До Дня Перемоги над нацизмом: щемлива історія рядового з Клітицька
Кожна свідома людина розуміє, що війни – то найбільше зло людства. Однак, усупереч будь-якій логіці, вони постійно присутні в історії всіх цивілізацій. Попри давність подій, відгомін Другої світової війни ще й до сьогодні відчутний у багатьох родинах.
Сім’я Бащуків із села Клітицьк не дочекалася з війни свого сина Бащука Василя Юхимовича.
Він народився в цьому селі 1923 року. Навесні 1944 року разом з іншими односельчанами був мобілізований на фронт. Воював, як з’ясувалося згодом, у 953 стрілецькому полку в складі 257 стрілецької дивізії (3-го формування) 1-го Прибалтійського фронту.
Відомо, що з вересня до листопада 1944 року на території Прибалтики велася стратегічна наступальна операція радянських військ (вона ввійшла в історію як Прибалтійська операція 1944 року). Просування радянських військ до узбережжя Балтійського моря супроводжувалося великими кровопролитними боями. Ворог створив ряд потужних оборонних рубежів, прагнучи втримати морські порти та великі міста.
З червня 1944 року 257 стрілецька дивізія, в якій воював Василь Бащук, приймала участь в звільненні Прибалтики від нацистських військ. Один з важких боїв, котрі вела дивізія, відбувся 12 жовтня поблизу Руцави (за 40 км на південь від Лієпаї і недалеко від морського узбережжя). У тому бою він і загинув.
75 років минуло з того дня, коли Василь залишив поріг рідної хати і увесь цей час рідні вважали його безвісти зниклим. Лише недавно вдалося знайти його місце поховання: він знайшов вічний спокій на військовому кладовищі у селі Руцава Лієпайського району (тоді – Лібавського) в Латвії.
Відшукати деякі відомості про рядового Бащука Василя допомогли співробітники Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вони надали копії сповіщення про загибель Бощука (саме так написано в документі) Василя, надіслане його матері Ірині Кир`янівні Бощук. Однак, «похоронка» не знайшла адресата. Можливо, тому, що документ виписаний на Маневицький військовий комісаріат, а не на Камінь-Каширський.
На похоронці зазначено вхідну дату: 31.12.1944, тобто якраз у переддень Нового року. Очевидь, такі неточності й збіги спричинили те, що сповіщення не було доставлене в Клітицьк. Похоронений червоноармієць, як зазначено в документі, з військовими почестями.
Нині в селі Клітицьк і в Камені-Каширському проживають рідні загиблого воїна. У передпасхальний тиждень родина Домарецьких відвідала могилу свого дядька в далекій Латвії.
Племінники Василь, Володимир і Галина Домарецькі привезли на його могилу жменьку землі, посадили кущ калини та квіти з рідного краю… Важко було стримати емоції і сльози...Та й чи варто стримувати?
Галина Павлівна розповідає, що на військовому кладовищі в Руцаві захоронено 1190 радянських воїнів, більшість із Західної України, загиблих в боях з нацистами на прибалтійських землях.
«Меморіал доглянутий, скрізь чисто. Важко передати словами почуття, коли ми відшукали прізвище свого дядька на кам’яній стелі. Додому поверталися вражені, схвильовані і щасливі від того, що нарешті розвіялась невідомість про дядькову долю … », – говорить Галина.
Наталія ПАСЬ,
директорка районного музею
Передрук заборонено
Коментарі