Томосова сотня: скільки парафій і як попрощалися з московським патріархатом

21 Січня 2019, 14:00

4371

Церквоні збори у селі Брониця

Від Різдва до Водохреща уже 107 громад УПЦ МП зробили вибір на користь Православної церкви України.

Хвиля переходу релігійних громад УПЦ МП під юрисдикцію тоді ще Київського патріархату розпочалася ще у 2014 році. З початком бойових дій на Донбасі в окремих парафіях ініціювали збори, опитування, збір підписів. Тоді в Україні відбулися переходи понад 70 громад. Не обійшлося і без силового захоплення храмів, кримінальних справ і судових процесів. Окремі з них тривають досі.

Після отримання Томоса процес переходу церковних громад до Православної церкви України триває. Найбільше парафій, які приєдналися до ПЦУ, у Вінницькій області. За – проголосували майже тридцять парафій. За порадами, як правильно це зробити, люди звертаються до єпархії: просять роз'яснень, а іноді і нових священиків. Це і не дивно, адже митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький) – один із двох архієреїв УПЦ (МП), що взяли участь в Об’єднавчому соборі.

Найактивніше віряни УПЦ (МП) також переходять на заході України: на Львівщині, Волині, Хмельниччині, Буковині, Тернопільщині… Також переходять до ПЦУ і в центральній Україні – на Черкащині, Дніпропетровщині, Чернігівщині та у Києві. 20 січня навіть одна з громад Луганщини оголосила про своє бажання перейти до ПЦУ – у селі Веселе Старобільського району.

Загалом за даними Вікіпедії, станом на 20 січня 2019 року понад 107 громад УПЦ (МП) перейшли до ПЦУ.

Парафії переходять по різному. Іноді громада храму самостійно вирішує це питання самостійно, іноді до людей долучається настоятель. У деяких випадках парафіяни розділяються на два табори і не можуть дійти згоди. Зараз також окремі священики називають проблемою те, що громади ще не можуть перереєструвати документи.

«Ми перереєструємо громаду тоді, коли отримає державну реєстрацію сама Православна Церква України. Але проблеми в цьому не бачу: головне реєстрація не на папері, а перед Богом», – мовив настоятель Свято-Різдво-Богородичного храму села Мерви Горохівського району отець Павло Кліцук.

При переході парафій виникають і конфлікти. Часто збори громади намагаються зірвати представники єпархії, що приїжджають для підтримки місцевого настоятеля. Один з таких випадків трапився, зокрема, у селі Красноволя на Волині, де громада, яка перейшла до Православної церкви України, не впустила до Свято-Михайлівського храму єпископа московського патріархату Нафанаїла та інших священиків, які підпорядковуються Московському патріархату. Напружена ситуація була у селі Брониця Камінь-Каширського району.

Читайте також: «Привезли тітушок з Луцька», – Майя Москвич розказала про церквоний конфлікт у рідному селі на Маневиччині

Непросто дався перехід і у селі Скобелка Горохівського району. Громада, пори опір настоятеля отця Назарія Філіповича (його дядько – скандальний митрополит Павло (Лебідь), та привезених ним «тітушок», віддала понад 800 голосів за перехід до Православної церкви України. Сама ситуація, що складалася під час зборів 20 січня навколо храму ледь не призвела до бійки між обома сторонами конфлікту.

Чи не після кожного такого переходу прес-служба Волинської єпархії УПЦ МП повідомляє, що це відбувалися збори територіальної громади села, а от релігійна громада залишилася у «підлеглості» УПЦ МП.

Верховна Рада України 17 січня прийняла закон, який вирішив основні проблеми, які виникали у парафіян, що хотіли змінити церковну юрисдикцію. Відповідно основним власником церковного майна і будівлі є громада храму. Якщо 2/3 громади хочуть змінити юрисдикцію, вони проводять голосування, завіряють відповідне рішення своїми підписами і вносять зміни до статуту парафії. Та частина парафіян, що не згодна з рішенням громади може створити свою громаду і молитися в іншому місці, або укласти договір з іншою громадою про почергове служіння у храмі.

Водночас, чимало експертів зазначають, що процес визнання приналежності парафіян до єдиної Православної церкви в Україні має відбуватись поступальними кроками, аби це не призвело до швидкої радикалізації суспільства. Крім того цьому процесу не повинна заважати політична складова.

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко) у інтерв’ю «UAportal» зазначив, що попри затвердження відповідного законопроекту, не варто очікувати лавиноподібного процесу переходів, але варто очікувати, що новий закон стане стимулом і можливістю для більш вільного приєднання парафій до Православної церкви України.

«Цей закон, власне кажучи, є актуальним і для колишнього Київського патріархату, і для колишньої Автокефальної церкви. Адже вони теж повинні приєднатися до Православної церкви України, вони теж повинні провести у себе в парафіях подібного роду обговорення цього питання і голосування. В даному випадку ми повинні говорити про два моменти. Про більшу демократичність, якщо говорити світською мовою, і про відродження певної соборності, правильного соборноправ'я, оскільки тепер без вказівки «зверху», без вказівки єпархіального управління, без тиску священика громада сама може визначити свою юрисдикційну приналежність», – мовив владика Олександр.

Читайте також: Тиждень по Томосу: які настрої у волинського духовенства і чому

Дмитро РУДКІВ

Коментарі

22 Січня 2019, 11:38

Зайдіть на офіційний сайт РПЦ-МП і почитайте заголовки головної сторінки: «Блаженніший Митрополит Онуфрій: Бог екзаменує нас на вірність Істині (відео); КИЕВ. Верховная Рада приняла рейдерский законопроект №4128; КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Онуфрий совершил Литургию в день Обрезания Господня в Киево-Печерской Лавре; Архиепископ Феодосий: «Государство начало понемногу переходить от запугиваний верующих к репрессиям против Украинской Православной Церкви»; Рождественское послание Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла; КИЕВ. Рождественское послание Предстоятеля Украинской Православной Церкви». Сайт називається – «Україна православна». А тепер зверніть увагу на мову публікацій, а вистачить снаги прочитати – на зміст та спрямованість публікацій. І після цього вони будуть казати про те, що це незалежна від Росії Православна церква. Станом на 20 січня 2019 року перейшло 110 громад. Якщо щомісяця переходитиме така кількість громад в ПЦУ, без прискорення, то до 31 грудня 2019 року перейде мінімум 1200 громад. Це здається половина від загальної кількості громад УПЦ-МП. На той час вони вже на законних підставах називатимуться РПЦ

22 Січня 2019, 12:29

А зайдіть на сайт Константинопольського патріархату, Там не має СЦУ-ПЦУ-УПЦ КП серед автокефальних церков.

22 Січня 2019, 12:44

10:29, а отєц звєздоній є на тому сайті?

22 Січня 2019, 15:36

Мені дуже сподобалось ім’я звездоній, не дарма написане з малої літери. Я б до такого ніколи б не додумався, можливо тому, що не володію російським «матом». Але тепер знатиму, що усі висловлювання представників, поки що, УПЦ-МП, називатиму «рефлексіями звездонія». Саме рефлексії, а не висловлювання, бо висловлювання будується таким сяким попереднім осмисленням, а не різким приливом крови до головного мозку. Шановні «звездонії», - йдеться про офіційний сайт, поки що УПЦ-МП, а не про офіційний сайт Константинопільського Патріархату. Про що написано на офіційному сайті Константинопільського Патріархату є окремою темою, яку ви, якщо знаєте мови, якими він подається, можете залюбки розповісти на цьому сайті. Але перед тим, помолившись і заспокоївшись, подруживши зі своєю головою і серцем, прочитайте текст Томосу, наданого 06 січня 2019 року Православній Церкві України. Наперед, вважаю за честь, маю попередити, що цим Документом Православній Церкві України надано автокефалію, якої досі не має, і ніколи не отримує УПЦ-МП. Бо. Бо, поки що УПЦ-МП, це є лише територіальним підрозділом РПЦ, яка таки має автокефалію. Наразі ще ніхто цю автокефалію РПЦ, на основі документів, не оскаржив. Але все може бути. УПЦ-МП виникла 1990 року після тепер відомого засідання Політбюро ЦК КПСС. Комуністи зрозуміли небезпеку православного руху в тодішній УРСР і вирішили його очолити, аби контролювати. Таким чином народилась УПЦ-МП. Але 1991 році СРСР розвалився, КПСС заборонили, КГБ на якийсь час втратив господарів і роботу. Цим скористались, непогано тоді попрацював і, до того очильник УПЦ-МП Філарет, утворили УПЦ-КП. Робилось все звичайно поспіхом, залишки КГБ в Росії та й в Україні не дрімали, і замість однієї омріяної УПЦ-КП, виникла ще УАПЦ та таки залишилась УПЦ-МП. Залишитись їй вдалось тому, що проти ночі або й в ніч напередодні об’єднавчого Собору передзвонили багатьом єпископам і попередили про оприлюднення їх КГБ-досьє в разі відходу від УПЦ-МП. Серед попереджених були і майбутній митрополіт Онуфрій і Ніфонт, і багато багато інших, які є живими та здатні чинити опір розростанню Православній Церкві України. Про інше розповім пізніше

22 Січня 2019, 20:21

В. Войнович: "Отец Звездоний, генерал-майор религиозной службы, первый заместитель Главкомписа по духовному окормлению, Четвертый член Юбилейного Пятиугольника".

23 Січня 2019, 10:59

все це порошенківський передвиборчий піар,бо філарет боровся за незалежну церкву,а петя просто поміняв підпорядкування,знаю скажете росія - агресор,але ж пцу ніхто до цієї пори так і не визнав,не ідентифікував як рівносильну іншим( крім Стамбула)."Обгортка красива,а начинка - ні"

23 Січня 2019, 12:50

Підтримую вашу позицію, але хочу добавити ще кілька ремарок до Вашого коментаря. Почну з того, що у передостанньому реченні у текст вкралася помилка, бо замість Ніфонта, який упокоївся не так давно, там мало бути церковне ім'я єпископа Нафанаїла. Думаю, що хто у темі, то так і зрозумів. Водночас, хочу підкреслити деякі деталі щодо стриманого переходу парафіяльних громад з МП до ПЦУ. Цей процес дійсно гальмується залякуванням московських батюшок можливим відкриттям на них внутрішніх досьє, особливо у частині, яка розкриває регулярні фінансові "дотації для єдності Церкви" з Центру, особливо суттєві останнім часом. Окрім того, внутрішніми каналами серед кліру МП розповсюджується тверда "інсайдерська інформація" про те, що Порох вибори програє, що ПЦУ - явище тимчасове, що незабаром буде пряме вторгнення військ Росії на територію України, що навіть у випадку виграшу ПОПа на виборах у Парламент прийдуть проросійські депутатські сили і т.п., яких військово підтримає Кремль. Поширюються внутрішніми каналами також й інші кремлівські пропагандонські штучки. Ну і, звичайно, кілька недавніх соборів/зборів/зустрічей у центрі та на місцях єпископату, духовенства з церемонією публічної клятви всіх московських діячів на Біблії, на миро та мощах святих, особисті підписи священичого люду на документах про єдність РПЦ, незламність московського духу - роблять свою справу. Згадайте реверанси з пропозицією Порошенка зустрітися з єпископатом МП у Києві на нейтральній території в Українському домі. Тоді за пропозицією з Москви ця зустріч швиденько була перефоматована у "запрошення" Президента України на килим до Києво-Печерської Лаври, яка у результаті для Москви закінчилася "пшиком", якщо не рахувати чергової клятви з особистими підписами всіх єпископів залишитися у єдності з Кирилом і Путіним. Кирило тепер робить всі можливі і навіть не можливі речі для збереження УПЦ МП, оскільки під ним серйозно захитався патріарший трон через втрату канонічної території України і Томос. Путін публічно заявив про це росіянам, демонстративно відсадивши Кирила від себе на одній з урочистостей у театральній ложі, при цьому по єзуїтськи залишивши порожнім місце поряд себе, де зазвичай сидів Патріарх. Для Путіна це важливо, адже така сакральна жертва є єдиним способом відвести від себе коханого одну з найгустіших хмар над собою, оскільки Томос не тільки розрубав пуповину, яка зв'язувала Росію з Україною на рівні "біосу" в імперській машині- "комп'ютері", не тільки суттєво зміцнив Константинопольський Патріархат у якості ІІ Риму, але й вніс тектонічний розлам у геополітичний розклад, котрий перекреслив трьохсотлітню мрію Москви про ІІІ Рим. Ігнорування Кирила Путіним виразилось і у тому, що він полетів на Йордан до Петербурзьких Владик, один з яких є претендентом на Патріарший куколь РПЦ. Цей розлогий матеріал я виклав через те, що простий український люд, особливо старшого віку, у силу різних причин всього цього не розуміє і ще не скоро осягне, однак молодь повинна знати такі речі. Ну і є ж ще й інші дрібніші причини, які зумовлюють спокійну форму переходу громад до ПЦУ - ще ж навіть не було офіційної інтронізації Митрополита Епіфанія на посаді, Москва вилазить зі шкіри, аби хоч якось гальмувати дружнє визнання Помісними церквами світу нової автокефальної церкви ще до офіційного входження на посаду Епіфанія. Ну і наша традиційна інертність до всього, у першу чергу до осмислення подій, фактів і явищ... Щодо наших земляків у районі, то серйозну сум'ятицю у голови людей вносить голова райради В. Сус, котрий демонстративно підтримує, сподіваюсь, безкорисливу дружбу з благочинним МП, ну, хіба, розраховує на взаємну підтримку московитами його кандидатури на майбутніх місцевих виборах, якось же потрібно дотримати себе і дружину до офіційного виходу обох на пенсію за віком, доки чорнобильське законодавство дозволяє це зробити у молодшому віці.

23 Січня 2019, 15:55

Дякую за підтримку, але я мав на увазі саме Ніфонта

23 Січня 2019, 15:56

Не варто змішувати праведне з грішним, навіть в стані розгубленості, або через наказ зверху. Повторюю, УПЦ-МП у 1990 році була створена за вказівкою Політичного бюро центрального комітету комуністичної партії радянського союзу. В розробці цього та технології створення УПЦ-МП брали участь партійні ідеологи філії Москви в УРСР – компартія УРСР. Очевидно, що до цієї спецоперації був причетний Леонід Кравчук – секретар з ідеології КП-УРСР. Невиключно, що він, як людина з мазепинським, в доброму сенсі, способом мислення вів подвійну гру. Бо не дарма УПЦ-МП у 1990 році очолив Філарет, українець за походженням, а не якийсь вєлікорос. Є певні міркування і з приводу участі Філарета в конкурсі на посаду патріарха РПЦ. Недарма після розвалу СРСР Філарет взяв активну участь у створенні УПЦ-КП. На початку 1991 року в певних «специфічних» колах СРСР-КГБ, обговорювалось питання ставлення до релігійного руху в УРСР. Їх експерти, серед яких були і засновники Народного Руху України (і таке було) довели, що цей рух знищити вже неможливо, що цей рух може привести до безповоротного відокремлення Україні від Росії, але цей рух можна максимально загальмувати, таким чином привести до деградації і самознищення. І почалась робота. Спочатку вирішили дати «зелене світло» УАПЦ, але лише в Галичині, як «противазі» Греко-Католицькій Церкві. «Підтримати, посилити» керівництво УПЦ-МП. Коли про це довідався Мстислав, він відмовився лишатись в уже вільній Україні. В грудні 1991 року не стало СРСР. УАПЦ, завдяки народній підтримці, прості люди, священики не мали і не мають ніякого відношення до КГБ, за підтримки Філарета замахнулась на створення незалежної від Москви православної Церкви. І ось тоді, вже ФСБ, провела унікальну спецоперацію – в Україні виникло три православні конфесії. Було ким маніпулювати і кого використовувати. Тріада. Спосіб, який знали і використовували в Давньому Римі. Двоє можуть домовитись. Три – ніколи. Без згоди між трьома, немає сенсу звертатись до Вселенського Патріарха й навіть до керівництва РПЦ. Вони в один голос скажуть – церква має бути єдиною, тому спочатку домовтесь між собою. Пізніше з Москви закинули заманку – приєднайтесь до УПЦ-МП, а потім мовляв поговоримо про незалежність, під орудою…, здуріти можна, філії ворожої до незалежності України, РПЦ. Радниця Ющенка з юридичних питань Ставнійчук дуже сильно переконувала його в необхідності так зробити. На щастя вперся Філарет і очильник УАПЦ Макарій. Їх заслуга в тому, що вони зберегли організаційні основи, які згодом могли звертатись по автокефалію до Константинополя. Константинополь визнає навіть Кіріл, але велить своїм посіпакам в Україні обзивати його Стамбулом. Допоки в кремлі сидів Алексій ІІ, а в Києві Володимир, допоки Путін не прискорював процес приєднання України до Росії, не призначив Кіріла, Онуфрія – все поволі сповзало до запланованої в 1991 році мети, до деградації православ’я в Україні. в Москві знають, що Болгарська Православна Церква врятувала болгар від релігійної та етнічної асиміляції, а Болгарію від приєднання до СРСР. Знали про колосальну роль Румунської, Грецької православних церков, католицької Церкви в Польщі, Литві, Словаччині, Хорватії, Словенії, тому все робилось і робиться для вихолощення православ’я в Україні. Зупинити процес деградації взявся Порошенко. Він переконав Західних союзників, переконав Варфоломія і повстала ПЦУ. Тому керівництву УПЦ-МП, промосковськім політикам, Путіну є за що ненавидіти Президента Порошенка, а його політичним конкурентам – заздрити чорною заздрістю. Саме так я сприймаю ваші кпини на адресу Порошенка. Це кпини, свідомого чи несвідомого, ворога українського народу. СЛАВА НАЦІЇ !!!

23 Січня 2019, 17:58

Сайт Вселенського патріархату оновив диптих помісних православних церков, внісши до переліку Православну церкву України (GWE). У переліку "Нові патріархати - Автокефальні церкви" в кінці, після Православної церкви Чехії та Словаччини, зазначено Церкву України.

23 Січня 2019, 19:28

снова здеся звездуны

24 Січня 2019, 01:37

Приємно читати Ваші коментарі, оскільки давно вже не зустрічав на цьому сайті такого фахового рівня аналітики, фактажу на релігійні теми, бо чимало людей не усвідомлюють глибину і значення використання владою всіх мастей і держав релігії у суспільних процесах, а тим паче, якщо вона використовується не тільки у державотворчих, а й у імперських намірах, як от у випадку РПЦ. Від себе додам, що при аналізі релігійної ситуації в Україні, особливо на початках її незалежності, варто наголосити на особливостях розкладу релігійних сил у верхівці РПЦ і тоді багато чого стане більш зрозумілішим та доступнішим. Почну з того, що РПЦ традиційно трималася на кістяку українського православ'я, оскільки воно прийшло у Залісся і Московію з берегів Дніпра. Саме українські Митрополити, зокрема Гедеон Четвертинський та інші були причетними до легалізації Патріархату у Московії, оскільки через особисті зацікавлення перейшли під московський омофор з частиною єпархій Київської Митрополії. Київські сановники також традиційно очолювали московські релігійні кафедри, керували церковно-приходськими школами, семінаріями та іншими підрозділами і загалом релігійним життя цього заліського краю. Але, на жаль, азійський народ у силу різних причин ніколи глибоко віруючим не був, а на Русі/Україні православ'я завжди було духовною основою і опорою життя місцевого люду. Саме тому українці завжди були кадровим осердям Московії в розбудові їх православ'я і так це продовжувалось аж до часів СРСР. Тому, після смерті Патріарха Пімена, на патріарший престол за церковним рейтингом, авторитетністю та іншими показниками претендували два етнічні українці Митрополити Філарет(Денисенко) та Володимир (Сабодан). Знаючи мазепинський дух українців Кремль не міг віддати РПЦ в українські руки, тому похапцем і штучно відшукали серед надійних служак етнічного німця Ридіґера, який став Патріархом Алєксієм ІІ. Щоправда, для успішного голосування на Соборі за цю кандидатуру довелося вибори вперше за 200 років зробити таємними. При Алєксію ІІ СРСР, як ми знаємо, канув у Лету. Філарет же, добре знаючи про "релігійність" росіян, особливо після Петра І, після знищення православ'я через знесення вибухівкою храмів, заслання до Сибіру священників, спалення релігійних книг та войовничий атеїзм Леніна - Сталіна, з постанням незалежності України зробив ставку на відродження справжнього православ'я "на" Україні, як окремій державі. Далі, можна в деталях скористатися вашою викладкою подій і фактів, а я лишень зробив підводку, базис і баланс православних сил, який склався в Україні на початку 90-х. Цей процес відродження, навіть не побоюся пафосності, світового православ'я тепер продовжується на базі саме України. І ще кілька слів мушу сказати щодо постання ПЦУ на даний час. Невже ж хтось думає, що Варфоломій недалека людина і вчорашній сановник, який, даруйте, як танк попре проти РПЦ і персонально Кирила, знаючи їх грубу силу, фінансові, політичні важелі та можливості ФСБ. Тому, вочевидь, при наданні Томосу ПЦУ з тактичних міркувань дали народитися дещо кволенькою на вигляд - без закордонних українських церков, без Патріархії, без Філарета і Макарія, без... ще багатьох атрибутів, аби не дратувати, як московських вояжерів на Фанар на чолі з Кирилом, так і світову спільноту, яка часто обирає між російським газом, нафтою, грошима, силою та власною безпекою і гідністю Таке життя і нічого тут не вдієш, але зроблено основне - українське православ'я отримало автокефалію, Українська держава і Церква -Томос, який не завоюєш силою, не зогноїш у Сибірі тощо. Основне зроблено, а решта, і "м'язи" ПЦУ наростуть згодом разом з українською державою. Нині важливо усвідомити і це публічно заявляє Епіфаній, не стоїть завдання знищити МП, як конфесію, вона безумовно буде, але у формі екзархату РПЦ, вона матиме відповідну точну назву і буде молитися якийсь час за Росію і її скрєпи. Важливо все назвати правильними іменами, аби люди знали під якими рясами можна намацати фсб -шні погони, а під якими поряд з натільним хрестом можна побачити й тризуб... Причому, подальший перебіг подій вже навіть не залежатиме від прізвища наступних Президентів України, зворотній відлік уже неможливий!

24 Січня 2019, 10:14

В доповнення і підтвердження до свого вчорашнього коментаря подаю цитату одного з найяскравіших україністів недавньої пори Ю. Шевельова з його статті написаної у США 1954 року для усвідомлення 300 -ліття Переяслава "Москва, Маросєйка": "Справжнє поле для діяльности відкрилося після Переяслава. Переяслав став передумовою української культурної інвазії. Харлампович підрахував, що у другій половині XVII століття в самому тільки місті Москві було сім монастирів, повністю заселених українцями й білорусинами, а один з них навіть був переданий у зв’язку з цим у відання Малоросійського приказу! Українські приходні наклали потужний відбиток на культуру тогочасної Москви. Вони в ній чимало зрушили і змінили, вони її істотно збагатили. Славнозвісна реформа патріарха Нікона, що доглибно струснула російською церквою, була фактично проведена з участю українців, виходців із Київської академії. Заснована 1685 року Московська академія, пізніше відома під назвою Слов’яно-греко-латинської, після короткого періоду, коли нею керували греки брати Ліхуди, а потім ніхто не керував, від 1700 року фактично перейшла в українські руки. Протягом наступних 64 років вона мала 19 ректорів, із них один був грек, два — росіяни, а решта 16 — українці, вихованці Київського колегіуму. Такий був і склад викладовців." І тепер РПЦ ще "глибокодумно" теревенить про доцільність і право України на свою Помісну православну церкву?!

24 Січня 2019, 11:58

Так. Цілком погоджуюсь. Проте про ці справи в Україні мало хто знає і не поспішає про це довідатись. Значною мірою тут провина за священиками, активістами, тепер вже колишніх, Київського Патріархату та УАПЦ. Вони не вели і чомусь не вважать за потрібне вести просвітницьку роботу з питань християнства, православ’я, історії українського християнства та православ’я. І, здавалось, випускників духовних академій не бракує, і докторів богослов’я чимало, і кошти мають, а за паркан своїх храмів виходити не поспішають. Україна потребує потужної місіонерської роботи. Тут Порошенко безсилий. На Волині про це повинен думати і це робити митрополит Михаїл. В піку йому скажу, що покійний Ніфонт не вилазив з телестудій, приділяв чималу увагу семінаристам, організовував різного роду семінари і навіть поїздки до Святих місць. Що заважає їм започаткувати, хай не богословський факультет в СНУ ім. Лесі Українки, то принаймні навчальні курси для охочих студентів з питань теології і теософії??? Просвітницькою роботою повинні займатись всі настоятелі Української Православної Церкви. На жаль Церква переживає не найкращі часи. Про Росію, УПЦ-МП не буду казати. В Переважній кількості вони за межами релігії. Йдеться про наше рідне, національне. Дуже багато священників, які почуваються представниками «вищої касти», які вважають, що не вони повинні іти до парафіянина, просто до людини, незалежно від її віку, статі, освіти, матеріального стану, здоров’я, а ці люди до них. Якась пародія на Брахманізм. Священик – не чиновник, не прокурор, не суддя, не поліцейський. Він має іти до людей і ні на день не розривати з ними зв'язок, дбати про їхню духовну освіту. Левова частина парафіян не розуміють суті церковної служби, незалежно від мови її виголошення, заповідей, ритуалів, призначення свят. Для них це ШОУ, а священик – оригінальний шоумен. Деякі священики поводять себе, як шоумени. Вони не є священиками, вони грають роль священика. Чимало священиків, всіх конфесій, обклались вірними собі за гроші, за привілеї. Серед цих «вірних» не бракує жіночок різного віку з незадоволеними сексуальними потребами та чоловіків, які ще за молоду їх втратили. В УПЦ-МП таких просто через край. Сьогодні віра потребує постійного посилення знаннями. Часи сліпої віри давно пройшли, ще у 18-му сторіччі. На Україну чекають несамовиті успіхи, якщо всі священики ПЦУ це зрозуміють. А головне – що вони не каста, що вони не безсмертні, що вони для всіх, навіть для тих, хто від них відмовляється. Відсьогодні ми щоразу маємо нагадувати це священикам.

24 Січня 2019, 14:01

Дуже влучно і у доступній формі Ви загострили увагу на необхідності переосмислення ролі священника на парафії та єпархіального уряду на єпархіальному окрузі. Верхівка РПЦ, особливо на російських землях після розвалу Союзу, а за їх прикладом і чимало наших українських високопоставлених МПешників, замість просвітницької роботи з вірянами кинулись у нагромадження майна та "срібла і злата". Пригадайте гучні скандали, пов'язані з дозволом Кремля на бізнесові оборудки РПЦ алкоголем і тютюном в Росії з правом їх ввозу із-за кордону, себто квазіімпортом колишньої державної "монопольки". Або добре відома захланність настоятеля Києво-Печерської Лаври Павла (Лебедя), який порівнював Януковича з Ісусом Христом, бо саме він - монах додумався разом зі своїм лаврським казначеєм, також монахом, збудувати поблизу Києва два котеджі у кілька поверхів, аби не відставати від московського "тренду". І це у той час, коли слово Боже, і то не завжди зрозуміле для людей, звучало переважно лишень під час літургій та інших церковних заходів. Можна наводити безліч й інших суттєвих фактів та аргументів, котрі підтверджують виродження релігійного духу з монопольної за часів Союзу релігії від РПЦ, яка завжди стояла на службі влади, а не на сторожі Людини та її релігійних прагнень. Ця московська релігія часто, як Ви справедливо підкреслюєте, зводилась до ритуальності та формалізму. Яскравим прикладом з історії є факт, описаний Митрополитом Йосипом Сліпим у його спогадах. Зокрема, він пише, що у невільницьку камеру, у котрій він довгі роки відбував покарання від радянської влади за "уніатство", якось йому підселили ще одного арештанта - єпископа з РПЦ за котрісь провини. Мовляв, ви обоє релігійники, то обом веселіше буде проводити час, тобто тюремна адміністрація зробила таке своєрідне "пакращення" для священичих закованих у кайдани душ. Так от, після звільнення Сліпого завдяки світовій спільноті з радянського полону, його запитали журналісти: " А скажіть, Владико, чи веселіше і цікавіше Вам стало проводити невільницький час, коли у камеру підселили того православного єпископа?" На що, Митрополит, котрий знав не менше 5 європейських мов, латину, старогрецьку та інші, відповів приблизно таке - а про що ми могли з ним розмовляти, коли він окрім літургійних текстів та ритуалів нічого більше не знав. От вам і різниця між конфесіями. До слова, УГКЦ ніколи у своїй історії не стояла лишень на боці влади, не була її прислужницею, вона завжди була з народом, з вірянами і відстоювала їх інтереси за посередництва слова Божого. Принагідно, оскільки днями з одного з храмів РПЦ в Україні московський священник вигнав дівчину - прихильницю УГКЦ, яку взяли православні знайомі за куму для засвідчення таїнства хрещення немовляти. Унійна церква в Україні постала з ініціативи князів Острозьких та київських і волинсько-белзьких православних єпископів, які бачили необхідність реформування занепавшого у ту пору російсько- українського православ'я і вдосконалення релігійності у європейських країнах внаслідок великої Реформації, котра взяла курс на зближення церкви і людини, розвиток освіти, науки та самої людини. А РПЦ під приводом збереження канонічності фактично є страшним консервантом епохи і фактично руху до православного фундаменталізму. Це я до того, що нинішні молоді і високоосвічені українські Митрополити Епіфаній та Святослав Шевчук декларують єдність у відношенні до Бога, до людини, її прав і свобод та віросповідання. Інакше бути не може у наш уніфікований світ, коли миттєво завдяки інтернету можна зателефонувати і побачити іншу людину за океаном, коли правда і воля не дають заскорузнути душі, яка хоче без захланних і твердолобих посередників спілкуватися з Господом. Вона потребує мудрого євангеліста, знавця Святого письма, порадника у складних душевних і духовних ситуаціях тощо. Вірю, що молоді українські Митрополити незалежно від їх конфесійності поведуть українців правильною дорогою у цей складний для всіх час, оскільки їм є на кого опертися у своїй історії та й є до кого прислухатися нині, наприклад до Патріарха Філарета, який вчора святкував своє 90-ліття. Цей великий українець, котрий чи не один вижив у сім'ї з численної родини під час Голодомору у Донецькому краї у 1932-33 роках, проніс у своїй пам'яті правду і святість, став одним з духовних фундаторів відродження українського православ'я. Все буде добре, але на все потрібен час та розум...

24 Січня 2019, 15:38

Наче б-то на науковій конференції побував. Дякую Хріну, що показує широкому загалу сутність наукового мислення та популяризує науку. 09:58 файно пише, але "жіночок різного віку з незадоволеними сексуальними потребами"-це занадто та скорше всього не об'єктивно. Самотність гонить (мотивує) та страх смерті, як на мене, цих жіночок, а не відсутність сексуального досвіду.

24 Січня 2019, 16:26

Кожний сприймає по своєму, але психіатрія є психіатрією. Споконвіку існує такий владний технологічний засіб – група підтримки. Група має бути відданою патрону до фанатизму, а тому бути необмежено агресивною. Їх «бог», саме так вони сприймають свого патрона, може дозволити собі в їхній присутності за їхній вчинок «вибачитись», а потім, десь проти ночі пригостити вдячною ситною вечерею. Група має робити брудну справу, не розуміючи своє «асенізаційне» призначення. Наявність, відсутність «досвіду» ні про що не кажуть. Важливим є психопатологічний фактор. Такі групи особливо розвинуті і поширені в місцях позбавлення волі та при священиках-диктаторах, які нічого не мають з релігією. Однією з особливостей цих «наближених до тіла» є те, що вони можуть несподівано вибухнути істерикою, завести нею інших, нормальних. Вони охоче поширюють неправдиві чутки, слово в слово повторюють те, що їм під час вечері наговорів їх «бог». Але завжди переказують це так, наче це їхнє «одкровення».

24 Січня 2019, 17:06

Дякую на доброму слові, але великої науки у моїх коментах нема, там хіба звичайний аналіз ситуації з посиланнями на події і факти з відповідними висновками. Вони є загальновідомими для культурної людини з освітою та такої, яка поважає себе, свій край, свою історію і правду. Користучись моментом, хотів би ще зробити кілька штрихів щодо насуттєвішого нині питання - чи виживе ПЦУ і чи збережеться МП в Україні. Так! Але їх трансформація буде твердою у тому розумінні, що Помісна православна Церква буде нарощувати свій потенціал і авторитет, а МП буде невмолимо чахнути кількісно і якісно у сенсі впливу на свідомість українців та їх пріоритети. Згадайте 91-й рік, коли розвалився Союз "нерушимый", тоді КПРС, як нинішній МП, ще доволі бадьоренько себе почувала, хорохорилася, претендувала на домінуючу політичну силу, навіть сподівалася на реінкарнацію "нерушимого" у вигляді СНГ та інших утворень, фантомні болі якого ще й досі ломлять кістки у кремлівських небожителів. Але час і реалії робили своє, оскільки республіканські "незалежні" компартійні утворення ще якийсь час сіпалися, мімікрували, пристосовувалися, отримували ордени і нагороди від своїх ідейно-духовних супротивників (пригадайте нагороди Симоненку від УПЦ МП), навіть омолоджували своїх дружин - але ніц то компартії не допомогло. Тоді також лунали від гарячих голів заклики про слабку боротьбу проти комуняк-скотиняк, які очолили українські фінансово-олігархічні структури меншого чи більшого масштабу, проникли у опозиційні демократичні рухи, звідки їх і до сьогодні ще не всіх викурили. Радикальніші "мислителі" з демократичного крила мріяли про люстрацію - очищення, тотальне відлучення вчорашніх членів цієї монопартії від справ і тоді, на їх думку, все б розцвіло і забуяло українським цвітом. Але як, скажіть мені на милість? Кого люструвати, кого і куди ізолювати, коли більше половини всього 50 мільйонного населення, три четвертих керівників і спеціалістів, вчених і директорів таких заводів, як "Південьмаш", "Моторсіч" та інших флагманів промисловості, що були осердям бувшого Союзу так чи інакше були причетні до цих структур, і, головне, ким їх замінити? Взяти до керма демократів? Брали, на жаль не справились. Що б далеко не ходити, нагадаю, що одразу після Революції гідності Міністром оборони України був представник від "Свободи" адмірал Тенюх, Генпрокурором - його однопартієць Махніцький, в Галичині владу майже стовідсотково контролювали свободівці, але, на жаль, суттєвих позитивних змін не відбулося ні на верхньому ярусі влади, ні на нижньому. Я також свого часу відстоював цю політичну силу через повагу до рядових свободівців, оскільки не бачив іншої партії, яка б об'єднала у собі стільки патріотів. Патріоти-керівники, як це не прикро константувати, є необхідною умовою державності, але, на жаль, не є достатньою. Експеримент з пролетарями ми вже проходили! Так і з МП варто мислити. Священичий люд, особливо середнього та базового рівня - це ж наші українці - малороси, не всі вони знімали зорі навіть у церковній науці, не всі з них і нині здогадуються про своє малороство. Що вже казати про жіночок солідного віку "з досвідом чи без досвіду", коли вони у своїй більшості окрім районної газети і дротового радіо мало що читали і слухали, бо їм було і ніколи, і байдуже, як і нині. Вони твердо знали, що це "з діда-прадіда" і "не суди и судим не будешь", крапка! Запитай, що таке "алілуя", яке вони десятки разів повторюють за священником у церкві на службі, - дадуть відповідь одиниці. Для них достатньо знати на пам'ять "Отче наш" і не їсти сала у піст за тиждень перед Великоднем і, вважай, що свята. Як їх відлучити від МП і переманити до ПЦУ??? Тільки час, терпіння і просвітництво, яке зрушать цю кригу в умах окремих громад, людей, священників з МП і лишень тоді свідомі віряни зрозуміють суть того, про що ми говоримо. Часто ми мислимо технократично у тих процесах, які є духовними і ментальними, а для них мають працювати інші інструменти. Як пішла у небуття компартія, так піде в історію і московщина, але першій було всього близько 100 літ від роду, а МП значно давніша віра. І саме перша вкрала у другої 10 заповідей і переформатувала їх майже дослівно у Моральний кодекс будівника комунізму, тому й не пережила цієї імперської церкви-матері, бо задум був точно імперський із замашками не нижче ІІІ Риму - завоювати хоча б півсвіту. Ловите паралелі та аналогію чи поки що ні?

24 Січня 2019, 20:25

Дякую пане Хрін. Якщо почитати збірники наукових праць педагогів, психологів тощо, то, переважно, вони на рівні описового есе, хоч дехто там і моделює і системно мислить. Тому Ваші есе тут, на сайті, досить таки класні, а якщо врахувати той факт, що більшість земляків використовує лише знання з життя і більш-менш щось сказати складно можуть під час виголошення тосту на застіллі, чи поздоровлення зі святом в районній газеті, то Ви дійсно даєте приклад використання мислених операцій аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення тощо для побудови умовиводів. У цьому відношенні, як на мене, Ви займаєтеся просвітництвом серед поліщуків, дякую. Мені, як інженеру за освітою, також цікаво. Тема домінування жінок в церкві вимагає цілого наукового дослідження, тим паче в контексті консервативному (МП). Мабуть все-таки -це поведінковий феномен, який вимагає використання знань із психології. Поведінка загалу, як на мене, в якійсь мірі детермінована традиціями і звичаями, тому при вивченні цього питання варто не забувати про традиції і звичаї. Евристичні методи, до яких відноситься аналогія, використовують у випадку, коли недостатньо фактичної інформації, яку потрібно проаналізувати. У таких випадках вдаються до евристичних методів, запозичених з процесу творчої діяльності. Вони є робочими інструментами так званого дивергентного мислення, з його осяяннями (інсайтами). Вибачте, що так дифузно сплів свої речення, але мені дійсно цікаво читати саме своїх земляків. Звісно, що після того, як час і доля забрали в Камені всіх моїх дорогих людей, я перестав сприймати земляків із романтизмом та ностальгією, але до складу особистісних цінностей все-таки належить факт закопаної пуповини, тому шаную гарне слово, бо діла поки не бачив, від людей, які теж вийшли з красивого Поліського краю. З повагою.

25 Січня 2019, 12:27

Тепер є про що і як розповідати рідним, друзям і просто знайомим. Чим більше знатимуть люди, тим спокійнішими вони будуть, тим активніше прийматимуть рішення на користь ПЦУ. Повне утвердження Православної Церкви України в Україні не може перевищити три роки в основному та п’ять років в повному обсязі. Після п’ятирічного терміну наростатиме ефект «придністров’я», а це вже ракова пухлина в тілі України.

25 Січня 2019, 16:00

Авжеж, треба йти до людей та пояснювати. Приклад дає шановний пан Хрін. Придністров"я-це втрачена на завжди територія малоцікавих людей. Мав особистий досвід спілкування з чоловіком-придністровцем, родом з Володимир-Волинського району, який працював інженером на їхньому єдиному металургійному заводі, сировиною для якого є металобрухті, який постачають спритники з України. Якщо стисло, то людина з дитячою свідомістю (і це інженер!) та інвалід пропаганди руського міру. Максимальна пенсія у них 100 доларів і він це сприймає нормально, хоча сам уже пенсіонер. А ще хвалився образами суворова, кантімірова тощо та їх рублях.