До Дня Перемоги над нацизмом: щемлива історія рядового з Клітицька

09 Травня 2019, 08:03

2664

Стела з прізвищем Бощука Василя Юхимовича (російською - Ефимович) і квіти від рідних

Кожна свідома людина розуміє, що війни – то найбільше зло людства. Однак, усупереч будь-якій логіці, вони постійно присутні в історії всіх цивілізацій. Попри давність подій, відгомін Другої світової війни ще й до сьогодні відчутний у багатьох родинах.

Сім’я Бащуків із села Клітицьк не дочекалася з війни свого сина Бащука Василя Юхимовича.

Він народився в цьому селі 1923 року. Навесні 1944 року разом з іншими односельчанами був мобілізований на фронт. Воював, як з’ясувалося згодом, у 953 стрілецькому полку в складі 257 стрілецької дивізії (3-го формування) 1-го Прибалтійського фронту.

Відомо, що з вересня до листопада 1944 року на території Прибалтики велася стратегічна наступальна операція радянських військ (вона ввійшла в історію як Прибалтійська операція 1944 року). Просування радянських військ до узбережжя Балтійського моря супроводжувалося великими кровопролитними боями. Ворог створив ряд потужних оборонних рубежів, прагнучи втримати морські порти та великі міста.

З червня 1944 року 257 стрілецька дивізія, в якій воював Василь Бащук, приймала участь в звільненні Прибалтики від нацистських військ. Один з важких боїв, котрі вела дивізія, відбувся 12 жовтня поблизу Руцави (за 40 км на південь від Лієпаї і недалеко від морського узбережжя). У тому бою він і загинув.

75 років минуло з того дня, коли Василь залишив поріг рідної хати і увесь цей час рідні вважали його безвісти зниклим. Лише недавно вдалося знайти його місце поховання: він знайшов вічний спокій на військовому кладовищі у селі Руцава Лієпайського району (тоді – Лібавського) в Латвії.

Відшукати деякі відомості про рядового Бащука Василя допомогли співробітники Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вони надали копії сповіщення про загибель Бощука (саме так написано в документі) Василя, надіслане його матері Ірині Кир`янівні Бощук. Однак, «похоронка» не знайшла адресата. Можливо, тому, що документ виписаний на Маневицький військовий комісаріат, а не на Камінь-Каширський.

Сповіщення про загибель Бощука В.Ю.

На похоронці зазначено вхідну дату: 31.12.1944, тобто якраз у переддень Нового року. Очевидь, такі неточності й збіги спричинили те, що сповіщення не було доставлене в Клітицьк. Похоронений червоноармієць, як зазначено в документі, з військовими почестями.

Нині в селі Клітицьк і в Камені-Каширському проживають рідні загиблого воїна. У передпасхальний тиждень родина Домарецьких відвідала могилу свого дядька в далекій Латвії.

Племінники Василь, Володимир і Галина Домарецькі привезли на його могилу жменьку землі, посадили кущ калини та квіти з рідного краю… Важко було стримати емоції і сльози...Та й чи варто стримувати?

Галина Павлівна розповідає, що на військовому кладовищі в Руцаві захоронено 1190 радянських воїнів, більшість із Західної України, загиблих в боях з нацистами на прибалтійських землях.

«Меморіал доглянутий, скрізь чисто. Важко передати словами почуття, коли ми відшукали прізвище свого дядька на кам’яній стелі. Додому поверталися вражені, схвильовані і щасливі від того, що нарешті розвіялась невідомість про дядькову долю … », – говорить Галина.

Василь Павлович і Володимир Павлович Домарецькі на могилв свого дядька. Руцава, квітень 2019

Військове кладовище в Руцаві, Латвія

Галина Павлівна і Володимир Павлович Домарецькі на могилі свого дядька. Руцава, квітень 2019

Стела з прізвищем Бощука Василя Юхимовича (російською - Ефимович) і квіти від рідних

Наталія ПАСЬ,

директорка районного музею

Передрук заборонено

Коментарі

09 Травня 2019, 13:47

Добру справу зробила родина Домарецьких, знайшовши та відвідавши могилу свого дядька в Прибалтиці. Кажуть, що душа усопшого у таких випадках звільняється від туги, тривоги, оскільки попрощалася у людський спосіб з рідними та близькими і з зітханням та спокоєм відбула у Вічність. Цей вчинок живих є останнім дарунком родини тим, хто в силу обставин віддав своє життя у вічній боротьбі людей за місце під сонцем. Нині по-різному відносяться до подій того часу, неоднозначно трактують історію та факти, оскільки люди мають різний світогляд, різний рівень освіченості та світосприйняття. Але вічним залишається одне - людяність та пам'ять, ці чесноти дають можливість людям залишатися Людьми. <br/>Водночас пам'ять також зобов'язує до думки та оцінки минулого. Зокрема, ще за радянських часів поліщуки поміж собою журилися про нещасливу долю своїх земляків, котрими наприкінці війни Москва безжалісно закривала багато фронтів на західному напрямку, часто без належної амуніції та зброї, без тактичної підготовки штурмів чи оборони. Тоді серед російських фронтових командирів майже відкрито звучала ненависть й недовіра до тих, хто був на західних землях під окупацією кілька років, а, фактично, толком і не жив під радянською владою, оскільки щойно 1939 року Волинь відійшла до Російської імперії з назвою СССР. Майже більшість обелісків у селах нашого краю стверджують, що у самому кінці цієї страшної війни переважна частина молодих чоловіків загинула на фронтах Прибалтійського напрямку, бо цього контингенту ні у Москві, ні фронтові командири особливо не шкодували. Відомі слова Маршала Жукова при форсуванні Дніпра, вочевидь, вже гуляли серед командного складу РА: "Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? ... Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется отправлять в Сибирь после войны!" Можливо, цього не варто було писати під загалом пафосним і позитивним до Дня Перемоги повідомленням на сайті про долю Бащука В.Ю., але молодь має знати живу та реальну історію своїх предків. Старші покоління, на жаль, знали лише частку цієї гіркої правди, яка дозовано і цілеспрямовано видавалась Кремлем. Підтвердженням цьому є закритість радянських/російських архівів щодо Другої Світової війни до 2042 року...<br/>З перемогою над нацизмом нас всіх!<br/>Нехай спочивають з миром жертви цієї жахливої війни, кількість яких і досі ніхто ще толком не порахував!

09 Травня 2019, 23:13

Кілька днів тому в Володимира Домарецького стався інсульт