідають, було зумовлене багатьма конфліктами священиків УПЦ МП із кліриками Горохівського деканату ПЦУ.

Цікавим фактом є те, що представники УПЦ МП не мають майнових чи інших претензій до тих громад, які приєдналися до ПЦУ разом із настоятелем. Лише публікують указ про заборону останнього.

Загалом, у єпархіях УПЦ МП вважають, що законними парафіяльні збори є лише тоді, коли їх скликав та очолив настоятель. Водночас, у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» немає прямої вказівки на те, що парафіяльні збори має скликати й очолювати саме настоятель. Проте, у цьому ж законі зазначено, що парафія може вільно змінити підлеглість, якщо цього бажають 2/3 прихожан.

У світлі подій у багатьох волинських селах, де священики не підтримали перехід до ПЦУ, представники Волинської та Володимир-Волинської єпархій скликали альтернативні парафіяльні збори, які засвідчували «вірність митрополиту Онуфрію».

І хоча кількість членів цих зібрань була у десятки разів менша, ніж прихильників приєднання до ПЦУ, речники єпархій називали саме їх повнотою церковної громади села. Багато справ щодо визнання легітимності рішень зборів за перехід до ПЦУ, єпархії УПЦ МП оскаржують в суді.

Читайте також: На Горохівщині назріває суд за церкву

Привертають увагу і гучні заяви представників Волинської єпархії УПЦ МП про те, що якщо громада перейшла і забрала приміщення, а настоятель цього рішення не підтримав, то передача майна є незаконною. Хоча в цьому питанні законодавство теж не на боці МП, важливо лише, щоб громади ПЦУ були швидко й правильно зареєстровані. Зрештою, Волинська область нині – друга в Україні за кількістю переходів парафій до Православної Церкви України.

Дмитро РУДКІВ