Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Микола Яцук
Микола Яцук

Далекобійник з Волині вразив на конкурсі діджеїв своїми танцями

15:00 04.07.2020
25000

Микола Яцук родом із волинського села Ворокомле, що на Камінь-Каширщині. Хлопець ще з дитинства фанатіє від музики - щоб піти до клубу на дискотеку, тікав через вікна, а щоб купити нові касети - йшов пішки 12 км до районного центру.

Уже дорослим зрозумів, що це не просто захоплення, а хоче займатися електронною музикою професійно. Почав навчатися діджеїнгу і для того, щоб купити собі обладнання, поїхав працювати на будівництві за кордоном.

Сьогодні він працює далекобійником у Європі, але повільно та впевнено йде до своєї мети і нещодавно гарно проявив себе на конкурсі молодих українських діджеїв «М’ясорубка».

І хоч він не виграв, але вразив журі вже на етапі відбору, записавши креативне відеозапрошення із конем Мартином, а на самому конкурсі – не лише музикою, а й своїми танцями на сцені.

Про все це Микола розповів “Таблоїду Волині”. «Ми ж бажаємо йому успіхів, і, як казав Пауло Коельо, якщо ти дійсно чогось хочеш – увесь Всесвіт буде тобі допомагати».

– Розкажи, коли в твоєму житті з’явилася музика?

Коли я ходив у 6 чи 7 клас, моя сестра навчалася в Ірпені. Якось, коли вона приїхала на вихідні, взяла мене з собою на дискотеку. Батькам ми сказали, що йдемо до її подружок. Так я перший раз потрапив на дорослу дискотеку. Пам'ятаю, грала пісня «Унесенные Ветром «Какао-какао». Це був початок 2000-х.

Звичайно, тоді там звучала якась російська попса, але враження на мене це справило величезне, і з того часу я став меломаном і шалено полюбив дискотеки.

Пам’ятаю, десь наприкінці 9-го класу, батьки ще не дуже відпускали до клубу, тому на вихідних і свята я чекав, коли всі полягають спати, і тікав з дому через вікно. Ну і відповідно повертався з клубу теж через вікно))

– А на чому ти тоді слухав музику?

У мене був старенький радянський магнітофон «Маяк». І я почав колекціонувати касети. Всі свої кишенькові гроші витрачав на них.

Першою касетою, яку я купив за 10 грн (на той час це були великі гроші), стала «The Eminem show» Емінема. Це було просто щось! З нею я був наймоднішим меломаном у селі.

Одного разу дідусь дав мені 20 грн на якесь свято, за них можна було купити три касети. Я біг навпростець в районний центр (а це 12 км) для того, щоб купити цих три касети. Пам'ятаю, купив «Тартака», Limp Bizkit і DJ Aligator.

І для мене це було свято! Мене не цікавило купити якісь речі чи одяг, нова музика - для мене це було найбільше багатство і кайф для душі.

Потім завжди давав гроші на касети своїм сестрам, які на той час були студентками, і вони мені привозили музику із столиці.

– Чия музика тебе тоді найбільше вразила?

Одного разу знайомі з села дали мені послухати музику Prodigy, і це був для мене просто переворот. Такої незвичайної музики до цього я не чув. І далі я купував все, що стосувалося цієї групи.

За кілька років я назбирав 180 касет різних жанрів. Але найбільше мені ще тоді заходила електронна музика - окрім DJ Aligator і Prodigy, подобався Scooter і Benny Benassi.

Якось сестра привезла мені касету, де був трек Benny Benassi «Satisfaction» (це приблизно 2002 чи 2003 рік). Я слухав його кілька разів підряд і не міг зрозуміти, що це за звук, що це за трек, бо раніше не чув нічого такого подібного. Згодом цей трек знали уже всі і він просто розривав мене на шматки)))

– Звідки ти дізнавався про музичні новинки?

Я мав шкільний щоденник, де були вказані різні стилі музики і хто їх виконує. Там було написано «реп» - Емінем, електро - Prodigy і так далі. Я наугад купував їх і вже тоді для себе бачив, що мені подобається, а що ні.

– А коли потрапив на перший великий рейв?

У свій час я був дуже великим фанатом транс-музики, особливо Арміна ван Бюрена і Тієсто. У 2010 році Армін приїжджав до Києва із своїм масштабним шоу «Armin Only» та «Mirage». Я поїхав туди з Луцька сам.

Пів 7 ранку, коли всі солісти вийшли на сцену - Christian Burns, Sophie Ellis-Bextor, Susanna, Ana Criado - я просто плакав від щастя. Всі плакали. 12 тисяч людей. Це нереальні емоції. Я пам'ятаю їх, як зараз. І це, напевне, один із найяскравіших рейвів.

Після цього я був ще на багатьох вечірках, у різних клубах України і за кордоном, де відчував просто нереальний кайф.

– Які найбільше сподобалися?

Мені вдалося побувати у легендарному берлінському клубі Berghain. Потрапити туди - мрія кожного, хто фанатіє від техно. Але скажу чесно, мені не дуже сподобалося, тому що там багато людей нетрадиційної орієнтації відверто це демонструють.

У цьому нічному клубі дуже жорсткий фейс-контроль. Ти маєш виглядати не лише зовнішньо своїм» (чорний одяг, нічого зайвого), а й на лобі має писати, що ти “в темі”. Фейсконтрольники бачать це просто наскрізь, психологічно.

Якось, через рік, я знову хотів потрапити в Berghain, простояв дві години в черзі, але на вході почув “not today”. Не засмутившись я пішов в інший відомий берлінський клуб Tresor, там теж не пустили, я вирішив піти в ще інший клуб KITKAT, і теж не пустили, певно, це був не мій клубний день...

Взагалі мені Берлін подобається, я відчуваю це місто зсередини, його клубну культуру , чим воно дихає - свободою, вседозволеністю. Є такий фільм «Berlin Calling», він якраз про це.

Ще мені дуже сподобалися «Le Rex Club» у Парижі, «Кварц» у Ніцці, а особливо - Tanzhaus West у місті Франкфурт. Чотири танцполи - просто забиті. Люди там знають, чому і для чого вони туди йдуть, в першу чергу за клубною культурою.

І в цьому клубі мене вхопила ностальгія: за одним клубом у Луцьку, коли я навчався в університеті. Це клуб «Метро». Там я тусив до останнього удару, і втомлений, але щасливий повертався пішки 4 км в студентський гуртожиток, в який я заходив через балкон другого поверху))

Кожному клаберу міста Луцька, з яким мені доводилося перетинатися у цьому клубі, з 2007 по 2009 рік хочу передати привіт. Це був золотий клубний період у Луцьку. На той час бувало, що не було за що купити хліба і молока, але на вхід в «Метро» гроші завжди були.

– Які найяскравіші вечірки в «Метро» пам’ятаєш?

Найбільше мені запам'яталися вечірка «TECHNO MAFIA», де виступали Slava Flash і Спартак, який для мене був тоді просто технобогом. Напевне, саме після цього я полюбив техно, хоча тоді ще не розумівся досконало у стилях музики.

Загалом у студентські роки в мене було хобі - їздити самому по клубах України. Тоді мене багато хто запитував, чи мені не сумно самому. Чесно кажучи, мені навіть навпаки краще, бо на той час серед моїх друзів не було таких, щоб любили клуби так само сильно, як я.

Для мене клуб - це не просто тусовки, це маленький рай, де ти спілкуєшся тілом із музикою. Та й загалом я дуже люблю танцювати. Де б не був, якщо мене пре музика (а пре вона мене постійно), я танцюю - вдома, за кермом, пританцьовую у ліфті, в різних магазинах, навіть коли пасу корів у рідному селі, я теж танцюю.

До речі, це можна побачити на моїй сторінці в інстаграм або фейсбук.

Років 7-10 тому, я соромився проявляти свою любов до танцю, до клубів, але в один прекрасний день зрозумів, що взагалі не важливо, хто і що про мене думає, я зрозумів, що я - це я, я не такий, як всі і це моє життя, ні на чиє не схоже, і потрібно бути самим собою, ніде і ніколи не соромитись свого я.

– А коли з'явилася думка, що ти сам хочеш грати музику і стати діджеєм?

У 25 років я серйозно задумався про те, чим хочу займатися в житті, як себе реалізувати. Для мене це був головний біль. Хотілося розвиватися, але в тому, що мені дійсно подобається і до чого лежить душа, а не просто заради грошей.

На той час я переїхав з Луцька в Ірпінь. І пам'ятаю такий момент.

Десь о 2 ночі я вийшов у парк гуляти, місячно, зоряно, я слухаю в навушниках по колу трек «Show Me Love» Max Manie & KT Remix Robin Schulz, J.U.D.G.E. І ніби щось всередині мені сказало: Коля, ніхто так не любить музику і тусовки, як ти, де б ти не був, тільки почуєш музику – починаєш танцювати. І ти маєш спробувати себе у клубному діджеїнгу».

Я відчув якесь полегшення, бо відчув, що музика, клуби, вечірки - це справді моє.

Я загорівся діджеїнгом. Пішов вчитися в одну школу для діджеїв у Києві. Коли став вперше за пульт і вдалося звести два треки - мене просто пробило током з голови до п'ят. Але не все виходило спочатку.

І не відразу я почав грати техно. Але з часом зрозумів, що це музика енергії і драйву, ця музика - частина мене самого і я хочу ділитися цим з людьми. Ця школа дала мені зрозуміти, що я знайшов себе і в якому напрямку рухатися далі.

Через деякий час я купив контроллер. Потім з нього виріс і вирішив придбати напівпрофесійне обладнання: діджей-систему Pioneer , монітори KRK, наушники Sennheiser . Заради цього я поїхав у Польщу працювати на будівництві.

З того часу вже пройшло 3 роки. І я, хоч трохи повільно, але рухаюся до своєї мети. Я ні на кого не рівняюся, а шукаю свій шлях. І від цього кайфую.

– Нещодавно ти брав участь у діджей-батлі «М’ясорубка», розкажи, як туди потрапив і як все пройшло?

Мій знайомий виклав пост у фейсбуці із проханням підтримати його голосуванням у конкурсі молодих діджеїв «М’ясорубка». Я не довго думаючи і собі вирішив взяти у цьому участь. Сам батл проходив у два етапи: для першого потрібно було надіслати DJ сет, потім протягом певного періоду за нього відбувалося онлайн-голосування.

До фінального батлу проходили перші 50 учасників з найбільшою кількістю голосів та ще 14 учасників вибрали журі на свій розсуд.

У першому етапі за мене проголосували 650 людей і я зайняв 5 місце із 149. У фінальній битві діджеїв, серед 60 учасників, мені вдалось пройти в топ-6 фіналістів. І я надзвичайно задоволений результатом. .

Сам конкурс проходив у селі Приморське на березі Чорного моря у Херсонській області. І він перевершив усі мої очікування - судді, атмосфера, люди.

У журі там були діджей PROBASS, якось мені довелось побувати на його виступі в клубі «Заїр» в Ірпені - ще тоді він розірвав мої тапки і душу. DJ Natasha Rostova після мого виступу на батлі дала мені деякі рекомендації і настанови.

За що я їй дуже вдячний. MOON SHOT - зарядив мене натхненням і енергією рухатись далі, за це моїй вдячності йому немає меж!

На самому батлі я поставив собі задачу не так виграти, як кайфонути, показати себе, і мені це вдалося.

Також на цьому батлі познайомився з однією техно-діджейкою, я її називаю «житомирська Ніна Кравіц» – Анною Касян. У нас із нею однакові цілі, однакові музичні вподобання і багато спільних інтересів. І ми вже навіть встигли записати спільний сет.


А ще я б хотів подякувати всім тим, хто голосував за мене і дав можливість взяти участь в цьому конкурсі.

Також безмежно вдячний організаторам «М’ясорубки» за те, що дали можливість багатьом діджеям проявити та показати себе, і за атмосферу, яка панувала там.

Креативне запрошення на конкурс діджеїв від Миколи Яцука.

Коментарі
8 серпня
Вчора
06.08.2020
05.08.2020
04.08.2020
03.08.2020