Куди добіжить радошинський лось

18 Травня 2020, 11:00
Фото ілюстративне 4005
Фото ілюстративне

Неординарна подія трапилася нещодавно в селі Карасин Камінь-Каширського району. Молодий лось, кимось наполоханий, вбіг до села: пробігся людськими огородами, по вулиці Молодіжній, центром села, далі його дистанційна доріжка пройшла вулицями Шевченка, Незалежності, і він знову повернувся в ліс зі сторони Радошинки, звідки й вибіг.

Про це інформує сайт День.

Округа й досі обговорює те, що так несподівано трапилося. Але окремий випадок з’явлення такої тварини, як лось, до людей примушує задумуватися і над тим, як мають співіснувати дикі звірі та люди і чи врятує лося занесення у Червону книгу України...

ВОВКИ ЧИ ЛЮДИ?

Про подію місцевого масштабу, яка сколихнула округу, розповіла голова Сошичненської ОТГ Світлана Макарівна СИДОРУК, котра сама мешкає в Карасині.

Шкодувала, що не встигли люди зробити фото лося, бо роти порозкривали від побаченого, та й біг звір швидко. Але все ж встигли роздивитися: була це молода самочка, причому «дуже кругленька», і це дало підстави вважати, що вона має десь незабаром розродитися.

Що змусило такого лісового звіра побігти до людей?

«Найперше спадають на думку, напевно, вовки — водяться вони в наших лісах трохи, — роздумує Степан ФЕДІК, голова громадської організації «Сто ходів» (від назви річки Стохід), яка є одним із орендаторів мисливських угідь у Камінь-Каширському районі. Але вовки нападали б радше вночі, аніж серед білого дня. Мабуть, це вовки двоногі нагнали тварину...».

У Карасині й навколишніх селах ширяться дуже різні версії щодо того, хто ж все таки примусив дику тварину вийти до людей, пробігти найлюднішими вулицями села. З усього було видно, що самичка дуже налякана, але все ж вона сховалася в рідному лісі, хоча хтозна, де тепер її порятунок.

фото ілюстративне
фото ілюстративне

 

Богдан ЯРЕНЧУК, лісничий Карпилівського лісництва державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство», не відкидає версії про браконьєрів, але вважає, що в тому масиві, з якого вибіг звір, вони побоюються шкодити: «Це угіддя громадської організації «Мисливсько-рибальський колектив «Наболоцький», яким керує Сергій Бойчук.

А він та його працівники доволі ревно охороняють свою територію, браконьєрам спуску не дають. А ось вовків і справді у нас побільшало».

Сам же Сергій Бойчук розповів мені, що, як йому розказали, начебто лосиху гнали троє чоловіків, яких не впізнали, бо вони були далеко і хутко зникли в гущавині.

Хоч би як там було, а проблема співіснування дикого звіра та людини в цьому краї вже вимальовується. «Коли ми тільки заснували нашу громадську організацію, то люди казали: о, то вже вистріляють все на світі! — розказує Степан Федік. — А зараз мовчать.

Бо раніше в лісі жодного сліду кабана не було, а тепер люди вже починають на кабанів скаржитися. Бо останнім часом їх побільшало, вони й на людські городи заходять.

Тому ми в лісі на галявинах сіємо кукурудзу, овес, просо, садимо топінамбур — цьогоріч десять гектарів відвели під кукурудзу та овес, щоб дикі свині мали поживу там, де й живуть. Побільшало диких свиней, кізочок, тих же лосів — уже й вовки до нас прибули.

Бо і їм же з’явилося досить поживи». Це підтверджує і лісничий Богдан Яренчук:

«Не раз обговорюємо з лісниками, які масиви знають, як свої п’ять пальців, часто в них бувають, що вовчих слідів побільшало. А лось вовка боїться, як вогню!»

І хоч поменшало браконьєрів, проте їх ще досить, аби орендарі мисливських масивів не мали спокою. Пристосувалися полювати вночі, при світлі ліхтарика. Ставлять на звіра різні капкани. Бо вполювати лося справді дуже вигідно: не доглядав, не годував, не випасав, а маєш зо три сотні кілограмів чистого м’яса...

Але і занесення лося у Червону книгу України його, на думку мисливців та лісівників, не тільки не порятує, а може, ще й, як кажуть, остаточно добити.

«МИ ЙОГО ГОДУЄМО, МИ ЙОГО ОБЕРІГАЄМО, А ПРИЙДУТЬ ІНШІ — І ЗАБ’ЮТЬ»

Те, що лось є бажаним мисливським трофеєм, — не секрет. Валерій МЕЛЬНИК, заслужений журналіст України, автор книг, фотоальбомів, фільмів про природу Волині, почесний член Українського товариства мисливців і рибалок, може багато розповісти про звички цього звіра, умови полювання на нього.

«Це типово поширений звір у багатьох країнах. У Швеції щороку відстрілюють 100—150 тисяч лосів, при цьому діють так, аби зберегти поголів’я. На Волині лось був масово поширений у 1970—1980-х роках, коли його відстрілювали у промислових масштабах. У лісі тримали порядок, браконьєрства було значно менше, ніж тепер. Звір мав бути вбитий за стандартом: лише в голову чи шию. М’ясо відправляли на експорт, заробляючи валюту. А якщо лось був застрелений не за стандартом, то із його м’яса готували консерви, які дуже швидко стали одним із престижних волинських сувенірів», — розказує Валерій Мельник.

З часом із різних причин інтерес до лося у держави занепав, і браконьєри дуже швидко його, як кажуть на Волині, вичовпли. Бо ж полювати на цього великого звіра дуже легко...

Та доб’є його остаточно, хоч як дивно це звучить, саме занесення до Червоної книги — про це казали всі мої співрозмовники: і лісівники, і орендатори мисливських масивів, і Валерій Мельник.

«Лось, коли розповсюджується, стає насправді шкідливою твариною. Він полюбляє молоді деревця, стесує, як бритвою, верхівки, порушуючи точки росту. Тому, коли його стає забагато, його відстрілюють. Але до цього часу лося оберігають, охороняють, годують, — розповідає Степан Федік. — Коли ж він став червонокнижним, то це ще не означає, що його не заб’ють браконьєри, — заб’ють! І виходить, що ми лося доглядаємо, бережемо, підгодовуємо і будемо мати лише моральне задоволення, що ось, зберегли. Але далі прийде браконьєр і матиме з наших клопотів та витрат зиск без вкладення найменшого капіталу».

фото ілюстративне
фото ілюстративне

«У Білорусі лось також занесений у Червону книгу. Але вони підійшли до цього інакше. Доки він перебуває на заповідній території, він червонокнижний. А коли виходить у звичайний лісовий масив — це вже цінний мисливський вид, на якому держава може заробляти гарні гроші, — ділиться Валерій Мельник.

— Є ще цікавий досвід Пакистану, де в одному з регіонів місцеві майже вистріляли один із підвидів козла. Що робить держава? Оголошує полювання на цього козла з великою вартістю ліцензії. Мисливець забирає собі лише роги та голову. І половина вартості ліцензії — а сума просто величезна — надходить у місцевий бюджет. Дуже швидко самі місцеві почали ревниво оберігати козла, бо ж завдяки йому будували школи, дороги, лікарні...»

Існує парадокс, якого не можуть чомусь зрозуміти природоохоронці, котрі вважають мисливців своїми ворогами, продовжує Валерій.

Парадокс у тому, що щільність дичини більша там, де інтенсивніше ведеться мисливське господарство. Адже за отримані від полювання кошти закуповуються корми для підгодівлі звірів, утримується єгерська служба, яка зупиняє браконьєрів...

«Назвіть мені організацію природоохоронців, які проти полювання, які заготовляли би корми для лосів, зубрів, кабанів, кіз, вивозили би їх у ліс, піклувалися б про звірів і лютої зими. Цим усім займаються лісівники, мисливські організації. І не промовляють при цьому гучних слів про захист природи».

Ось до таких роздумів спонукала «веселуха», як назвав появу в селі молодої вагітної самички лося лісничий Богдан Яренчук.

                                                                                                                                                                                                                         Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото Валерія МЕЛЬНИКА

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024