Можна! Якщо до цього залучаться широкі верстви поліщуків. Саме поліщуків, бо навіть найкращі консультанти і тренери з Луцька чи навіть самого Києва не зможуть зробити те, чого не хочуть місцеві.
Місцева більшість звикла, що демократія – це вибори, але не знає, або не розуміє, що демократія – це і свобода слова, і, не обмежене владою, право на інформацію. Звичайно не йдеться про державну таємницю чи конфіденційну інформацію, тобто види інформації, доступ до яких обмежено законом. Законом, а не приватним рішенням якогось можновладця.
Свобода слова – це право пересічного громадянина вільно звертатись до будь-якого органу влади чи його представника, критикувати їх, і навіть кпинити з них, в тому числі у вигляді сатиричних малюнків, шаржів, фотожаб та іншого, що не заборонено законом.
Доступ до інформації є продовженням свободи слова. Громадянин має знати все, що робить влада чи її представники, навіть про їх особисте життя. Недарма навіть депутати повинні подавати декларацію про свої доходи, а незабаром звітуватимуться про свої та своїх родичів доходи та видатки. Наразі таке встановлено за суддями.
Свобода слова і доступ до інформації унеможливлює зловживання владою або використання її виключно в особистих інтересах. Це по-перше. А по-друге, доступ до інформації, так чи інакше, перетворює пересічного громадянина на співучасника господарських, адміністративних та політичних процесів.
Україна рушила в бік децентралізації. Це коли справи в громадах вирішує місцева влада за активної участі членів громади. Децентралізація – це коли громада знає про проблеми і дає доручення місцевій владі ці проблеми вирішити. Громада оцінює не лише результат, а й процес вирішення. Скажімо, ефективність використання бюджетних коштів. Скільки сплачено за те, що коштує дешевше. Чи не придбано чогось неякісного.
За українським законодавством кожний член громади є співвласником бюджетних коштів і всього комунального майна. Він може про це не знати, як це є зараз, але тоді є ризик, що сільській голова чи сільські депутати, а як правило голова в купі з депутатами можуть робити те, що називається зловживання владою, корупція. Члени громади можуть і повинні знати про те, що вони є співвласниками, і тоді зловживати буде важче. Члени громади повинні не тільки знайти, а й контролювати використання спільної власності, і тоді зловживати буде неможливо, а на депутатські посади та посаду голови шахраї не підуть.
Це і є демократією. Тобто, це не тільки голосування. Це можливість брати участь у вирішенні певних питань. Меншою мірою це можливо на загально державному рівні – тут може бути застосований лише референдум, або судові позови щодо певних державних установ чи осіб. Натомість, на місцевому рівні, особливо в сільських громадах, малих містах, навіть таких як Луцьк, співучасть у вирішенні питань, які мають соціальне, господарське, культурницьке значення має бути щонайширшою. Тоді вчасно робитиметься те, що вчасно треба зробити, робитиметься так, як треба зробити. Тобто для людей, а не тільки для начальства.
Але що ми нині маємо?! Ми маємо продовження тоталітаризму. Чи як писали в радянських газети – владне чванство.
Звернулися цього року в Камінь-Каширському районі група селян до свого, тобто Клітицького сільського голови Склезя Степана Степановича зі зверненням.
Мовляв, «Відповідно Закону України «Про звернення громадян», в порядку створення додаткових можливостей виконання Закону України «Про відкритість використання публічних коштів» на території Клітицької сільської ради, з метою створення додаткових умов запобігання корупції, забезпечення прозорості обігу громадських бюджетних коштів, з огляду на те, що переважна кількість представників Клітицької сільської громади не має доступу до Єдиного порталу використання публічних коштів, пропонуємо ухвалити рішення сільської ради, яким, починаючи з 01.06.2016 року усю інформацію щодо бюджетних коштів Клітицької ради розміщувати на паперових носіях на спеціально виготовлених стендах в усіх селах, що входять до Клітицької сільської ради.
Інформація має стосуватись наступних питань: а) затверджений сільською радою бюджет на поточний календарний рік з постатейним його розподілом; б) виплачена (станом на кожний календарний місяць) заробітна плата та додаткові виплати посадовим особам згідно штатних розписів органу сільської ради та інших установ; в) щоквартальна інформація про надходження до бюджету та джерела надходження; г) щоквартальна інформація про виконання та статті використання бюджетних коштів. Вище зазначену інформацію пропонуємо оприлюднювати за запропонованими зразками, проект якого додається». І відповідно додали зразки.
Голова миттєво скликав раду, яка вирішила, чомусь керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і навіть Законом України «Про доступ до публічної інформації» – «…відмовити в колективному зверненні в задоволенні даного звернення…». А далі про те, що він, тобто голова з членами виконкому та депутатами вже все написав.
Не буду коментувати дивний стиль письма голови, який явно не зрозумів, що підписав, не буду ставити запитання – до чого тут 26 стаття та Закон «Про доступ до публічної інформації», який говорить не про відмову, а про обов’язковість надання інформації та встановлює відповідальність за ненадання. Не буду питати, чому голова з депутатами пропустили Закон «Про відкритість використання публічних коштів». Зверну увагу лише на те, що голова Степан Склезь, в найкращих традиціях, керуючись власними потребами та незнанням законодавства – вказав селянам на місце, яке він для них знайшов.
Селяни виявились наполегливими і один з них подав пану Склезю ще одне звернення: «Відповідно норм законів України «Про доступ до публічної інформації»; «Про звернення громадян»; «Про місцеве самоврядування в Україні»; «Про відкритість використання публічних коштів», Прошу надати мені, в письмовій офіційній формі, відомості про бюджет та його виконання у першому-другому кварталах 2016 року Клітицької сільської ради. А саме, відомості: текст затвердженого сільською радою бюджету на 2016 рік.» та іншу «інформацію за запропонованими таблицями».
Окрилений першим успіхом, голова Склезь не забарився з відповіддю, яку можна переказати таким чином – «Не дам, бо вже не дав».
Тепер селяни мають всі підстави звернутись в оновлену останнім часом прокуратуру зі скаргою на дії голови, який порушив їх права, зазначені в низці чинних законів України. Або в суд, на який чекає оновлення.
Створити нове, можна лише поваливши старе. Старе валити, від старого відмовлятись дуже важко, бо треба змінювати свою свідомість. І якщо, бодай третина, селян найближчим часом зрозуміють, що їхня доля в їхніх руках, що Київ послав їм «човна» у вигляді Законів, що сідати в цей «човен» вони мають самі, і гребти мають самі. Тоді житимуть селяни так, як це належить жити українцям – народу європейському.
Вероніка РОМАНОВИЧ, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Камінь-Каширського району