«Якщо поставив собі мету – обов’язково її досягну», – Анатолій Бусько

«Менше мови, більше конкретних справ», – саме таким принципом керується депутат Волинської обласної ради Анатолій Бусько. Він уже тричі обирався депутатом, тож має 15-річний стаж у цій царині.

Окрім цього, Анатолій Федорович – успішний бізнесмен, а його підприємство працює з 2002 року і нині налічує 120 робочих місць.

Також Анатолій Бусько є громадським діячем, провадить волонтерську діяльність та активно розвиває спорт.

Чесний, справедливий, не має ворогів, зате має потенціал, бажання і можливості працювати на благо Камінь-Каширщини.

– Анатолію Федоровичу, Ви п’ять років були депутатом Камінь-Каширської міськради, п’ять років – Камінь-Каширської районної ради, нині закінчується Ваша каденція депутата Волинської обласної ради. Що з основного вдалося зробити?

– У Камені-Каширському на вулиці Ватутіна об’їзна дорога протяжністю до трьох кілометрів була в такому жахливому стані, що нею не могли їхати ні легкові авто, ні вантажні. Уявіть, у самому місті така об’їзна дорога!

Мешканці цієї вулиці звернулися до мене, коли тільки почав балотуватися в обласну раду у 2015 році, аби залагодив це питання. І я, йдучи на вибори, пообіцяв проблему розв’язати. Дорогу зробили з твердим покриттям і провели капітальний ремонт тротуарів.

На це пішло десь 8 мільйонів гривень. І друга моя обіцянка була – реконструювати стадіон, який не ремонтували цілих 60 років, його ще поляки збудували. І це я також виконав. Реконструкція стадіону обійшлася нам у 7 мільйонів гривень.

У її здійсненні нам потужно допоміг Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом». Те, що обіцяв, я виконав, і навіть більше того. За кошти з обласного бюджету відремонтували дорогу в селах Брониця, Грудки, Осівці. У Камені-Каширському зробили освітлення.

Анатолій Бусько та Ірина Констанкевич

– З особистими проблемами люди часто звертаються?

– Так. У Камені-Каширському в мене є приймальня, до речі, єдина приймальня депутата обласної ради. Також у мене є три помічники. За п’ять років було понад 500 звернень, з них основна частина – через хвороби.

– Знаю, Ви активно провадите волонтерську діяльність…

– Так, ще в часи Помаранчевої революції допомагав фінансово. А коли почалася війна на сході, теж не міг залишитися осторонь.

У мене була машина на підприємстві – ЗІЛ, я її теж віддав на потреби армії. І допомога моя триває і нині, до мене звертаються волонтери, ніколи їм не відмовляю.

– Ви народилися у багатодітній сім’ї, де зростало 12 дітей. Як батьки давали вам усім раду і за якими принципами вас виховували?

– Так, це правда, нас у батьків було 12. Потім одна сестра померла. Жили ми в селі Брониця, батько був колгоспником, мама – дояркою. Тоді були колгоспи, батьки ще ходили на поле, рвали буряки, льон збирали.

Ми теж тяжко працювали. Я сам з дитинства на полі – жав серпом жито, орав плугом. Часи були важкі, але нас батьки виховували, аби ми були чесними і справедливими в житті. Цього я дотримуюся і дотепер.

Саме таке батьківське виховання дало мені багато що в житті, зробило мене тим, ким я є зараз. Я вдячний моїм покійним батькам, які виховали мене у дусі християнства.

– Які стосунки у Вашій великій родині?

– Дуже гармонійні. Ми живемо дружно, спілкуємося, щодня зідзвонюємося. Непорозумінь між нами не буває.

– Як розпочинали власний бізнес?

– У 1995 році почав їздити на заробітки в Німеччину, клав там плитку, бруківку, штукатурив, так тривало цілих 10 років. Потроху ставав на ноги.

Потім купив маршрутні автобуси, відкрив маршрути й надавав послуги з перевезення людей по області.

В один період задумався над тим, аби відкрити власну справу. Узявся за деревообробку. Починав зі штатом, який налічував п’ять працівників, а за 18 років роботи підприємства в нас уже 120 робітників.

– Люди не втікають на заробітки, проблем із кадрами немає?

– Зараз немає. Було таке, що люди втікали на заробітки за кордон. Але нині ми організували доїзд людей на місце роботи з навколишніх сіл. Є в нас працівники, які трудяться з перших днів роботи підприємства.

– А як щодо лікарняних, відпускних?

– І лікарняні, і відпускні – все оплачуємо.

– Коли по бізнесу вдарила пандемія, Вам довелося звільняти працівників?

– Ні, ми зберегли усіх працівників. Хоч цей рік і справді видався дуже важким, бо ми 85% працюємо на експорт, тож цілий рік були на межі виживання. Але жодну людину не звільнили.

А коли почалася пандемія, постійно проводимо в себе санітарну обробку приміщень, наймаємо для цього санепідемслужбу. Окрім того, всі працівники в повному обсязі забезпечені засобами захисту. І, дякувати Богу, не мали і не маємо жодного хворого.

– Для чого успішному бізнесмену політика?

– Аби далі робити щось для людей. Якби я не був у політиці, не міг би зробити того, що вдалося для розвитку громад нашого району.

– Ви входите у фактично найважливішу комісію обласної ради, без якої неможлива робота всіх інших комісій, – бюджетну.

– Так, і приємно відзначити, що комісія працює злагоджено, жодних непорозумінь у нас немає, бо кожен, хто в неї входить, – професіонал.

– На Вас і Вашу сім’ю торік вчинили напад. Відеокамери плануєте встановити задля безпеки жителів?

– Так, саме тому поставив собі за ціль встановити їх. І я це вже зробив би у Камені-Каширському, але на заваді стала пандемія. Але якщо мене знову оберуть в обласну раду, таки зроблю задумане. Кошти знайду, за потреби і власні додам.

– Нападника затримали?

– Так, завдяки відеокамерам.

– Щодо сім'ї. Ви одружений і маєте трьох дітей. Чи страждає сім’я від браку уваги вічно зайнятого голови сімейства?

– Моїй доньці 24 роки, сину – 23 і найменшій доні – 8 років. Маю вже онука. Звісно, сім'я трішки страждає. Інколи ображаються на мене, адже дуже багато часу приділяю роботі. О 7 годині я вже на підприємстві. Це моє кредо – бути на роботі найпершим. І за 20 років ще жодного разу його не порушив.

2

– Ви постійно підтримуєте спорт в районі, так?

– Так, я сам спортсмен – грав у футбол більш як 10 років. Організував команду. Тоді ми ще не мали коштів, на футболках номери малювали звичайною фарбою, але вже виборювали перші місця в районі. Футбол – це моє хобі.

Син грає за районну команду. І якщо десь є футбол, чи грають в нас у районі, чи збірна України (матч транслюють по телевізору), я таке не пропускаю. Тому, власне, реконструкція стадіону і стала для мене пріоритетом – молодь має мати де тренуватися.

– Яка Ваша основна риса характеру?

– Наполегливість. Я сам чоловік дуже наполегливий, якщо поставив собі мету – обов’язково її досягну.

– Найбільше в людях цінуєте…

– Чесність.

– Ніколи не вибачите…

– Такого немає. Я людина дуже гаряча, але швидко відходжу. І навіть чоловіку, який заліз до мене в будинок і напав на мою сім’ю, вибачив.

– Тобто він не сидітиме в тюрмі?

– Слідство ще триває. Але я особисто написав прохання, аби його відпустили під домашній арешт, бо в нього є троє дітей. Хоч я справді думав, що не виживу. Він вночі заліз у мій будинок і просидів там цілу ніч. Сподівався, що я піду на роботу, а він буде знущатися з моїх рідних, навіть знаряддя для катувань із собою приніс.

Але так Бог дав, що я помітив, що щось не те з вікном. Тому повернувся до будинку, він вдарив мене електрошокером. Нападник також мав зброю. Я тоді отримав великий стрес. А загалом, я людина проста і ворогів не маю. Дякую Богу, що я і моя родина лишились живі та здорові.

– Найбільше любите…

– Працювати. Дехто каже, що я ненормальний у цьому плані, але дуже люблю швидкий темп і роботу. Я людина не публічна, не люблю говорити, більше люблю просто працювати, це справді моє.

– Що плануєте зробити першочергово, коли Вас вчетверте оберуть депутатом?

– Обіцяти нічого не беруся, бо ми всі знаємо, який зараз стан речей у країні, плюс пандемія. Але я буду робити все, аби в нашому повіті, а це Камінь-Каширський, Маневицький та Любешівський райони, облаштувати відеоспостереження, буду сприяти будівництву нових доріг.

На жаль, Камінь-Каширський район досить бідний, дороги – 75% повністю зношені. Тож роботи дуже багато. Буде що робити, якщо люди знову захочуть бачити мене депутатом.